Ухвала суду № 44402230, 26.05.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 р.Справа № 524/1468/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30.03.2015р. по справі № 524/1468/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука

про стягнення сум,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача, Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, та просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 02.02.2015 року по 24.02.2015 року в сумі 1 038,60 грн.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30.03.2015 року по справі № 524/1468/15-а в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30.03.2015 року по справі № 524/1468/15-а позивач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Справа розглядається в порядку письмового провадження у відповідності до ч. 4 ст. 196, п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності та заслухавши суддю-доповідача колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

28.04.2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області розглянувши справу № 524/2700/14-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, встановив що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2013 році мала обов'язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати, а тому суд виніс постанову, якою зобов'язав Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука обрахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2013 рік, з урахуванням виплачених сум.

31.07.2014 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.

27.05.2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області розглянувши справу № 524/2698/14-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, встановив що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2012 році мала обов'язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати, а тому суд виніс постанову, якою зобов'язав Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука обрахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2012 рік, з урахуванням виплачених сум.

Відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.

17.09.2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області розглянувши справу № 524/2693/14-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, встановив що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2010 році мала обов'язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати, а тому суд виніс постанову, якою зобов'язав Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука обрахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2010 рік, з урахуванням виплачених сум.

Відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.

30.09.2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області розглянувши справу № 524/2699/14-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, встановив що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2011 році мала обов'язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати, а тому суд виніс постанову, якою зобов'язав Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука обрахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2011 рік, з урахуванням виплачених сум.

Відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.

Як передбачено ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій частині відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтями 116 - 117 КЗпП України визначено відповідальність роботодавця при затримці розрахунку при звільненні. При цьому, із контексту даних правових норм слідує, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є: наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату працівникові цих сум.

Правова норма статті 117 КЗпП України пов'язує вину власника чи уповноваженого ним органу безпосередньо з належними звільненому працівникові сумами.

Таким чином, для встановлення відповідальності роботодавця за статтями 116-117 КЗпП України, необхідно встановити чи були на час звільнення належні до виплати працівникові суми та чи була наявна вина роботодавця щодо невиплати цих сум.

Так, рішеннями суду по справам № 524/2698/14-а, № 524/2693/14-а, № 524/2699/14-а, № 524/2700/14-а встановлено, що позивачу роботодавець повинен виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань не в розмірі посадового окладу (як виплатив роботодавець), а в розмірі середньомісячної заробітної плати.

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 про порушене своє право дізналася у 2014 році, а право на отримання матеріальної допомоги не в розмірі посадового окладу, а в розмірі середньомісячної заробітної плати також визначене судом по позову, який остання подала через декілька років.

Ні позивач, ні відповідач-роботодавець, на момент звільнення позивача, не підозрювали, що дана виплата повинна здійснюватись яким-небудь іншим чином, ніж це було зроблено.

Колегія суддів зазначає, що передумови для настання відповідальності роботодавцем за ст.ст.116-117 КЗпП України відсутні, а саме - на момент звільнення не було належних сум для виплати працівникові, які б були не виплачені (ні нарахованих бухгалтерією, ні таких, що не були нараховані бухгалтерією, але повинні були бути нараховані згідно якихось нормативних актів). Таким чином вина роботодавця щодо такої невиплати відсутня.

Вина роботодавця могла б полягати в тому, що роботодавець на момент звільнення працівника: розумів (знав), що виплата має бути виконана згідно вимог чинного законодавства, але не виконав виплату згідно якихось підстав, або не розумів (не знав), що виплата має бити здійснена (зокрема, в певному розмірі), хоча повинен був це розуміти (знати) у зв'язку з визначенням цього у нормативних актах держави.

Вина роботодавця відсутня, так як роботодавець не міг знати про те, що не визначалось нормативними актами, а було визначено судом, виходячи з юридичного аналізу обставин справи, яка розглядалась через значний час після звільнення працівника.

При звільненні спору між роботодавцем та працівником не було. Роботодавець вважав, що діє законно. І лише через певний проміжок часу після звільнення позивач подав позов і судом встановлено, що виплати повинні були бути здійснені іншим чином, ніж це було зроблено.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при відсутності вини роботодавця, в контексті статей 116 - 117 Кодексу законів про працю України, коли сам спір виник через декілька років, застосовувати дані правові норми в даному випадку - неможливо.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і доказів в їх обґрунтування позивачем не надано.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30.03.2015р. по справі № 524/1468/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Філатов Ю.М.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Калиновський В.А.