Рішення № 44398926, 26.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/3035/14-ц 22-ц/774/899/К/15

Справа № 211/3035/14-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження № 22-ц/774/899/К/15 Сарат Н.О.

Категорія № 27 (4) Доповідач Братіщева Л.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді: Братіщевої Л.А.,

суддів: Грищенко Н.М., Чорнобук В.І.,

при секретарі: Петренко К.І.

за участю: позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3 та його представника -ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 02 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що приблизно на початку березня 2011 року він надав відповідачу у борг кошти в сумі 3500 грн. із терміном повернення не пізніше 25.08.2011 року. Приблизно на початку квітня 2011 року він знову на прохання відповідача надав йому у борг кошти в сумі 1200 грн., також встановивши термін повернення не пізніше 25.08.2011 року. Таким чином станом на 25.08.2011 року відповідач повинен був повернути йому позику на загальну суму 4700 гривень. В липні 2011 року коли він дізнався про те, що відповідач планує змінити місце роботи, ОСОБА_3 написал йому власноруч 01.07.2011 року та 28.07.2011 року дві розписки в яких визнав факт своєї заборгованості із зазначенням сум позики та терміну їх повернення. Однак, взяті на себе зобов'язання щодо повернення боргу відповідач не виконав, у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача на його користь 4700,00 грн. боргу, 822,20 грн. інфляційних витрат, 363,87 грн. пені, 3000,00 гривень в рахунок відшкодування спричиненої йому моральної шкоди, 487,20 грн. понесених витрат на сплату судового збору та 1500,00 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 02 березня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 користь ОСОБА_2 4700 грн. заподіяного збитку; 169,20 грн. інфляційних витрат; 363,87 грн. 3% річних, а всього 5233,07 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір 243,60 грн.

В іншій частині позов залишений без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Вважає, що суд зробив висновок на припущеннях, оскільки позивач не надав доказів, що саме він, як сторона правочину, надав йому позику у березні та квітні 2011 року, а надані позивачем розписки є письмовим зобов'язаннями ОСОБА_3 щодо повернення певній особі, але не позивачу, суми коштів до певної дати. Суд не врахував пояснення свідка ОСОБА_5, який пояснив, що саме йому надавав ОСОБА_3 ці письмові розписки, які були викрадені у ОСОБА_3 18.12.2012 року внаслідок крадіжки у його робочому кабінеті. Також суд не звернув уваги на розбіжності обставин, викладених в позовних вимогах ОСОБА_2 та поясненнях свідка ОСОБА_6, який в свою чергу є особою зацікавленою, оскільки спільно працює з позивачем у бізнесі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 1200 грн. - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог з підстав, передбачених п. 1 ст. 309 ЦПК України, а саме: неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, виходячи із наступного.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам Закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції, 01 липня 2011 року та 22 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори позики у вигляді письмових розписок, відповідно до яких ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_2 в борг 3500 грн. та 1500 грн. відповідно, які зобов'язався повернути 25 серпня 2011 року (а.с. 33, 34).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, виходив з того, що між позивачем і відповідачем були укладені договори позики, які не виконані відповідачем належним чином.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Частина 1 ст. 1049 ЦК України покладає на позичальника обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як передбачено ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Тобто зобов'язання позичальника припиняються належним виконанням і з цього часу боржник є особою, яка повністю виконала свої боргові зобов'язання, про що також зазначено й в ст. 599 ЦК України.

Виходячи з вищезазначених норм Закону, колегія суддів вважає, що розписка від 28.07.2011 року (а.с. 33), на яку посилається позивач як на розписку про надання ним відповідачу суми боргу в розмірі 1200 грн., - як вбачається з її тексту, свідчить саме про зобов'язання ОСОБА_3, як директора ПП «Профи», сплатити 25.08.2011 року суму в розмірі 1200 грн., а не про отримання ним суми боргу свідчить про те, що в зазначеному розмірі, тобто в даному випадку має місце виконання відповідачем інших зобов'язань, а не повернення боргу в розмірі 1200 грн.

Таким чином, на думку колегії, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 1200 грн. за розпискою від 28.07.2011 року, виходять за межі боргових зобов'язань, свідчать про наявність інших правовідносин, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 1200 грн. з урахування 3% річних та індексу інфляції слід відмовити.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 3500 грн. за розпискою від 01.07.2011 року, колегія суддів вважає, що вказана розписка підтверджує укладення між сторонами договору позики на зазначену суму і колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено відсутність договірних зобов'язань між ним та позивачем та наявність у нього боргу перед позивачем в розмірі 1200 грн., оскільки відповідач, всупереч вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надав доказів виконання зобов'язання за договором позики у повному обсязі, про що свідчить і наявність розписки від 01.07.2011 року на суму 3500 грн. у позивача, а ні у відповідача, як того вимагає ч. 3 ст. 545 ЦК України і саме наявність цієї розписки у позивача є і підтвердженням отримання відповідачем 3500 грн. від позивача.

Таким чином, колегія вважає, що висновки суду щодо невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами позики від 01.07.2011 року на суму 3500 грн., відповідають встановленим обставинам справи та підтверджується оригіналом розписки, яка знаходяться у позивача та надана суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що він дійсно зобов'язувався повернути зазначені у розписках кошти, отримані ним у ОСОБА_5, який підтвердив, що саме ці письмові розписки йому надавав ОСОБА_3 влітку 2011 року, на які посилається у своєму позові позивач та які були у ОСОБА_3 викрадені 18.12.2012 року під час крадіжки у його робочому кабінеті.

Колегія суддів не приймає до уваги вищевказані доводи відповідача та погоджується із зазначенням суду першої інстанції того, що вони спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_6, який пояснив про те, що відповідач в його присутності написав розписки щодо грошового зобов'язання перед позивачем.

Крім того, твердження відповідача, що надані позивачем розписки потрапили до рук ОСОБА_2 внаслідок крадіжки 18.12.2012 року у його робочому кабінеті по вул. Орджонікідзе, 4/306, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними доказами. Як вбачається з висновку дільничного інспектора СДІМ Дзержинського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, при огляді замка на дверях офісу за адресою: вул. Орджонікідзе, 4/306, слідів злому виявлено не було, з офісу нічого не зникло (а.с. 43).

Посилання відповідача в апеляційному суді на те, що він взагалі не був знайомий з ОСОБА_2 до подання останнім даного позову до суду, спростовуються наданими позивачем апеляційному суду договорами оренди від 19.06.2008 року та від 05.07.2011 року, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, наявність свого підпису в яких відповідач підтвердив в апеляційному суді.

Інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

З урахуванням викладеного, матеріалів справи, доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 1200 грн., з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, у зв'язку з чим підлягає зміні рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2: загальної суми боргу з 4700 грн. до 3500 грн., загальної суми інфляційних витрат з 169 грн. 20 коп. до 126 грн., частині загальної суми трьох відсотків річних з 363 грн. 87 коп. до 271 грн. та частині загальної суми з 5233 грн. 07 коп. до 3897 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п 1 ч.1 ст. 309, ст. 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 02 березня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 1200 грн. - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу у розмірі 1200 грн. - відмовити.

В частині загальної суми боргу, стягнутої з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутої загальної суми боргу з 4700 грн. до 3500 (трьох тисяч п'ятисот) грн.

В частині загальної суми інфляційних витрат, стягнутих з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутої загальної суми інфляційних витрат з 169 грн. 20 коп. до 126 (сто двадцяти шести) грн.

В частині загальної суми трьох відсотків річних, стягнутих з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутої загальної суми трьох відсотків річних з 363 грн. 87 коп. до 271 (двохсот сімдесяти однієї) грн.

В частині загальної суми, стягнутої з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутої загальної суми з 5233 грн. 07 коп. до 3897 (трьох тисяч вісімсот дев'яносто семи) грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили

Головуючий:

Судді: