Ухвала суду № 44375702, 21.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/327/15 Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

21 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Міщука М.С.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Грейн Плюс» до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Грейн Плюс» звернувся до суду з позовом до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000272200 від 19 січня 2015 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Тетіївська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності і правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Бізнесхолдинггруп» за період з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 23 грудня 2014 року № 507/220/37917901.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2014 року на суму 18 333,34 грн.

На підставі встановлених порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 січня 2015 року №0000272200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 22 916,00 грн, з них 18 333,00 грн - за основним платежем, 4 583,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, спірне грошове зобов'язання визначене платнику податків з огляду на порушення норм податкового законодавства, які ґрунтуються на висновку податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Бізнесхолдинггруп» у квітні 2014 року, результати яких відображені в податковій звітності першого.

Так, податковий орган посилається на відсутність відомостей про трудові ресурси та основні засоби контрагента позивача, що є необхідними для ведення господарської діяльності, а також на непідтвердження поставок товарів за ланцюгом постачання.

Таким чином, відповідач стверджує, що позивач безпідставно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, визначені у податкових накладних, виписаних згаданим контрагентом у квітні 2014 року.

Обговорюючи наведені доводи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Бізнесхолдинггруп», як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу від 28 квітня 2014 №28/04 щодо придбання товару - крупи гречаною у кількості - 22 тони.

На підтвердження реальності господарських операцій за вказаним договором позивачем надано докази факту придбання, передачі-отримання, транспортування та зберігання вказаного товару, а саме: видаткові та податкові накладні, товарно-транспортну накладну, договір зберігання та акт приймання-передачі товару за цим договором. Окрім того, позивачем надано посвідчення про якість крупи, а також первинні документи, складені ТОВ «Бізнесхолдинггруп» та іншим контрагентом щодо придбання першим насіння крупи.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідність згаданих первинних документів вимогам вказаного Закону не заперечується відповідачем, так само як не ставиться під сумнів відповідність виписаних контрагентом позивачу податкових накладних вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, фактичне здійснення позивачем господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства України.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг чи товарів.

Пов'язаність із господарською діяльністю позивача та його контрагента вищеописаних господарських операцій підтверджується даними щодо видів їх господарської діяльності. Так, позивач, за даними ЄДРПОУ, здійснює оптову торгівлю зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, іншими продуктами харчування. Дані відомості також узгоджуються із основними видами діяльності позивача, які вказані у його статуті, копія якого міститься в матеріалах справи. У той же час, ТОВ «Бізнесхолдинггруп», за даними ЄДРПОУ, також займається оптовою торгівлею зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; вирощуванням зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Отже, спірні господарські операції підтверджуються документально та узгоджуються зі звичайною для позивача та його контрагента господарською діяльністю, що свідчить про реальність спірних господарських операцій.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача трудових ресурсів та основних засобів для ведення господарської діяльності ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на їх підтвердження.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та обґрунтованістю позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять правомірності та обґрунтованості оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.

Повний текст ухвали виготовлено 26.05.2015року

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Міщук М.С.

Гром Л.М.