Постанова № 44401029, 26.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2015 р. Справа№ 910/2190/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Печерний С.Л. - за дов.

від відповідача: Шегера І.П. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015

у справі № 910/2190/15-г (суддя Яковенко А.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 3 912, 90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі, відповідач) про стягнення 3 912, 90 грн. заборгованості за Договором купівлі-продажу № 246-К/259/11-К від 15.09.2011, з яких 2 430,71 грн. - основного боргу, 447,25 грн. - пені, 170,14 грн. - штрафу, 242,54 грн. - 3% річних, 622,26 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу № 246-К/259/11-К від 15.09.2011 в частині своєчасності та повноти оплати поставленої йому позивачем продукції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у справі № 910/2190/15-г позов Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» заборгованість у розмірі 3 295,31 грн., з яких 2 430,71 грн. - основного боргу, 242,34 грн. - 3% річних та 622,26 грн. - інфляційних втрат - за Договором купівлі-продажу № 246-К/259/11-К від 15.09.2011 та судові витрати у розмірі 1 538,64 грн.

В іншій частині у позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у справі № 910/2190/15-г про часткове задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству «Укртрансгаз» у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором купівлі-продажу № 246-К/259/11-К від 15.09.2011 повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем пропущено строки позовної давності щодо заявлених ним вимог, а висновки суду щодо переривання перебігу строку позовної давності не відповідають обставинам справи, оскільки акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 не свідчить про визнання відповідачем свого боргу, адже головний бухгалтер відповідача, який підписав зазначений акт, не є уповноваженою особою, яка представляє скаржника у відносинах із позивачем у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Також, за твердженнями скаржника, позивачем були порушені умови пунктів 3.4. та 3.5. Договору купівлі-продажу та не надано відповідачу рахунку-фактури на оплату поставленої продукції, а тому, на думку відповідача, у нього відсутній обов'язок сплачувати позивачу суму основного боргу.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 21.05.2015.

21.05.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у справі № 910/2190/15-г без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив залишити оскаржуване рішення суду без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, 15.09.2011 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (продавець) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 246-К/259/11-К (далі, Договір; том 1, а.с. 69-71).

Відповідно до пункту 1.1. Договору продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити гуму регенеровану (далі, продукція), відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Сторони погодили, що загальна сума Договору становить 2 430,71 грн., в т. ч. ПДВ - 405,12 грн. (пункт 3.2. Договору).

Згідно з приписами пунктів 3.4.-3.5. Договору продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої Продукції згідно зі специфікацією до цього Договору. Покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 Договору.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положенням частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу продукцію, визначену специфікацією, згідно видаткової накладної № 17/9/246-К від 27.09.2011 на загальну суму 2 430,71 грн. (том 1, а.с. 73).

Із урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, пункту 3.5. Договору, покупець мав здійснити 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Однак, позивачем доказів надання відповідачу рахунку-фактури на оплату поставленої продукції не подано.

Водночас, колегія суддів зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009.

Таким чином, підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Отже, з огляду на наведені вище положення законодавства, прийняття відповідачем продукції від позивача, що підтверджується видатковою накладною № 17/9/246-К від 27.09.2011, є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.

Таким чином, строк виконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором на момент подання позовної заяви настав.

Доказів на підтвердження погашення існуючої заборгованості відповідач суду не надав.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача 2 430,71 грн. основного боргу обґрунтованими.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, 11.03.2015 відповідачем була подана до Господарського суду міста Києва заява про застосування строку позовної давності (том 1, а.с. 84-85), відповідно до якої останній просить здійснити застосування строків позовної давності у порядку, передбаченому статтею 267 Цивільного кодексу України.

Відповідач вважає, що строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлену продукцію почався з 03.10.2011 та з урахуванням перебігу трирічного строку сплинув 03.10.2014.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, що закріплено частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України.

Статтею 260 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 Цивільного кодексу України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно до положень пункту 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами 30.09.2013, тобто в межах строку давності, складено Акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 1 091 584,19 грн., який включає борг за Договором в сумі 2 430,71 грн. Даний акт з боку покупця (відповідача) підписаний головним бухгалтером (том 1, а.с. 100).

Відповідно до частини 4 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, однією з яких є введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером. Частиною 7 цієї ж статті встановлено, що головний бухгалтер, зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Зі змісту вказаних законодавчих положень вбачається наявність повноваження у головного бухгалтера на підпис акту звірки взаєморозрахунків.

Таким чином, посилання відповідача на те, що головний бухгалтер не є уповноваженою особою, яка може представляти скаржника у відносинах із позивачем, зокрема, вчиняти дії, що свідчать про визнання боргу шляхом підписання актів звірки є безпідставними та колегією суддів до уваги не приймаються.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог станом на день звернення до суду з позовом (31.01.2015) пропущено не було, оскільки між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013, що свідчить про визнання відповідачем боргу та, відповідно, про переривання перебігу позовної давності.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, а строк позовної давності пропущено не було, позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 430,71 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 447,25 грн. пені та 170,14 грн. штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено спеціальну позовну давність в один рік для звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що позовна давність стосовно вимоги про стягнення неустойки сплила 04.10.2012, а Акт звірки взаєморозрахунків був складений 30.09.2013, суд приходить до висновку, що строк позовної давності у цьому разі не перервався і, відповідно, на підставі заяви про застосування строків позовної давності у цій частині заява відповідача була правомірно задоволена судом, а у задоволенні заявленої позивачем вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) за Договором купівлі-продажу № 246-К/259/11-К від 15.09.2011 було відмовлено з огляду на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої продукції 242,54 грн. - 3% річних та 622,26 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, а тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань і він вважається таким, що прострочив його виконання, і тому, відповідно, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, погоджується із перерахунком, здійсненим судом першої інстанції та приходить до висновку, що законною та обґрунтованою до стягнення є сума у розмірі 242,34 грн. У задоволенні стягненні решти суми 3% річних у розмірі 0,20 грн. необхідно відмовити.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 622,26 грн. за порушення строків виконання грошового зобов'язання є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у справі № 910/2190/15-г залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у справі № 910/2190/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2190/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко