Ухвала суду № 44375448, 19.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/543/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представників позивача: Олєйнікова Є.В., Романенка О.А., Щербака О.Г.,

представника відповідача - Шкодича Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мак Хаус» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Мак Хаус» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.01.2015 №2026552209.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Енкі Констракт».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Енкі Констракт» за серпень 2014 року, за підсумками якої складено акт від 13.01.2015 №1270/26-5-22-09/19358827 та виявлено порушення ст. 185, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 245 863,00 грн за період, що перевірявся.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.2015 №2026552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 368 795,00 грн, з них 245 863,00 грн - за основним платежем, 122 932,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення позивачем до податкового кредиту ПДВ, визначеного у податкових накладних, виписаних контрагентом ТОВ «Енкі Констракт». Такий висновок ґрунтується на тому, що у податкового органу відсутні відомості про наявні адміністративно-фінансові можливості та необхідні умови для провадження господарської діяльності цього контрагента позивача.

Зважаючи на викладене, контролюючий орган дійшов висновку про відсутність факту реальності господарських операцій ТОВ «Енкі Констракт» із контрагентами в серпні 2014 року, в тому числі з позивачем.

На спростування приведених доводів позивачем як до перевірки, так і до суду надавались первинні документи, які опосередковували його господарські відносини з названим контрагентом. Проте, такі не були враховані відповідачем з огляду на вищевикладене.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Енкі Констракт», як постачальником, укладено договір поставки №2807/4 від 28 липня 2014 року, за умовами якого контрагент постачає, а позивач приймає та оплачує товар; кількість поставленого товару указується у видатковій накладній, яка підписана сторонами, або в акті приймання-передачі або у товарно-транспортній накладній; товар постачається постачальником на умовах DDP - Україна, м. Київ.

Відповідно до видаткових накладних та рахунків на оплату протягом серпня 2014 року контрагентом поставлено на адресу позивача витратні матеріали для поліграфії (плівки, пластини, проявники, олівці, губки, поліграфічну фарбу тощо) та виписано податкові накладні.

За придбаний товар позивач перерахував на рахунок постачальника грошові кошти, що підтверджується відповідними виписками банку.

Окрім того, підтвердженням реальності спірних господарських операцій слугує те, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та інформацією, розміщеною в мережі Інтернет, зокрема, на Інтернет-сторінці http://machouse.ua/, позивач здійснює діяльність у сфері оптової торгівлі, в тому числі постачання поліграфічного, цифрового, обладнання та витратних матеріалів.

Як свідчать матеріали справи, для здійснення господарської діяльності позивач орендує у ВАТ «Укрндіпродмаш» нежитлові приміщення в будівлі за адресою: місто Київ, вул. Дегтярівська, 48.

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів підтверджують те, що придбані у ТОВ «Енкі Констракт» витратні матеріали для поліграфії реалізовано позивачем іншим суб'єктам господарювання.

Також, на підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних послуг у господарській діяльності позивач надав суду копії довіреностей на отримання товару, договору оренди та первинних документів по відносинам оренди приміщень, фотознімки складських приміщень та платіжні доручення.

Таким чином, позивачем надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів у вищезазначеного контрагента та їх використання у власній господарській діяльності. Тому, реальне здійснення спірних господарських операцій належно підтвреджується.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять надані позивачем первинні документи чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, відсутність у них обов'язкових реквізитів, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також, відповідність виписаних контрагентом позивачу податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 вказаного Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків

При цьому, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Матеріали справи свідчать про те, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Енкі Констракт» умов для здійснення господарської діяльності, в т.ч. неможливості залучення до її виконання третіх осіб. Тому, відповідні посилання податкового органу є необґрунтованими.

Також, у ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Мак Хаус» та ТОВ «Енкі Констракт», тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 22 травня 2015 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Пилипенко О.Є.