Постанова № 44402827, 27.04.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року ( 12 год. 20 хв.)Справа № 808/1111/15 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Максименко Л.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Приймака Є.О.,

та представників

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 27.01.2015

від відповідача: Юлдашев А.А., довіреність № 7808 від 07.08.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_3, м. Запоріжжя

до відповідача: Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, м. Запоріжжя

про: визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача у виконавчому провадженні ВП № 38852228 неправомірною та зобов'язати вчинити всі передбачені чинним законодавством України заходи для виконання у повному обсязі судового рішення у справі № 2-3687/11 і завершення виконавчого провадження ВП № 38852228.

В обґрунтування позову посилається на те, що на протязі майже 19 місяців від дати прийняття до виконання виконавчого провадження ВП № 38852228 та об'єднання його з іншими у зведеному виконавчому провадженні № 126/2 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-3687/11 залишається невиконаним. Вказує, що позивач є стягувачем першої черги. Однак, не зважаючи на це, державним виконавцем задовольнялись вимоги стягувачів наступних черг, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, і в свою чергу є порушенням вимог п. 3 ч. 1 і ч. 2 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що скарги на бездіяльність державного виконавця, подані згідно ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» на ім'я начальника відділу примусового виконання рішень від 17.11.2014 та від 15.12.2014 до вищестоящого органу державної виконавчої служби, залишені без задоволення. Стверджує, що за весь час знаходження виконавчого провадження ВП № 38852228 у зведеному виконавчому провадженні № 126/2 на користь позивача стягнуто лише незначну частку належної йому суми не зважаючи на ту обставину, що юридична особа ТОВ «Константа» існує, працює і рух коштів здійснює. Стягнення відповідачем з боржника на користь позивача заборгованості по заробітній платі частинами, на думку позивача, є порушення вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення повинно вирішуватись судом.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав адміністративний позов, просить його задовольнити.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмових запереченнях б/н б/д посилається на те, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження № 126/2 з примусового виконання виконавчих документів про стягнення з ТОВ «Константа» заборгованості на користь юридичних, фізичних осіб та Держави на загальну суму 8 939 658,51 грн. До складу зведеного виконавчого провадження входить, зокрема, виконавче провадження № 38852228 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3687/11, виданого 11.06.2013 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ТОВ «Константа» на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі 6 174,00 грн., компенсації за невикористану відпустку - 875,34 грн., вихідну допомогу - 2 656,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 30 534,00 грн. та моральну шкоду - 1000,00 грн. Стверджує, що усі стягнуті з боржника кошти з моменту прийняття відділом до виконання виконавчого листа № 2-3687/11, виданого 11.06.2013 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, перераховувались після розподілу в порядку ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» - ОСОБА_3 Вказує, що державним виконавцем в подальшому тривають виконавчі дії щодо погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням № 126/2, а тому підстави стверджувати про бездіяльність - відсутні. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову, з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 27.04.2015 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що 11.06.2013 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя за результатами розгляду цивільної справи видано виконавчий лист № 2-3687/11 про стягнення з ТОВ «Константа» на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі 6 174,00 грн., компенсації за невикористану відпустку - 875,34 грн., вихідної допомоги - 2 656,00 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 30 534,00 грн. та моральної шкоди - 1000,00 грн.

17.07.2013 державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби ЗМУЮ за виконавчим документом від 11.06.2013 № 2-3687/11 відкрито виконавче провадження № 38852228 та надано боржнику (ТОВ «Константа») строк для добровільного виконання до 23.07.2013.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області на виконання постанови від 07.07.2010 прийнято до виконання виконавче провадження № 38852228 з примусового виконання виконавчого листа від 11.06.2013 № 2-3687/11.

Постановами державного виконавця від 23.08.2012 накладено арешт на рахунки ТОВ «Константа».

Постановою державного виконавця від 22.10.2012 накладено арешт на все майно ТОВ «Константа».

Державним виконавцем актами опису та арешту майна від 02.07.2010, 12.07.2010 та 26.07.2013 описано та накладено арешт на рухоме майно ТОВ «Константа».

Постановами державного виконавця від 30.07.2013 та 13.01.2014 для надання письмового висновку з питань ринкової вартості майна державним виконавцем призначено експерта у зведеному виконавчому провадженні № 126/2.

Ухвалою господарського суду Запорізької області № 18/1/10 від 04.09.2013 відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Запорізькій області зобов'язано зняти арешт з коштів ТОВ «Константа», які містяться на всіх його рахунках у банках та інших фінансових установах, визначених в ухвалі суду.

Постановою державного виконавця від 12.09.2013 № 126/2 знято арешт з рахунків боржника відкритих у банківських установах.

17.04.2014 постановами державного виконавця накладено арешт на кошти боржника в межах загальної суми заборгованості, окрім рахунку № 26004187823 в АБ «Укргазбанк» на який згідно ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 335/10026/13-ц від 10.10.2013 заборонено накладати арешт та проводити примусове списання коштів до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за мировою угодою.

За весь час перебування виконавчого документу від 11.06.2013 № 2-3687/11 на виконанні ОСОБА_3 перераховано: платіжним дорученням № 65 від 26.11.2013 - 2 317,03 грн., платіжним дорученням № 420 від 13.05.2014 - 1006,31 грн., платіжним дорученням № 1162 від 02.12.2014 - 727,27 грн. та платіжним дорученням № 70 від 13.01.2015 - 909,09 грн.

Вважаючи, що відділом примусового виконання рішень ДВС ГУЮ у Запорізькій області допущена бездіяльність та з вимогою вчинити певні дії, ОСОБА_3 звернувся до суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 606-ХІV передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Згідно ст. 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Як свідчать надані представником відповідача матеріали зведеного виконавчого провадження, останній виконавчий документ приєднаний до провадження 30.03.2015. Тобто, строк здійснення виконавчого провадження, визначений ст. 30 Закону № 606-ХІV, державним виконавцем не порушений.

В той же час, суд виходить з того, що відповідно до ст. 32 Закону № 606-ХІV заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 52 Закону № 606-ХІV визначений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, відповідно до якої звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (ч. 2 ст. 52 Закону № 606-ХІV). Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються (ч. 3 ст. 52 Закону № 606-ХІV).

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту (ч. 4 ст. 52 Закону № 606-ХІV).

Матеріалами зведеного виконавчого провадження підтверджується, що державним виконавцем вживались заходи щодо накладення арешту на розрахункові рахунки боржника - ТОВ «Константа», а саме постановами державного виконавця від 16.06.2010, від 26.05.2010, від 24.10.2011, від 27.02.2012, від 23.08.2012 та від 19.10.2012 накладено арешт на рахунки боржника.

Проте, ухвалою господарського суду Запорізької області у справі № 18/1/10 від 04.09.2013 відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Запорізькій області зобов'язано зняти арешт з коштів ТОВ «Константа» які містяться на всіх його рахунках у банках та інших фінансових установах, визначених в ухвалі суду.

На виконання рішення суду у справі № 19/1/10 від 04.09.2013 постановою державного виконавця від 12.09.2013 № 126/2 знято арешт накладений постановами про арешт коштів боржника від 16.06.2010, від 26.05.2010, від 24.10.2011, від 27.02.2012, від 23.08.2012 та від 19.10.2012 відкритих у банківських установах (згідно переліку).

17.04.2014 постановами державного виконавця № 126/2 накладено арешт на кошти боржника в межах загальної суми заборгованості, окрім рахунку № 26004187823 в АБ «Укргазбанк» на який згідно ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 335/10026/13-ц від 10.10.2013 заборонено накладати арешт та проводити примусове списання коштів до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за мировою угодою.

Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, фактичний рух коштів відбувається лише за рахунком боржника відкритим в АБ «Укргазбанк», накладати арешт на який виконавчій службі заборонено. На інші рахунки, кошти на яких знаходяться під арештом, гроші фактично не надходять.

Отже, суд вважає доведеним той факт, що задоволення вимог стягувачів за рахунок грошових коштів боржника, був унеможливленим.

Тобто, в цій частині, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що у державного виконавця об'єктивно була відсутня можливість стягнення грошових коштів з ТОВ «Константа», зокрема, в рахунок виконання виконавчого листа № 2-3687/11 від 11.06.2013.

Однак, суд зазначає, що згідно ч. 5 ст. 52 Закону № 606-ХІV у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Для забезпечення реального виконання рішення застосовується арешт майна боржника.

Частиною 2 ст. 57 Закону № 606-ХІV передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Як свідчать досліджені судом матеріали зведеного виконавчого провадження, державним виконавцем ще постановою від 22.10.2012 накладено арешт на все майно боржника та актами опису і арешту майна від 02.07.2010, 12.07.2010 та 26.07.2013 описано і накладено арешт на рухоме майно боржника.

Проте, лише постановою від 30.07.2013 № 126/2 державним виконавцем призначено ОСОБА_4 експертом, суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання у зведеному виконавчому провадженні № 126/2.

Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, згодом вказаний суб'єкт оціночної діяльності відмовився від проведення оцінки майна у зв'язку із відсутністю фінансування на проведення робіт. Вказав, що боржник такі роботи не оплачує та ухиляється від цього, а у Головного управління юстиції у Запорізькій області відсутні грошові кошти на проведення оцінки.

Тому, постановою державного виконавця від 13.01.2014 призначено ТОВ «Консалтинговий центр «Маркон» в особі директора ОСОБА_5 експертом, суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання у зведеному виконавчому провадженні № 126/2. Відповідно до п. 2 вказаної постанови експерт, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання ТОВ «Консалтинговий центр «Маркон» повинен був у строк до 28.03.2014 надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна з питань визначення початкової вартості описаного майна без урахування ПДВ для подальшої реалізації з аукціону.

З пояснень представника відповідача судом з'ясовано, що наразі такого звіту не існує, будь-яких доказів цього суду не надано.

Суд зазначає, що станом на час розгляду справи більше ніяких дій, фактично на протязі цілого року, державним виконавцем, щодо примусової реалізації наявного у боржника майна для задоволення вимог стягувачів, зокрема, і позивача, не здійснюється.

За п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод Висока Договірна Сторона зобов'язана гарантувати кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків справедливий судовий розгляд впродовж розумного строку.

Невід'ємною частиною справедливого судового розгляду та ефективного захисту права на мирне володіння майном є забезпечення державою примусового виконання рішення суду в розумний строк.

За п. 28 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Антонюк проти України» (Заява N 17022/02) від 11.12.2008 відповідальність держави за виконання рішень суду щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

У п. 38 рішення у справі «Кунашко проти Росії» (Заява №36337/03) від 17.12.2009 Європейський суд з прав людини нагадав, що у разі, коли винесено рішення проти «приватного» відповідача, на державу покладається позитивний обов'язок, який полягає в тому, щоб громадянам було надано юридичний арсенал, що дозволяє їм отримати присуждені судами суми від їх боржників, які наполегливо ухиляються від виплати боргів. Очевидно, що мова йде про обов'язки надати засоби для досягнення результату, а не забезпечувати сам результат. Влада повинна забезпепечувати розумно доступні заходи на допомогу кредиторам. Отже, якщо не буде встановлено, що прийняті національними владою заходи були адекватними та достатніми, держава не звільняється від відповідальності за несплату боргів по виконавчому листу «приватним» боржником.

Слід зауважити, що у справі «Півень проти України» Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків. У справі «Шмалько проти України» Європейський суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу.

З огляду на наведене, суд вважає твердження відповідача щодо неможливості своєчасно та у розумний строк провести примусову реалізацію арештованого у ТОВ «Константа» майна для задоволення вимог стягувачів, в тому числі і позивача у справі, необ'єктивними і надуманими.

Суд вважає, що Закон України «Про виконавче провадження» надає державному виконавцю достатні повноваження та способи їх реалізації для забезпечення своєчасного виконання рішень суду. Питання полягає в тому чи використовує державний виконавець в повному обсязі свої повноваження, проявляє ініціативність та вчиняє достатні заходи для їх ефективності.

Однак, матеріали зведеного виконавчого провадження № 126/2 свідчать про зворотнє. Державний виконавець, посилаючись на певні обставини (зокрема, відсутність керівника боржника, відсутність грошових коштів у ГУЮ у Запорізькій області тощо), нічим не підтверджує вжиття зі свого боку допустимих заходів задля усунення вказаних перешкод.

Суд вважає, що вказане є протиправною бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області щодо неналежного невиконання виконавчого листа № 2-3687/11 від 11.06.2013.

Водночас, посилання позивача на порушення державним виконавцем вимог п. 3 ч. 1 і ч. 2 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження» під час розгляду справи по суті не знайшли свого підтвердження. Дослідженими у справі доказами, а саме повідомленнями про надходження на депозитний рахунок ГУЮ у Запорізькій області коштів, розрахунками розподілу стягнутих з боржника сум, розпорядженнями тощо (копії у справі) встановлено, що стягнуті з боржника суми, недостатні для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, розподілялись державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості.

Також, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на встановлену заборону стягнення заборгованості із заробітної плати частинами, оскільки порядок вчинення виконавчих дій регламентований спеціальним нормативний документом - Законом України «Про виконавче провадження», який таких обмежень не містить.

Крім того, доводи позивача про порушення державним виконавцем в даному випадку положень ст. 36 Закону № 606-ХІV є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів вирішення Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя у цивільній справі № 2-3687/11 питання про відстрочку, розстрочку, зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, оцінивши законність та обґрунтованість доводів сторін у справі, суд вважає що відповідачем не доведена об'єктивність та законність невиконання виконавчого листа № 2-3687/11 від 11.06.2013 протягом тривалого часу з використанням передбачених Законом № 606-ХІV можливостей.

У зв'язку із викладеним, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов повністю та визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області щодо неналежного невиконання виконавчого листа № 2-3687/11 від 11.06.2013; зобов'язати Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області вчинити виконавчі дії щодо виконання виконавчого листа № 2-3687/11 від 11.06.2013 у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області щодо неналежного невиконання виконавчого листа № 2-3687/11 від 11.06.2013.

Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області вчинити виконавчі дії щодо виконання виконавчого листа № 2-3687/11 від 11.06.2013 у повному обсязі.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 73,08 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко