Ухвала суду № 44406830, 14.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 року м. Київ К/800/24024/14

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Бутенка В.І., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», (далі - НАК «Надра України») до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції (далі - ВДВС), третя особа - дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» (далі - ДП «Чернігівнафтогазгеологія») про визнання протиправним накладення арешту на майно і зобов'язання вчинити дії по звільненні майна з під арешту за касаційною скаргою представника позивача на судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року представник НАК «Надра України» звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив:

визнати протиправними дії ВДВС щодо накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно, що знаходиться у користуванні ДП «Чернігівнафтогазгеологія», і яке є власністю НАК «Надра України»;

зобов'язати відповідача вчинити дії по звільненню арештованого майна, власником якого виступає НАК «Надра України».

Посилався на незаконність прийнятих рішень про накладення арешту на все майно ДП «Чернігівнафтогазгеологія», оскільки власником частки цього майна є НАК «Надра України».

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі представник позивача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що майном, на яке накладено арешт, ДП «Чернігівнафтогазгеологія» лише користувалося, в той же час воно є власністю НАК «Надра України». Крім того судами не враховані положення Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що державні виконавці при прийнятті рішень про накладення арешту на майно боржника, в особі ДП «Чернігівнафтогазгеологія», діяли у межах та спосіб, передбачений законодавством України. Позивачем не надано доказів про арешт майна, яке є його власністю.

Висновок судів відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» ( далі - Закон № 606-ХІV). При цьому, загальний порядок звернення стягнення на майно боржника врегульовано главою 4 Закону. Відповідно до частини першої статті 52 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За правилами статті 57 арешт на майно боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин (частина п'ята цієї статті).

Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього державний виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку. Під час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника арешт поширюється на усі поточні рахунки боржника, у тому числі ті, що будуть відкриті боржником після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна (частина дев'ята в редакції Закону України від 02.10.2012 р. N 5405-VI).

Виходячи з положень зазначених норм, звернення стягнення допускається виключно на майно, що належить боржнику на праві приватної власності. Фіксування проведення виконавчої дії про опис майна боржника і накладення на нього арешту здійснює державний виконавець у акті опису й арешту майна боржника, тобто складають два акти: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; акт опису й арешту майна боржника.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, постановами державного виконавця від 06.09.2012 року, від 19.06.2013 року накладено арешт на все майно боржника, в особі ДП «Чернігів- нафтогазгеологія», і оголошення заборони на його відчуження.

Згідно пункту 5 Статуту Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» до майна, яке є власністю цього підприємства, входить не лише майно засновника, а й майно набуте підприємством в результаті господарської діяльності.

Представником позивача не доведено, що накладено арешт на майно, яке є власністю НАК «Надра України».

З урахуванням зазначених норм закону та встановлених обставин, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про законність оскаржуваних постанов. При цьому, жодних неправомірних дій при їх прийнятті ДВС не вчинено. Зокрема, дотримано порядок та підстави звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, передбачені статтями 52, 57 Закону № 606-ХІV, адже боржник у визначені частиною другою статті 25 цього Закону не надав документального підтвердження самостійного виконання рішення.

Висновок судів про те, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, відповідає вимога частини першої статті 60 Закону № 606-ХІV, змістом якої встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, можу звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У випадку, коли буде накладено арешт на примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, власник вправі звернутися до суду з вимогою про скасування такого рішення з підстав, передбачених статтею 1 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2864-ІІІ «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Як зазначено у частині другій цього закону, під примусовою реалізацією майна підприємства розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом:

звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.І. Бутенко

І.В. Штульман