Постанова № 44405973, 14.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 травня 2015 року № 826/6668/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінді" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про про визнання нечинним Рішення щодо непогодження застосування податкового компромісу від 09.04.2015 № 617/10/26-50-22-07 ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінді» (далі - ТОВ «Сінді», позивач) звернулось до суду з позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) з вимогами про визнання нечинним рішення про непогодження застосування податкового компромісу від 09.04.2015 року № 617/10/26-50-22-07 та про зобов'язання відповідача прийняти рішення про погодження застосування податкового компромісу відносно ТОВ «Сінді» за податковими зобов'язаннями на загальну суму 20 002 650,00 грн., що визначені згідно податкового повідомлення-рішення № 0009292207 від 10.09.2014 року.

Судом враховано, що позивачем допущено описку у зазначені суми податкових зобов'язань, а саме 20 002 650,00 грн., замість 20 007 650,00 грн., як вказано в податковому повідомленні-рішенні № 0009292207 від 10.09.2014 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.04.2015 року ТОВ «Сінді» звернулося до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві із заявою про застосування податкового компромісу за податковими зобов'язаннями, що визначені податковим повідомленням-рішенням № 0009292207 від 10.09.2014 року, за яким ТОВ «СІНДІ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 20 007 650,00 грн. За результатом розгляду вказаної заяви, відповідачем 09.04.2015 року винесено рішення № 617/10/26-5-22-07 щодо непогодження застосування податкового компромісу. Позивач вважає таке рішення незаконним, оскільки заява ТОВ «Сінді» про застосування податкового компромісу відповідає вимогам Підрозділу 92 розділу XX Податкового кодексу України, а тому відповідачем безпідставно винесено оскаржуване рішення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує, що заява ТОВ «Сінді не відповідала вимогам Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку додану вартість у разі застосування податкового компромісу», оскільки податковий компроміс розповсюджується виключно на факти заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (у зв'язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв'язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування). Проте, контролюючим органом встановлено саме не заниження, а завищення податкових зобов'язань, що в свою чергу унеможливлює застосування податкового компромісу відносно податкових зобов'язань ТОВ «Сінді». А тому відповідач зазначає, що при прийняті оскаржуваного рішення діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, з 20.08.2014 року по 21.08.2014 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сінді» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків і зборів по взаємовідносинах з ТВ «Алігол» за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року про що складено Акт перевірки від 29.08.2014 року № 402/1-26-50-22-07-24572250 (далі - Акт перевірки № 402/1-26-50-22-07-24572250).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Сінді» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкові зобов'язання за січень 2014 року в сумі 13 338 433, 00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009292207 від 10.09.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 13 338 433,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у 6 669217,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковим повідомленням-рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінді» оскаржило його в судовому порядку.

Отже, станом на час звернення позивача до податкового органу із заявою про застосування податкового компромісу триває процедура судового оскарження вищезазначеного податкового повідомлення-рішення. Таким чином податкове зобов'язання по податковому повідомленню-рішенню від 10.09.2014 року № 0009292207 є неузгодженим.

01.04.2015 року ТОВ «Сінді» звернулось до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві із заявою про застосування податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню № 0009292207 від 10.09.2014 року, яким ТОВ «Сінді» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в 13 338 433,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у 6 669217,00 грн.

09.04.2015 року до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено рішення № 617/10/26-5-22-07 щодо непогодження застосування податкового компромісу, оскільки відповідно до Акту перевірки від 29.08.2014 року № 402/1-26-50-22-07-24572250 занижено податкові зобов'язання, що не підпадає під дію Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку додану вартість у разі застосування податкового компромісу».

Позивач вважає, що оскаржуваним рішенням відповідач порушує права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Сінді» в частини реалізації передбаченого Податковим кодексом права на податковий компроміс.

Приписами ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені саме відповідачем.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

17 січня 2015 року набув чинності Закон України №63-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу" (далі - Закон № 63-VIII), яким внесені зміни до Податкового кодексу щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу.

Податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку па додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 Податкового Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку па додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Пункт 2 Закону встановлює, що сума заниженого податкового зобов'язання з податку па прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.

Платник податків сплачує податкові зобов'язання, визначені в уточнюючому та/або податковому повідомленні-рішенні, у розмірі, передбаченому пунктом 2 цього підрозділу, протягом 10 календарних днів з дня, наступного за днем узгодження.

Закон встановлює дві групи зобов'язань, які можуть бути включені до податкового компромісу:

- суми податкових зобов'язань, які не перебували в спорах з контролюючими органами;

- суми податкових зобов'язань, які перебувають в спорах з контролюючими органами.

Абзацом першим 1 пункту 7 підрозділу 92 розділу XX Податкового кодексу України визначено, що «процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим».

Отже, цими нормами встановлено, що для податкових зобов'язань, які є неузгодженими внаслідок не закінчення процедури судового та/або адміністративного оскарження, та для інших неузгоджених податкових зобов'язань, до яких закон встановлює можливість застосування податкового компромісу, достатнім для застосування податкового компромісу є подання заяви про намір досягнення податкового компромісу та сплата 5 % від визначеної в ній суми без будь-яких перевірок з боку контролюючого органу.

Тобто, у випадку оскарження податкового повідомлення-рішення в судовому порядку, Законом №63-VIII будь-яких повноважень контролюючого органу щодо відмови в застосуванні податкового компромісу у таких випадках Законом не передбачено.

Так, пункт 7 Закону про податковий компроміс містить чіткі умови застосування процедури податкового компромісу до таких податкових зобов'язань, а саме лише наявність заяви платника податків у письмовій формі про намір досягнення податкового компромісу та сплата узгоджених за податковим компромісом сум податкових зобов'язань у визначений термін.

Подання такої заяви є днем узгодження визначених зобов'язань, а сплата таких узгоджених зобов'язань підтверджує досягнення податкового компромісу.

При цьому судом враховано, що податковий компроміс розповсюджується виключно на факти заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (у зв'язку із завищенням податкового кредиту) та податку на прибуток (у зв'язку із завищенням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування).

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначав, що при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Сінді» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків і зборів по взаємовідносинах з ТВ «Алігол» за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року встановлено не віднесення ТОВ «Сінді» до податкових зобов'язань продажу основних фондів, що в свою чергу призвело до донарахування (завищення) податкових зобов'язань. Оскільки податковий компроміс розповсюджується виключно на факти заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток відповідачем непогоджено застосування податкового компромісу.

Проте вказані доводи відповідача спростовуються матеріалами а справи, а саме згідно п. 3.2.1 п. 3.2 Акту перевірки № 402/1-26-50-22-07-24572250 зазначено, що перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року встановлено їх заниження на загальну суму 13 338 433,00 грн., що відповідно і зафіксовано і у висновках вищевказаного Акту перевірки. Оскільки висновки в оскаржуваному рішенні здійсненні саме на підставу Акту оформленого за наслідками проведеної перевірки, суд вважає помилковими твердження відповідача про завищення податкових зобов'язань у зв'язку з не віднесенням ТОВ «Сінді» до податкових зобов'язань продажу основних фондів.

Враховуючи хибність висновків ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві при прийнятті оскаржуваного рішення, що призвело до непогодження застосування податкового компромісу суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування Рішення про непогодження застосування податкового компромісу від 09.04.2015 року № 617/10/26-50-22-07.

При цьому суд зазначає, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про погодження застосування податкового компромісу відносно ТОВ «Сінді» за податковими зобов'язаннями на загальну суму 20 007 650,00 грн., що визначені згідно податкового повідомлення-рішення № 0009292207 від 10.09.2014 року задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд також звертає увагу на положення Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 р. № П-278/10, якою встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади, яких заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, що суперечить його завданню - здійсненню правосуддя.

Тобто, в даному випадку суд не має права втручатися в дискреційні повноваження відповідача шляхом зобов'язання прийняття рішення, натомість з метою відновлення порушених прав ТОВ «Сінді» суд вважає за доцільне зобов'язати ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві повторно розглянути подану позивачем заяву про застосування податкового компромісу в порядку передбаченому підрозділом 92 розділу XX Податкового кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення про непогодження застосування податкового компромісу від 09.04.2015 року № 617/10/26-50-22-07.

3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві повторно розглянути подану позивачем заяву про застосування податкового компромісу в порядку передбаченому підрозділом 92 розділу XX Податкового кодексу України.

4. Відмовити в задоволенні іншої частини вимог.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда