Рішення № 44389094, 20.05.2015, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/616/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року м. Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області в складі головуючого судді Леміщенко О.О., при секретарі Войтюк О.О., за участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав уточнені позовні вимоги та в судовому засіданні, яке відбулося 29.04.2015 року, суду пояснив, що він в червні 2013 року дав оголошення в газеті про продаж квартири за адресою: АДРЕСА_2, за 42000 грн. в розстрочку з щомісячними платежами по 700 грн. ОСОБА_2 виявила бажання купити цю квартиру і запропонувала платити не 700 грн. на місяць, а 1000 грн., на що він погодився і навіть зменшив вартість квартири до 36000 грн. ОСОБА_2 одразу перевела йому на картку завдаток 200 грн., потім в липні 2013 року ще 800 грн., в серпні 2013 року 1000 грн., у вересні 2013 року 1000 грн. і у жовтні 2013 року 1000 грн. В листопаді 2013 року він запропонував ОСОБА_2 оформити договір купівлі-продажу нотаріально, на що вона погодилась. 21.11.2013 року він та ОСОБА_2 підписали у нотаріуса договір купівлі-продажу. При оформленні договору ОСОБА_2 мала при собі лише 2000 грн., з який заплатила податок. Послуги нотаріуса всього обійшлися у 3500 грн., і чоловік ОСОБА_2 бігав знімав ще 1500 грн. з банкомату, після чого він сказав, що вирахує сплачені нотаріусу гроші з вартості квартири і кінцева вартість квартири була обумовлена у 28500 грн. Поки він збирав необхідні документи, ОСОБА_2 у нотаріуса написала йому боргову розписку в рахунок вартості квартири на 28500 грн., які зобов'язалася виплатити до 01.01.2016 року. Додатково пояснив, що за умовами домовленості, яка була досягнута між ним та ОСОБА_2, він повинен був передати ОСОБА_2 право власності на квартиру, а вона написати йому розписку на суму вартості цієї квартири, гроші при цьому не передавались з рук в руки, гроші за квартиру йому також реально не передавались, вони з ОСОБА_2 просто «обмінялись договорами» - договір купівлі-продажу на договір позики, який оформлений розпискою. Наполягав на тому, що квартира продавалась у розстрочку. Він просив нотаріуса оформити договір на умовах розстрочення виплати вартості квартири, але нотаріус сказала, що у такому випадку, право власності на квартиру перейде до нового власника лише після повної сплати її вартості, а його це не влаштовувало, оскільки власник квартири, якого він представляв за довіреністю, бажала позбутись свого права власності на квартиру негайно, тому вирішили підписувати звичайний договір купівлі-продажу.

В наступному в судовому засіданні, яке відбулося 20.05.2015 року, позивач ОСОБА_1 змінив свою позицію, суду пояснив, що гроші за розпискою в сумі 28500 грн. відповідачу ОСОБА_2 він все ж таки передавав у нотаріуса купюрами по 200 грн. - 20000 грн., та решту купюрами по 100 грн. Одразу після цього, там же, у нотаріуса, ОСОБА_2 віддала йому ці ж самі гроші назад як оплату вартості квартири. Це бачив чоловік ОСОБА_2 Також змінив свої пояснення щодо оплати витрат послуг нотаріуса - пояснив, що він сам повністю оплатив послуги нотаріуса в сумі 3500 грн. При цьому також уточнив, що розписку ОСОБА_2 писала двічі - спочатку у нотаріуса, а потім переписувала у себе вдома, оскільки у першій були допущені помилки. В цьому ж судовому засіданні спочатку сказав, що свідки, зазначені в розписці, бачили факт передачі грошей, але потім відмовився від цих пояснень.

Просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за розпискою за 2013-2014 роки в сумі 14000 грн., індекс інфляції в сумі 3974,60 грн., 3% річних в сумі 420,00 грн., вартість нотаріального оформлення договору купівлі-продажу в сумі 3500 грн., транспортні витрати (вартість квитків з м. Святогірськ до м. Костянтинівка та в зворотному напрямку), які він поніс через необхідність прибувати в судові засідання, в сумі 352,88 грн., поштові витрати, пов'язані з направлення до суду документів, в сумі 7,90 грн., а також сплачений судовий збір в сумі 243,60 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та суду пояснила, що вона з чоловіком шукала квартиру, щоб купити її у розстрочку, і в Костянтинівській газеті знайшла оголошення ОСОБА_1 Вони дійшли згоди з ним щодо купівлі-продажу квартири у розстрочку, але при цьому обумовили, що якщо в них буде така можливість, то вони сплатять всю суму одразу. ОСОБА_1 попросив негайно переслати йому 200 грн. на підтвердження реальності наміру купити квартири, а потім дослати ще 800 грн. Вона це зробила. В листопада 2013 року вона і її чоловік взяли декілька кредитів у різних банках і перед підписанням договору купівлі-продажу від 21.11.2013 року повністю виплатили ОСОБА_1 вартість квартири. При цьому квартиру вони купили в непридатному для проживання стані без вікон і дверей, без лічильників, і ОСОБА_1 обіцяв їм зробити ремонт, а вони повинні були відшкодувати йому вартість ремонту. ОСОБА_1 зробив лише вікна, і за них вона йому сплатила. Не заперечувала проти того, що дійсно писала розписку про те, що, начебто, бере у ОСОБА_1 гроші в сумі 28500 грн., але реально він їй ці гроші не передавав. В розписці малося на увазі те, що ОСОБА_1 зробить в проданій квартирі ремонт, а вона йому буде сплачувати частками в рахунок витрат на роботи та матеріали. Розписку і договір купівлі-продажу було підписано в один день, 21.11.2013 року. ОСОБА_1 в квартирі ніякого ремонту не зробив, тому вважає, що не повинна йому виплачувати ніякі гроші. Просила відмовити у позові в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 16.03.2015 року, в судовому засіданні підтримав пояснення відповідача ОСОБА_2 та пояснив, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 дійсно був укладений договір купівлі-продажу квартири від 21.11.2013 року. За умовами договору розрахунок за квартири проведено між сторонами в повному обсязі, витрати, пов'язані з нотаріальним оформленням договору взяв на себе продавець, нотаріусом сторонам договору було роз'яснено зміст договору, і сторони на момент його підписання розуміли значення і умови договору, його правові наслідки та інше, що відображено в самому договорі. Таким чином, договір є укладеним, дійсним, виконаний сторонами в повному обсязі, тому не може йти мова про те, що вартість квартири продавцю покупцем не сплачена. Щодо розписки зазначив, що оскільки грошові кошти, зазначені в розписці, позивачем відповідачу реально не передавались, відсутні правові підстави для їх стягнення. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача, відповідача, представника відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Між ОСОБА_4, від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_1, та ОСОБА_2 21.11.2013 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Костянтинівського МНО Разумовою Т.П. за р/№1369. Договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.11.2013 року, запис №3483090.

За умовами зазначеного договору ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купила згадану вище квартиру за ціною 25798,00 грн. які сплачені покупцем у повній сумі представнику продавця (п. 3 договору). В договорі також зазначено, що сторони стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; договір не вчинено під впливом тяжких для продавця обставин і вкрай невигідних для нього умовах; договір не є результатом зловмисної домовленості сторін за договором; ціна продажу відповідає їх дійсним намірам (п. 10 договору); вимоги законодавства щодо змісту, значення і правових наслідків правочину, що укладається сторонами, та про правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону, нотаріусом роз'яснено (п. 11 договору). Витрати, пов'язані з оформленням цього договору сплачує продавець (п. 15 договору).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він визнаний судом недійсним.

Враховуючи те, що позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 21.11.2013 року недійсним ніким не заявлено, суд визнає зазначений договір правомірним, а тому, виходячи з його змісту, вважає, що посилання позивача на те, що ним не отримано грошові кошти за продану квартиру та за оплату послуг нотаріуса, безпідставними, оскільки такі ствердження спростовуються відомостями, викладеними у ньому щодо проведення повного розрахунку між його сторонами та домовленістю про покладення витрат, пов'язаних з оформленням договору, на продавця.

В судовому засіданні також досліджено розписку від 21.11.2013 року, в якій зазначено наступне: «Я, ОСОБА_2, беру в борг 28500,00 грн. на покупки та ремонт квартири, які зобов'язуюся виплатити до 01.01.2016 року, виплачуючи щомісячно не менше 1000,00 грн. ОСОБА_1 або його дружині ОСОБА_6».

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він є чоловіком відповідача ОСОБА_2 Він був присутній при оформленні купівлі-продажу квартири від 21.11.2013 року, а також коли його дружина ОСОБА_2 в цей же день писала розписку. Розписку вона писала лише один раз вдома, у нотаріуса вона нічого такого не писала. Розрахунок за квартиру в сумі 36000 грн. з ОСОБА_1 був проведений шляхом передачі готівкових коштів з рук в руки в повному обсязі за день до підписання договору. Для оплати вартості квартири він та його дружина ОСОБА_2 взяли кредити в банках: у ПриватБанку - 8000 грн., у Дельта Банку - 15000 грн., Альфа Банку - 7000 грн. Та сума в розмірі 4000 грн., що була перерахована його дружиною на картку позивачу, є відшкодуванням вартості вікон, які ОСОБА_1 зробив у квартирі, що продавалася. Розписку його дружина дійсно писала, оскільки вона і ОСОБА_1 домовились, що ОСОБА_1 виконає ремонтні роботи в проданій квартирі, а вона буде частками потім сплачувати вартість ремонтних робіт і придбаних матеріалів. Ніяких грошей його дружина у ОСОБА_1 в борг реально не брала. У нотаріуса ніяких претензій щодо умов договору ніким не висказувалося.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, тому, враховуючи положення цієї статті, суд приймає пояснення свідка ОСОБА_7 в частині того, що розписку ОСОБА_2 писала лише один раз вдома, а не в нотаріальній конторі, та не приймає до уваги в частині ствердження того, що грошові кошти не були передані від позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2

Даючи оцінку зазначеній розписці як договору позики, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З дослідженої розписки встановлено, що в ній не міститься ствердження про реальну закінчену дію - передачу грошей («взяла в борг»), тобто описана у ній дія є триваюча, не закінчена, і спрямована на майбутнє («беру в борг»); взагалі не зазначено, у кого саме відповідач ОСОБА_2, начебто, бере (або має намір взяти) гроші в борг, натомість зазначено лише певний обов'язок щодо повернення грошей в майбутньому ОСОБА_1 або ОСОБА_6, тобто не визначено позикодавця.

Відповідачем заперечувався факт реальної передачі їй грошей відповідно до розписки від позивача, і з цим погоджувався позивач, який в подальшому змінив свої пояснення.

Суд ставиться критично і не приймає до уваги пояснення позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні, яке відбулося 20.05.2015 року в частині того, що він передавав готівкові кошти, про які йдеться у розписці, відповідачу ОСОБА_2, оскільки це повністю суперечить його ж поясненням, наданим раніше, в судовому засіданні 29.04.2015 року, і які суд бере за основу, де він наполегливо стверджував, що грошові кошти від нього до ОСОБА_2 не передавались, розписку ОСОБА_2 писала в рахунок оплати за продану квартиру і вони з нею «просто обмінялись договорами». Таку кардинальну зміну пояснень позивача суд розцінює як спробу ввести суд в оману з метою підтвердження неіснуючих обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору.

Норми статей 1046 та 1047 ЦК України, чи будь-яка інша норма ЦК України не містить вимоги, яка визначає обов'язковість наявності розписки (або іншого документа), як єдиного належного доказу на підтвердження передачі позичальнику визначеної грошової суми, в тому числі і при укладанні договору позики в письмовій формі.

В ухвалі від 23.03.2011 року по справі №6-459св10 Верховний суд України вказав, що договір позики є реальною угодою й вважається укладеним з моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей не породжує в майбутньому обов'язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей.

Крім того, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.08.2011 року по справі №6-17641св11 вказано, що договір позики є консенсуальним та з його тексту не вбачається, що передача грошових коштів була здійснена при підписанні договору.

Також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.11.2011 року по справі №6-13235св11 вказано, що наявність розписки позичальника, як така не створює жодних правових відносин без факту передання самих грошей.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму рішенні по справі №6-31801св11 від 18.04.2012 року вказав на обов'язок надання суду доказів щодо передання коштів, оскільки договір позики таких обставин не встановлює.

Відтак, проаналізувавши надані сторонами докази, враховуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд відзначає, що оскільки договір позики є реальним договором, та вважається укладеним з моменту передачі коштів від позикодавця до позичальника, чого позивачем не доведено, а судом не встановлено в даній справі, то сам факт підписання відповідачем розписки від 21.11.2013 року не породжує такого правового наслідку, як обов'язок повернути кошти. Такий обов'язок виникає лише внаслідок реального отримання коштів позичальником.

Суд відзначає, що факт відсутності у розписці чітко визначеної особи позикодавця взагалі унеможливлює вирішення судом питання про повернення суми позики, оскільки неможливо встановити чи порушено суб'єктивне право саме позивача.

Тому заявлені позивачем позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а отже, у їх задоволенню слід відмовити повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Запорізької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя