Ухвала суду № 44391004, 26.05.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження №22ц/778/3130/15 Головуючий у 1 інстанції: Черкова В.Г.

Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Кримської О.М.

суддів: Подліянової Г.С.

Дашковської А.В.

при секретарі: Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Селидіввугілля", на рішення Селидівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства "Селидіввугілля", за участю третьої особи - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Селидове Донецької області, про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_3, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

В позові зазначено, що з 09 жовтня 2007 року по теперішній час позивач працював в підрозділі "Шахта Україна" державного підприємства " Селидівугілля" підземним гірничим очисного забою 5 розряду на дільниці по видобутку вугілля. 25.03.2013 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, про що свідчать акти розслідування нещасного випадку за формою Н-1, Н-5. Висновком МСЕК від 23.10.2013 року йому було встановлено 25 % втрати професійної працездатності. Враховуючи вищевикладене, просив стягнути з ДП "Селидіввугілля" на його користь суму моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн. та судові витрати.

Рішенням Селидівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Селидіввугілля" на користь ОСОБА_3, в рахунок відшкодування моральної шкоди 8000 грн. 00 коп. В решті позовних вимог ОСОБА_3, відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ДП "Селидіввугілля", подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 року про зміну територіальної підсудності судових справ у відповідності до Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", підсудність даної справи визначено апеляційному суду Запорізької області

Сторони, в тому й числі скаржник, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи до апеляційного суду не з'явилися, від них надійшло клопотання в яких вони просять розглядати справу за їх відсутності, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи за відсутності сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справу.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню..

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що роботодавцем було порушено право позивача на безпечні умови праці, у зв'язку з чим позивачу було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню роботодавцем на підставі статті 237-1 КЗпП України.

З таким висновком суду можна погодитися .

Спори щодо відшкодування заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування.

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), згідно з ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" абз. 4 ст. 1 викладено в новій редакції та виключено ч. 3 ст. 34 Закону № 1105- ХІV, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.

Ухвалюючи судове рішення по справі суд встановив, що ОСОБА_3 перебував з відповідачем у трудових відносинах з 09 жовтня 2007 року по теперішній час.

Згідно акту розслідування нещасного випадку від 10.01.2009 року та акту № 4 про нещасний випадок пов"язаний з виробництвом від 28 березня 2013 року встановлено, що нещасний випадок, який стався з позивачем 25 березня 2013 року пов"язаний з виробництвом. Основною причиною нещасного випадку є : організаційна - порушення технологічного процесу - порушення доповнення до " Паспорту 9 південної лави похилу № 1 пл. К.8". Супутня - невиконання посадових обов"язків, незадовільний контроль з боку гірничого майстра у зміні , особиста необережність потерпілого ( а.с. 5-8).

.

Унаслідок отриманої 25 березня 2013 року травми, пов'язаної з виробництвом, ОСОБА_3 висновком МСЕК від 23.10.2013 року було встановлено 25% втрати професійної працездатності ( а.с. 9-10).

З матеріалів справи вбачається, що за захистом своїх прав на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, позивач звернувся у грудні 2014 року.

Суд першої інстанції, правильно зазначив, що на час виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди, та на час звернення позивача до суду положення ст. ст. 21, 28, 34 та 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" щодо обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати моральну шкоду втратили чинність, таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, за правилами статті 237-1 КЗпП України повинен відшкодовувати роботодавець при встановленні судом тих юридично важливих обставин, які визначені законом.

Отже, у зв'язку з втратою чинності положень ст. ст. 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV щодо обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, спірні правовідносини регулюються ст. 237-1 КЗпП України. Цією нормою обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівнику шкоди покладено на власника або уповноважений ним орган.

При цьому судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, врахував принципи розумності і справедливості дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, а доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що оскільки законодавчо скасоване відшкодування морально шкоди, завданої застрахованому працівнику внаслідок ушкодження його здоров"я при виконанні трудових обов"язків, а отже, підприємство не повинно відшкодовувати таку шкоду є неспроможні, та не спростовують висновків суду.

Оскільки, спірні правовідносини регулюються саме Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який є спеціальним нормативним актом для них, що передбачає й строки звернення до суду.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 ч. 4 постанови від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що при поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років із дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника присудження виплат провадиться з дня звернення з такими вимогами.

З огляду на викладене до спірних правовідносин не може застосовуватися ст. 233 КЗпП України щодо тримісячного строку для звернення до суду з позовом, отже, доводи апеляційної скарги щодо застосування до даних правовідносин зазначеної норми не заслуговують на увагу.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Селидіввугілля" відхилити.

Рішення Селидівського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: