Ухвала суду № 44375785, 18.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2015 року Справа № 876/1060/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року у справі №813/8001/14 за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 5463,65грн.,-

В С Т А Н О В И В:

24.11.2014р. Львівський міський центр зайнятості звернувся в суд з позовом та просив стягнути з ОСОБА_2 на користь Львівського міського центру зайнятості кошти в сумі 5 463 грн. 53 коп.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.12.2014р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.12.2014р. та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позовна заява подана поза межами строку звернення до адміністративного суду, чого не враховано судом першої інстанції. 12.08.2004р. апелянт звернувся до Шевченківського РЦЗ із заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, зазначивши у заяві, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається та пенсії не отримує, що відповідало дійсності. Після проходження співбесіди на ПП «Готель Богдан» жодної заяви апелянт не писав, трудового договору не підписував та з жодним наказом про прийняття на роботу не ознайомлювався, жодних документів не подавав, жодної заробітної плати не отримував, а відповідно там не працював, що підтверджується копією трудової книжки. Окрім цього, апелянт не отримував жодної претензії №13/5734 від 05.09.2014р. від позивача про відшкодування коштів в сумі 5463,65 грн., а тому не знав про існування такої заборгованості. Також звертає увагу, що в тексті оскаржуваної постанови зазначається лише, що вартість професійного навчання апелянта за період з 29.11.2004р. по 24.12.2004р. становила 229,75 грн., а розмір виплаченої одноразової допомоги по безробіттю за період з 21.05.2005р. по 06.08.2005р. - 3078,11 грн., що в сумі разом становить 3307,86грн., натомість стягнено кошти в розмірі 5463,65грн.

В судовому засіданні апелянт апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін в їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 12 серпня 2004 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, зазначивши, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається та пенсії не отримує.

Наказом від 12.08.2004р. №НТ040812 надано відповідачу статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю, що підтверджується витягом із наказів про прийняття рішення по ОСОБА_2 (а.с.11).

Відповідно до Договору №515 від 29.11.2004р. Шевченківським районним центром зайнятості направлено ОСОБА_2 на підвищення кваліфікації в Академію ветеринарної медицини ім.С.Є.Жицького, за навчальною програмою «Організація виробництва» зі строком навчання з 29.11.2004р. по 24.12.2004р. з метою сприяння подальшому працевлаштуванню - організації підприємницької діяльності. Відповідно до корінця направлення на навчання №12705 від 29.11.2004 р. відповідача згідно наказу № 110-5 від 29.11.2004 р. зараховано до складу навчальної групи (а.с.6-7).

Згідно службової записки заступника начальника відділу організації профнавчання самозайнятості Львівського міського центру зайнятості від 04.09.2014р. вартість професійного навчання безробітного ОСОБА_2, за період з 29.11.2004р. по 24.12.2004р. становить 229,75 грн.

19.01.2005р. ОСОБА_2 подав заяву про призначення допомоги по безробіттю у розрахунку на рік виплатити одноразово для організації підприємницької діяльності, яку призначено Наказом №НТ050120 від 20.01.2005р. у розмірі 3078,11 грн. для організації підприємницької діяльності (а.с.8-9).

Окрім того, за період з 21.09.2004р. по 20.01.2005р. відповідачу виплачено матеріальне забезпечення в сумі 2155,54 грн. (ар.с.12-14).

Відповідно до витягу із наказів про прийняття рішення по ОСОБА_2 Наказом Львівського міського центру зайнятості від 25.01.2005р. №НТ050125 відповідача знято з обліку у зв'язку з отриманням одноразової допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності (а.с.11).

17.04.2014р., по сплину більше дев'яти років після зняття відповідача з обліку Новояворівським міським центром зайнятості складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №107, відповідно до якого ОСОБА_2 працював у ПП «Готель Богдан» з 21.09.2004р. по 18.01.2005р. та звільнений за власним бажанням. За вказаний період йому було нараховано та сплачено страхові внески (а.с.6).

05.09.2014р. Львівським міським центром зайнятості ОСОБА_2 направлено претензію щодо відшкодування коштів у сумі 5 463,65грн. у зв'язку з неповідомленням про самостійне працевлаштування з 21.09.2004р. у ПП «Готель «Богдан» (а.с.18), яка залишилась без реагування та стала підставою звернення з позовом про стягнення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991р. № 803-XII (чинний на момент звернення відповідача у центр зайнятості) (далі - Закон №803- XII) зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.28 Закону №803- XII право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними. Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт «г» пункту 1 статті 5 цього Закону) - до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000р. № 1533-III (в редакції чинній на момент звернення до центру зайнятості) (далі - Закон № 1533-III) страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Згідно з ст.34 Закону №803- XII контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, відповідними державними органами, інспекціями служби зайнятості та профспілковими об'єднаннями.

Згідно з ч.3 ст.36 Закону №1533-III, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно з п.6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136) передбачено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи Наказом ПП «Готель «Богдан» №41-К від 21.09.2004р. ОСОБА_2 прийнято на посаду директора готельного комплексу з 21.09.2004р. на роботу по сумісництві з посадовим окладом 600 грн. (а.с.19).

Відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати за вересень 2004 року - січень 2005 року ОСОБА_2 нараховувалась заробітна плата на вказаному підприємстві (а.с.29-31).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009р. № 60/62 затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним (далі - Порядок №60/62), який визначає механізм проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до пункту 5 частини другої статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», пункту 16 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та частини третьої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п.2 Порядку №60/62, розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

Перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, зокрема, під час перебування особи на обліку як безробітної до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації.

Згідно з п.6 Порядку №60/62 у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

На основі аналізу вказаних законодавчих положень, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що позивач як згідно положень Закону №803- XII та Закону №1533-III, так і вимог Порядку №60/62 був наділений повноваженнями щодо контролю за додержанням законодавства України про зайнятість населення, проте строків, визначених процесуальним законом, не дотримався та провів розслідування страхового випадку по сплину більше дев'яти років з дня зняття відповідача з обліку (17.04.2014р.), а до суду з позовом про стягнення сум боргу звернувся 24.11.2014р. по сплину семи місяців з дня проведення розслідування страхового випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Статтею 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення адміністративного позову без розгляду.

Аналогічна правова позиція висловлена у рішеннях Вищого адміністративного суду від 13.05.2014р.(справа К/9991/74846/12) та від 05.02.2014р. (справа К/9991/26152/12)

На підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів колегія суддів не вбачає підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Пунктом 1 статті 203 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Як це передбачено п.9 ч.1 ст.155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Отже, враховуючи шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, а також те, що позивач до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, отриманих з 21.09.2004р. по 06.08.2005р. в якості допомоги по безробіттю, звернувся 24 листопада 2014 року згідно акта розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 17.04.2014р., слід застосовувати положення ст. 100 та ст.155 КАС України.

Зважаючи на викладене, оскільки позов подано після закінчення шестимісячного строку звернення до суду, відсутні підтверджуючі документи щодо поважності причин пропущення строку звернення до суду, тому є підстави для залишення його без розгляду, а прийнята судом першої інстанції постанова підлягає до скасування.

Керуючись ст. ст. 99, 100, 155, 160, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВА Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року у справі №813/8001/14 скасувати, а позовну заяву Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 5463,65грн. - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А.Пліш

Повний текст Ухвали виготовлено 20.05.2015р.