Ухвала суду № 44376731, 20.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2015р. м. Київ К/800/32133/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року

у справі № 2а/0470/10407/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЇМ» (далі - позивач, ТОВ «ТАЇМ»)

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Дніпродзержинська ОДПІ)

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ТАЇМ» звернулось у серпні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської ОДПІ, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Царичанської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, правонаступником якої є Дніпродзержинська ОДПІ, від 12.03.2012 року № 0000092340.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на його правонаступника Дніпродзержинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Царичанською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТАЇМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 27.02.2012 року № 5/23/35101125, яким встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР); пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 885 606,31 гривень.

На підставі акту Царичанською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області 12.03.2012 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000092340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на суму 885 890,87 гривень, з яких за основним платежем на суму 885 606,31 гривень та за штрафними санкціями на суму 284,56 гривні.

За результатами адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарга позивача залишена без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Судами встановлено, що розрахунок валових витрат, які не були відображені у податковій звітності за 9 місяців 2010 року, про що стверджується у акті перевірки, було здійснено податковим органом з урахуванням відомостей Додатку № 14 до акту попередньої перевірки від 27.01.2011 року № 2/23/35101125 шляхом вирахування між показниками цього Реєстру кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат позивача за 2010 рік, без дослідження при цьому первинних документів, які б свідчили про вірність таких розрахунків, або, навпаки, їх спростовували.

Відповідно до ст. 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Аналогічний порядок усунення самостійно виявлений помилок за минулі податкові періоди було закріплено приписами п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III від 21.12.2000 року, який був чинний на час подання позивачем податкової декларації за 9 місяців 2010 року, у відомостях якої ТОВ «ТАЇМ» було виявлено арифметичні помилки у І кварталі 2011 року, а також у п. 2.1 ст. 2 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 року № 143.

При цьому, відповідно до пп. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат, зокрема, включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку із допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ТАЇМ» скористалося правом, передбаченим вищенаведеними законодавчими нормами, та відобразило в рядку 05.2 Декларації з податку на прибуток підприємств за І квартал 2011 року «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» уточнення на суму 2 908 133,00 гривні, які стосувалися витрат, понесених позивачем у вересні 2010 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно вважають безпідставним та передчасним висновок податкового органу про те, що позивач безпідставно відніс до складу самостійно виявлених помилок за результатами минулих податкових періодів у першому кварталі 2011 року суму в розмірі 2 528 073,73 гривні, оскільки він потребує безпосереднього дослідження відповідних первинних документів, запиту на отримання яких фахівцями контролюючого органу не надано.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що за позицією податкового органу, у зв'язку з відволіканням обігових коштів на придбавання дебіторської заборгованості та надання фінансової допомоги іншим суб'єктам господарювання, відсотки та курсові різниці по отриманим валютним кредитам на поповнення обігових коштів не можуть вважатися використаними в господарській діяльності.

Між тим, відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Отже, підприємницька діяльність є тільки складовою ширшого за обсягом поняття «господарська діяльність».

Судами попередніх інстанцій при досліджені банківських виписок встановлено, що ТОВ «ТАЇМ» протягом березня-липня 2011 року отримало траншами кредитні кошти за договором мультивалютної кредитної лінії № 040311-КЛВ від 04.03.2011 року в загальній сумі 179 070 000,00 гривень. При цьому з інших банківських виписок вбачається, що в ті самі дні, коли позивачем отримувались означені кредитні транші, майже половина коштів, отриманих в кредит, була перерахована у якості оплати за товар, отриманий позивачем за договором комісії № Т/58кмс від 02.08.2010 року, який був укладений позивачем з ТОВ «Промислова інвестиційна компанія «Енерго-Інвест» на придбання товарів, найменування, ціна та кількість яких визначена у додатках до цього договору. Фактичне виконання договору комісії підтверджується наданими позивачем та дослідженими судами актами прийому-передачі товару, реєстром накладних на товар, отриманий за цим договором.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що угоди укладалися позивачем у межах господарської діяльності, згідно з установчими, реєстраційними і дозвільними документами, загальна сума коштів з отриманих у кредит, яка була використана позивачем протягом березня-липня 2011 року для розрахунків за товари (роботи, послуги), становить 49,92% від загальної суми кредиту, отриманої за цей час, відсотки за якою склали 8 325 790,70 гривень, у той час, як ТОВ «ТАЇМ» віднесло до складу витрат нараховані відсотки за кредитом лише у розмірі 2 159 285,00 гривень, що складає 25,93% від загальної суми всіх нарахованих у цей період відсотків за кредитом.

Як встановлено судами, частина отриманих за кредитним договором коштів перераховувалась на поточний рахунок ТОВ «ТАЇМ» для ведення господарської діяльності, при цьому, позивачем також були надані банківські виписки, з яких вбачається подальший рух цих коштів, зокрема те, що частина з них була використана для оплати за митне оформлення вантажу згідно контракту 1 128/2010 від 06.12.2010 року, сплати податків, оплати товару за договором № Т/П-82 від 03.03.2011 року, погашення кредиту, тощо.

Для надання фінансової допомоги за відповідними договорами була використана частина кредитних коштів, що у сукупності складає близько 28% від загальної суми, отриманої ТОВ «ТАЇМ» протягом березня-липня 2011 року за договором мультивалютної кредитної лінії № 040311-КЛВ від 04.03.2011 року.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено податковим органом безпідставно, а, отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року у справі № 2а/0470/10407/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько