Постанова № 44400966, 18.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р. Справа№ 910/25886/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Шевченка Е.О.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Андрієвська О.В., за довіреністю;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс"

на рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2015

у справі № 910/25886/14 (головуючий суддя: Підченко Ю.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс"

про стягнення 792 965,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі № 910/25886/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованість за надані з 01.04.2013 р. по 30.06.2014 р. послуги у розмірі 654 212 грн. 66 коп., інфляційні втрати у розмірі 41 128 грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 11 017 грн. 87 коп., пеню у розмірі 28 563 грн. 86 коп., штраф у розмірі 32 710 грн. 63 коп., а також судовий збір у розмірі 15 352 грн. 66 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі № 910/25886/14 в частині стягнення заборгованість за надані послуги у розмірі 157705 грн. 71 коп., інфляційні втрати у розмірі 16632 грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 2480 грн. 90 коп., пені у розмірі 7251 грн. 73 коп. в іншій частині рішення залишити без змін.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

12.05.2015 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.

18.05.2015 відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи скаржник повідомлений належним чином.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника скаржника.

18.05.2015 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі № 910/25886/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" було запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс" укласти договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06963/2-01 від 06.10.2006 р., в редакції позивача.

Проте, сторонами не було досягнуто згоди щодо умов вказаного вище правочину, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду для вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

19.02.2007 господарським судом міста Києва було винесено рішення по справі №7/47, яким вирішено вважати укладеним, з дня набрання судовим рішення по вказаній справі законної сили, договір №06963/2-01 від 06.10.2006 р. на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, на умовах запропонованих позивачем.

Відповідно до п. 1.1 Договору, останній укладається у відповідності із Законом України "Про питну воду та питне водопостачання". За цим договором позивач (Постачальник) зобов'язався надавати відповідачу (Абоненту) послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого Абонентом дозволу на скидання стічних вод у систему каналізацій м. Києва, приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а Абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомгоспу України №65 від 01.07.1994 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 р. за №165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 р. №403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється:

2.1.1) за показаннями лічильника, зареєстрованого у Постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за Абонентом. Обсяг наданої води для подиву визначається за показниками лічильника. В разі технічної неспроможності встановлення лічильника, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з Постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу;

2.1.2) зняття показань з лічильника (-ів) здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника у присутності представника Абонента у строки згідно графіку обслуговування Постачальника. Для Абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м.куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись Постачальником поквартально, при цьому останній направляє Абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків Постачальника від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо Абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті Постачальником є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг;

2.1.4) кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показниками лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору Постачальник щомісячно направляє до банківської установи Абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до виставлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору Постачальник доводить Абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Пунктом 2.2.2 Договору сторони погодили, що у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється Абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення Постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента. За згодою Постачальника оплата може здійснюватись іншими способами, що не суперечить чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від Абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується Постачальником в погашення боргу.

Згідно п. 2.2.3 Договору в разі неотримання від Постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, Абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

З аналізу договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, для обліку заборгованості за надані послуги з постачання питної води та водовідведення за Договором, позивачем було присвоєно відповідачу абонентські коди: 1-382, 1-1711, 1-1712 та 1-51382.

За кодами 1-382, 1-1711, 1-1712 обліковуються послуги з постачання питної води для потреб холодного водопостачання та її стоків, а за кодом 1-51382 обліковуються послуги з постачання питної води, яка використовується відповідачем для надання послуг з гарячого водопостачання та стоки гарячої води.

Позивач стверджує, що за період з 01.04.2013 р. по 30.06.2013 р. відповідачу було надано послуги з водопостачання та водовідведення (в т.ч. і з постачання води, що йшла на підігрів) на загальну суму 3 316 502,01 грн., з яких сплачено 2 662 289,35 грн., а тому заборгованість відповідача перед позивачем становить 654 212,66 грн.

Позивачем долучено до матеріалів справи акти зняття показників з приладу обліку за спірний період, якими підтверджується обсяг спожитої відповідачем питної води та прийнятих від нього стоків.

Сторонами не заперечується факт надання позивачем у спірний період послуг з постачання питної води та водовідведення у заявленому позивачем та документально підтвердженому обсязі.

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується, що за надані послуги у спірний період відповідач частково розрахувався, перерахувавши грошові кошти в рахунок оплати послуг з постачання питної води (не на підігрів) та водовідведення.

При цьому, відповідачем заперечується споживання ним та наявність зобов'язань з оплати за постачання питної води на підігрів (для виготовлення гарячої води).

Отже, позивач виконав покладені на нього чинним законодавством обов'язки належним чином, надаючи відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, в той час як доказів сплати відповідачем зазначеної заборгованості суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

Згідно ст. 1 Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

В ч. 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення відносяться до комунальних послуг.

Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 16 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

В статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" зазначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.

Згідно з п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Пунктом 3.13. цих Правил передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потребу, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності (абз.2).

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором (абз.3).

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказав, що вода іде на підігрів через бойлери, які у Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс" на балансі, в управлінні, поновному господарському віданні або користуванні теплових пунктів (котелень) відсутні, а тому нарахування та виставлення вказаному товариству платежів за воду "питна вода, що йде на підігрів" та її оплата є безпідставним.

Таким чином, з наявних в матеріалах справи документів та пояснень відповідача вбачається, що теплові пункти за адресами, на які позивачем постачається питна вода на підігрів (для виготовлення гарячої води), та за якими позивач виставляє рахунки відповідачу, знаходяться у володінні та користуванні не відповідача, а перебувають у обслуговуванні та на балансі позивача, до яких відповідач доступу немає.

Таким чином на час розгляду справи, відповідач не є балансоутримувачем зазначених бойлерів.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення заборгованість у сумі 15286883,40 грн.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені інфляційних втрат та 3 % річних.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу приписів ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з водопостачання та приймання стічних через приєднані мережі, обсяг яких сторонами визначено актами про зняття показників водолічильників у відповідності із Договором, при тому, що умовами укладеного між сторонами правочину не встановлено звільнення абонента від сплати за надані йому послуги Постачальником води, яка підігрівається в теплових пунктах, що не перебувають на балансі Абонента, господарський суд дійшов висновку, що заперечення відповідача є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 31.10.2013 р. по справі №910/5365/13.

Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення місцевим господарським судом вірно встановлено, що матеріалами справи підтверджено, а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту надання Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" Товариству з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс" за період з 01.04.2013 р. по 30.06.2014 р. послуг з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 654 212,66 грн., а тому , позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, Абонент сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата Абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Водночас, за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, за умовами Договору Абонент сплачує Постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника (п. 4.6 Договору).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113 цс 14).

Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення інфляційні втрати у розмірі 41 128 грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 11 017 грн. 87 коп., пеню у розмірі 28 563 грн. 86 коп., штраф у розмірі 32 710 грн. 63 коп.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі № 910/25886/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі № 910/25886/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/25886/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Е.О. Шевченко

Б.О. Ткаченко