Ухвала суду № 44407217, 19.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2015 року м. Київ К/800/59713/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головчук С.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя до Відкритого акціонерного товариства «Автотехсоюз» про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків, за касаційною скаргою Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року, -

у с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року Південний районний центр зайнятості м. Запоріжжя (далі - Центр зайнятості) звернувся з позовом Відкритого акціонерного товариства «Автотехсоюз» (далі - Товариство), у якому просив стягнути недоїмку зі сплати страхових внесків в сумі 1396,71 грн., яка утворилась у період до 1 січня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог Центр зайнятості посилався на порушення Товариством вимог Законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що оскільки відносно Товариства у березні 2011 року порушено провадження про банкрутство, на нього розповсюджується мораторій, що зупиняє виконання грошових зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі спірних внесків, строк сплати яких настав станом на 1 січня 2011 року.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, відносно Товариства ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24 березня 2011 року порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Ухвалою цього ж суду від 13 вересня 2011 року затверджений перелік конкурсних кредиторів, серед яких позивач відсутній.

Згідно даних акту, складеного Центром зайнятості від 31 січня 2012 року та рішення про стягнення простроченої заборгованості зі сплати внесків від 13 лютого 2012 року, сума спірної заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати страхових внесків у розмірі 1396,71 грн. виникла внаслідок не сплати таких власне станом на 1 січня 2011 року.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав для Товариства до порушення провадження у справі про банкрутство, на нього має розповсюджуватися дія мораторію на виконання цих зобов'язань.

При цьому, суди попередніх інстанцій правильно виходили з вимог статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», за змістом якої, строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Тому, оскільки сума спірної недоїмки зі сплати страхових внесків виникла внаслідок їх несплати Товариством саме до початку ліквідаційної процедури господарським судом, така заборгованість підлягала стягненню за спеціальним законодавством, тобто Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції спірного періоду), а не за правилами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, їх рішення відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С.В. Головчук

М.І. Мойсюк

Я.Л. Іваненко