Постанова № 44374891, 21.05.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2015 р.Справа № 923/1761/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мацюри П.Ф.,

суддів: Ліпчанської Н.В., Лисенко В.А.

при секретарі судового засідання: Молодові В.С.

за участю представників сторін:

від ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" - Юхно Я.О., за довіреністю;

від КП "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради

на рішення господарського суду Херсонської області від 23 лютого 2015 року

по справі № 923/1761/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль"

до Комунального підприємства "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради

про стягнення 355 422,62 грн.

та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради

до Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль"

про визнання недійсним договору,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з комунального підприємства "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради 279122 грн. 24 коп. заборгованості за спожиті послуги, 46488 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 9369 грн. 80 коп. 3% річних та 20441 грн. 85 коп. пені.

В процесі розгляду справи в господарському суді першої інстанції КП "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради звернулось з зустрічною позовною заявою до ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" про визнання недійсним договору №36 від 01.01.2013 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 23 лютого 2015 р. у справі №923/1761/14 (суддя Александрова Л.І.) Первісний позов задоволено. Стягнути з комунального підприємства "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради на користь публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" заборгованість за надані послуги в сумі 279122 грн. 24 коп., інфляційні втрати у сумі 46488 грн. 73 коп., 3% річних у сумі 9369 грн. 80 коп., пеню у сумі 20 441 грн. 85 коп., 7108 грн. 45 коп. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог з огляду на те, що при укладанні договору №36 від 01.01.2013 року враховано тариф, затверджений для населення постановою НКРЕУ №1746 від 14.12.2010 року у розмірі 264,57 грн. за 1 Гкал (без ПДВ). Господарський суд першої інстанції також зазначив, що під час розгляду справи відповідачем не надано доказів здійснення відключення окремих приміщень гуртожитків від мереж централізованого опалення. Про наявність додаткових угод про внесення змін до договору №36 від 01.01.2013 сторони суд не повідомили. Господарський суд першої інстанції також зазначив, що в даній справі при визначені правомірності укладання договору від 01.01.2013 №36, порядку визначення опалювальної площі та застосування тарифів необхідно виходити зі специфіки статусу будинків, визначених договором у якості об'єктів надання послуг, а саме: статус гуртожитків. Крім того, господарський суд першої інстанції зазначив, що КП "Дніпровський" не надано суду відомостей про вжиття заходів щодо зміни умов договору на етапі його укладання, це свідчить, що договір №36 від 01.01.2013 року був укладений сторонами у відповідності до вищезазначених норм чинного законодавства та підстави для визнання його недійсним в порядку статті 215 Цивільного кодексу України відсутні.

Відповідач за первісним позовом КП "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати і постановити нове рішення, яким у первісному позові ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" відмовити та задовольнити зустрічний позов КП "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради. При цьому відповідач за первісним позовом посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не з'ясуванні обставин що мають значення для справи. За доводами скаржника, позивачем за первісним позовом не надано доказів, які б підтвердили фактичне та нормативне споживання скаржником, як послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, так і теплової енергії, що є предметом договору №36 від 01.01.2013 року. На думку скаржника, договір від 01.01.2013 №36, укладений між ПАТ "Херсонська ТЕЦ" та КП "Дніпровський" не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: зазначений договір не відповідає змісту Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630. Крім того, відповідач за первісним позовом вважає, що позивачем неправильно розрахована площа приміщень, зазначена у договорі. За твердженнями відповідача зазначена площа є завищеною та не відповідає дійсним обставинам.

23 квітня 2015 року за вх № 1346/15/Д1 від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу КП "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради. В зазначеному відзиві позивач за первісним позовом не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. За твердженнями ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль", враховуючи статус гуртожитків, які визначені договором у якості об'єкта опалення, не передбачає можливості ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" відкривати окремі особові рахунки для їх мешканців, при цьому КП "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради має виконувати обов'язки визначені чинним законодавством, як обслуговуюча організація.

У судовому засіданні господарського суду апеляційної інстанції представник позивача за первісним позовом підтримав вимоги, викладені в відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача за первісним позовом у судове засідання господарського суду апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином, про що свідчать відповідні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення від 23.03.2015 р. та від 28.04.205 р. Враховуючи вище викладене господарський суд апеляційної інстанції вирішив за можливе розглянути апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради за відсутністю представника відповідача за первісним позовом, за наявними матеріалами справи.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника позивача за первісним позовом, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача за первісним позовом , з наступних підстав:

Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, між ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль" та КП "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради укладений договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №36 від 01 січня 2013 року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надавати відповідачу вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач - своєчасно оплачувати вартість наданих позивачем послуг.

