Ухвала суду № 44375495, 19.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15633/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2015 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Логос-Реклама» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Логос-Реклама» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25.09.2014 №0009742207 та №0009732207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2015 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Логос-Реклама» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Сквар Плюс» за період з 01.01.2013 по 01.05.2014.

За наслідками перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 11.09.2014 №427/1-22-07-30866725, яким встановлено порушення ТОВ «Логос-Реклама» вимог:

- пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток за 2013 рік на суму 15 724, 00 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 129 760,00 грн..

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.09.2014:

- №0009742207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 19 655, 00 грн., у тому числі: 15 724, 00 - основний платіж, 3 931, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0009732207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 162 200,00 грн., у тому числі: 129 760, 00 грн. - основний платіж, 32 440, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки господарські операції підтверджені первинною документацією, то вони були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Логос-Реклама» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сквар Плюс» (виконавець) укладено типові договори про надання послуг від 21.10.2013 №1, від 22.10.2013 №2, від 23.10.2013 №3, від 18.11.2013 №4, від 19.11.2013 №5, від 20.11.2013 №6, від 18.12.2013 №7, від 19.12.2013 №8, від 20.12.2013 №9, від 17.03.2014 №1, від 18.03.2014 №2, від 19.03.2014 №3, від 22.04.2014 №4, від 23.04.2014 №5, відповідно до яких замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки про виконання послуг, пов'язаних з заміною ламп до рекламоносія (розміру визначеного в договорі), що розташований в місті Києві (за адресою визначеною в договорі).

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів про надання послуг від 21.10.2013 №1, від 22.10.2013 №2, від 23.10.2013 №3, від 18.11.2013 №4, від 19.11.2013 №5, від 20.11.2013 №6, від 18.12.2013 №7, від 19.12.2013 №8, від 20.12.2013 №9, від 17.03.2014 №1, від 18.03.2014 №2, від 19.03.2014 №3, від 22.04.2014 №4, від 23.04.2014 №5; актів виконаних послуг за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; платіжних доручень за відповідні періоди; штатного розпису; письмових пояснень із обґрунтуванням ціни послуг; опису рекламоносія; дані з ЄДРПОУ відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Сквар Плюс».

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст. 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з ТОВ «Сквар Плюс».

При цьому, посилання апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, якими встановлено відсутність у такого товариства умов для здійснення фінансово-господарських операцій, оскільки податковими органами не перевірявся контрагент позивача на предмет наявності господарсько-правових відносин з іншими суб'єктами господарювання у зв'язку з укладанням договорів оренди основних засобів виробництва, складських приміщень, наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт, а сам по собі факт неможливості проведення контролюючим органом зустрічної звірки контрагента не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на протоколи допиту свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з огляду на те, що всі первинні документи з боку ТОВ «Сквар Плюс» по взаємовідносинам із позивачем підписані ОСОБА_4, яка згідно виписки з ЄДРПОУ станом на 19.09.2013 (міститься в матеріалах справи) була директором названого товариства.

Більш того, протоколи допиту свідків або їх пояснення не є допустимими та беззаперечними доказами, які є безумовною та достатньою підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів та для позбавлення покупця права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) у спірного постачальника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015 у справі №826/8010/14.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Сквар Плюс», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.