Ухвала суду № 44379046, 26.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4647/15 Справа № 0417/10547/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Шклярук Д.С. Доповідач - Прозорова М.Л.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді: Прозорової М.Л.,

суддів: Максюти Ж.І., Макарова М.О.,

при секретарі: Самокиша О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори (третя особа - комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради) про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.01.2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог (а.с.190-192).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.01.2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори (третя особа - КП "ДМБТІ" Дніпропетровської обласної ради) про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними.

Суд визнав недійсною довіреність від 16.03.2011 року від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4, посвідчену ОСОБА_5 завідувачем консульського відділу України в Республіці Італія, місто Рим, від 16.03.2011 року за реєстровим №87.

Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23.07.2011 року укладений між ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_3, та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №5-1109.

Також суд стягнув з ОСОБА_4, ОСОБА_2, Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 214,60 грн. (а.с.183-186).

Як на підстави апеляційній скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи (а.с.190-192).

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке було видано їй на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №2091 від 21.10.1999 року (а.с.7).

Право власності на квартиру було зареєстровано за позивачкою у встановленому законом порядку КП "ДМБТІ" 31.05.2005 року (а.с.8).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23.07.2011 року (а.с.62) ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3, діючи по довіреності, посвідченій ОСОБА_5 завідуючим консульського відділу України в Республіці Італія, м. Рим, Віа Гвідо д'Ареззо, 9, від 16.03.2011 року за реєстровим №87, продав покупцюОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. Продаж вчинено за 256000,00 грн. Цей договір було посвідчено державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко О.В. та зареєстровано в реєстрі за №5-1109.

На підставі вищевказаного договору купівлі-продажу КП "ДМБТІ" право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 як за одноосібною власницею цього нерухомого майна (а.с.59, 60-61).

Згідно з довідкою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 13.09.2013 року (а.с.128) позивач ОСОБА_3 паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувалася.

За інформаційною довідкою Головного центру обробки спеціальної інформації Державної Прикордонної служби України від 21.11.2014 року, наданої на ухвалу суду про забезпечення доказів у справі, відомостей про перетинання державного кордону громадянкою України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, виявлено не було (а.с.177).

За таких обставин, в силу діючого законодавства, а саме: ст.ст. 203, 215, 216, 230, 244, 245, 317, 655, 658 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 діючи за документом - оспорюванню довіреністю, який позивач жодним чином не могла підписати 16.03.2011 року в Республіці Італія, в м. Рим, ввів покупця ОСОБА_2 в оману щодо дійсних намірів його матері ОСОБА_3 продати квартиру, та протиправно від її імені уклав із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі є необґрунтованими та не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні під час розгляду справи.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_4 знаючи про те, що його мати ОСОБА_3 не видавала на його ім'я будь-якої довіреності на право продажу належної їй квартири, використовуючи консульську довіреність, яку не підписувала позивач, діючи умисно, вчинив від її імені правочин - договір купівлі продажу спірної квартири на користь ОСОБА_2, ввівши останню в оману щодо дійсного волевиявлення ОСОБА_3 у цьому питанні.

Тобто, ОСОБА_4 на момент вчинення договору купівлі-продажу усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам позивача та бажав виникнення через це несприятливих наслідків.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтвердила, що розрахувалася за квартиру та сплатила обумовлену договором суму коштів продавцю (п.3 договору) до підписання оспорюваного договору купівлі-продажу. ОСОБА_3 підтвердила, що вона ніяких коштів від сина не отримувала за продаж квартири, оскільки вона не мала жодного наміру продавати своє єдине житло, а будь-які довіреності на сина вона не видавала, оскільки вона з ним не спілкується взагалі вжедовготривалий час та перебуває у неприязних стосунках через те, що він вживає наркотики, веде антисоціальний спосібжиття.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,315,319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: