Ухвала суду № 44407206, 19.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2015 р. м. Київ К/800/28428/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головчук С.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Корабельному районі м. Миколаєва, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Миколаївське спеціалізоване управління № 28» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року, -

у с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Корабельному районі м. Миколаєва (далі - УПФ) поновити йому виплату пенсії, яку він отримував на пільговим умовах із зарахуванням пільгового стажу роботи з шкідливими та важкими умовами праці за Списком № 2. Зазначав, що відповідач припинив виплату пільгової пенсії, у зв'язку з відкликанням Товариством з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ) «Миколаївське спеціалізоване управління № 28» виданих раніше уточнюючих довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії. Вважаючи такі дії протиправними і такими, що порушують вимоги пункту «б» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), просив про задоволення позову.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідача по припиненню виплати пенсії позивачу є правомірними, такими, що не суперечать чинному законодавству, і доказів у підтвердження пільгового стажу позивача за Списком № 2 для поновлення спірної пенсії не має.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 9 листопада 2011 року ОСОБА_4 звернувся до УПФ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, у зв'язку зі стажем роботи з шкідливими і важкими умовами праці у період з 23 березня 1982 року по 31 грудня 1991 року та 1 січня 1992 року по 23 вересня 1994 року монтажником-висотником стальних та залізобетонних конструкцій за Списком № 2. При цьому, позивач надав уточнюючі довідки, що підтверджують пільговий характер роботи на АТЗТ «Миколаївське СУ № 28». Після чого у квітні 2013 року, третя особа відкликала дані довідки, що стало підставою для прийняття рішення відповідача про припинення виплати спірної пенсії позивачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, суть спору сторін зводиться до визнання права позивача на пільгову пенсію. Усі ніші вимоги є похідними від зазначених.

Так, у відповідності з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 2 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Враховуючи період, за який виник спір щодо стажу роботи позивача, під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, застосуванню підлягають Списки, чинні в період його роботи монтажником стальних та залізобетонних конструкцій з 23 березня 1982 року по 23 вересня 1994 року. Такими зокрема є постанови Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 р. № 1173, Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 р. № 10 та Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. № 162.

Суди, ухвалюючи судові рішення не дослідили питання, чи віднесена робота позивача до зазначених вище Списків і у який період.

Також, суди не звернули увагу на те, що у відповідності з пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

При цьому, питання проведення атестації робочих місць на підприємстві судами також не досліджувалось.

Натомість, матеріали справи містять посилання на Накази щодо проведення атестації робочих місць у 1995, 2001 та 2006 роках, які судами попередніх інстанцій не взяті до уваги та не витребувані як докази.

За приписами пункту 4.5. Порядку № 383, якщо атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).

Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно пункту 3 цього ж Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 18 Порядку визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

За змістом пункту 20 Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Суди обох інстанцій не дослідили доказів щодо правонаступництва НСУ-28 тресту «Криворіжстальконструкція», де згідно даних трудової книжки позивача він працював з 23 березня 1982 року, не з'ясували подальшу зміну організаційно-правової форми даного підприємства та можливу ліквідацію, реорганізацію тощо.

Суди не надали належної правової оцінки положенням статті 37 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (чинному на час зазначених змін підприємства, де працював позивач), за приписами якої юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Суди, вирішуючи спір сторін, в порушення вимог 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України не з'ясували можливість дослідження належних і допустимих доказів у справі.

Окрім того, судам слід було навести обґрунтування щодо можливості застосування до доданих правовідносин положень статті 49 Закону України №1058-ІУ від 9 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.

Тому, висновок судів про безпідставність позовних вимог позивача, без з'ясування усіх наведених даних, є передчасним.

Отже неповне з'ясування судами дійсних обставин справи призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому рішення судів підлягають скасуванню, а справа згідно правил статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: С.В. Головчук

М.І. Мойсюк

Я.Л. Іваненко