Договір №36 від 01.01.2013 року укладений між сторонами на добровільних принципах та сторонами узгоджено всі істотні умови договору. Договір підписаний обома сторонами та завірений їх відповідними печатками. Отже на момент укладання договору сторонами дотримано всіх необхідних вимог, які передбачені діючим цивільним та господарським законодавством України, що не суперечить вимогам статті 180 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 8 договору відповідач зобов'язаний оплачувати послуги позивача не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Позивачем були виставлені відповідачу рахунки для оплати послуг за період з лютого 2013 року по квітень 2013 року та з жовтня 2013 року по березень 2014 року: за лютий 2013 року на суму: 82 631 грн. 57 коп., за березень 2013 року - 43 415 грн. 94 коп., за квітень 2013 року - 4 200 грн. 31 коп., за жовтень 2013 року - 27 544 грн. 91 коп., за листопад 2013 року - 42 015 грн. 83 коп., за грудень 2013 року - 42 171 грн. 41 коп., за січень 2014 року - 41 860 грн. 27 коп., за лютий 2014 року - 33 767 грн. 60 коп., за березень 2014 року - 42 171 грн. 40 коп.

Таким чином, вартість послуг, що були надані відповідачу в період з 01 лютого 2013 року по березень 2014 року, становить 359779 грн. 24 коп. За цей період відповідачем частково сплачено вартість послуг загальною сумою 80657 грн. 00 коп.

Відповідачу направлялись вимоги про сплату заборгованості від 22.03.2013 №06-1/747, від 01.08.2013 №06-1/1701, від 20.03.2014 №06-1/680, та від 17.04.2014 №06-1/951 та акт звірки взаєморозрахунків від 17.04.2014.

У зв'язку з частковою оплатою відповідачем вартість спожитих послуг утворилась заборгованість в сумі 279 122 грн. 24 коп.

Заборгованість відповідача за спожиті у період з лютого 2013 р. по березень 2014 р. послуги позивачем обчислена за тарифами встановленими постановою НКРЕУ №1746 від 14.12.2010 року, з урахуванням нормативів, затверджених рішенням виконкому Херсонської міської рад від 20.01.2008 №38. Розрахунок здійснено виходячи із опалювальної площі приміщень, визначеної договором.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Апеляційний господарський суд перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості приймає його до уваги, вважає його обґрунтованим та таким, що зроблений до вимог чинного законодавства.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми позивач обґрунтовано нарахував відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання 46488 грн. 73 коп. інфляційних втрат та 9369 грн. 80 коп. 3% річних.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В даному випадку пунктом 12 договору сторонами було обумовлено, що за несвоєчасне внесення плати зі споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочки терміну сплати.

На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував відповідачу за порушення виконання зобов'язань з оплати вартості отриманих послуг пеню у сумі 20 441 грн. 85 коп.

За результатами перевірки розрахунку пені, здійсненого позивачем, судом не вбачається порушення строків позовної давності, в тому числі спеціальних строків, встановлених статтею 232 Господарського кодексу України.

Стосовно зустрічних позовних вимог комунального підприємства "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради, господарський суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Договір №36 від 01.01.2013 року укладений між сторонами на добровільних принципах та погоджено між сторонами всі істотні умови. Він підписаний обома сторонами та завірений їх відповідними печатками. Отже на момент укладання договору сторонами дотримано всіх необхідних вимог, які передбачені діючим цивільним та господарським законодавством України, що не суперечить вимогам статті 180 Господарського кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 1 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 13.03.1999 №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому полягає неправомірність дій сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, зокрема, дієздатність сторін за угодою.

Питання відповідності змісту договору, що пропонується до укладання споживачам ПАТ "Херсонська ТЕЦ", було предметом судової справи №923/1734/13. Рішенням Господарського суду Херсонської області у зазначеній справі встановлено, що зміст договору ПАТ "Херсонська ТЕЦ" відповідає вимогам чинного законодавства, його укладання не призводить до ущемлення інтересів споживачів.

Крім того, КП "Дніпровський" не надано суду відомостей про вжиття заходів щодо зміни умов договору на етапі його укладання. Викладене свідчить, що договір №36 від 01.01.2013 року був укладений сторонами у відповідності до вищезазначених норм чинного законодавства та підстави для визнання його недійсним в порядку статті 215 Цивільного кодексу України відсутні.

З урахуванням наведеного господарський суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та не підлягають задоволенню.

Водночас апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи скаржника в апеляційній скарзі , що позивачем за первісним позовом не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості, здійсненого з урахуванням підтверджених даних про обсяги спожитого відповідачем тепла. Крім того господарський суд апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження скаржника, що позивачем за первісним позовом неправильно розрахована площа приміщень, зазначена у договорі, за твердженнями відповідача зазначена площа є завищеною та не відповідає дійсним обставинам. Дані твердження скаржника спростовуються наступним.

Під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції сторонами спільно проведено обстеження приміщень гуртожитків, що опалюються за договором від 01.01.2013 №36. За результатами обстеження складно акт, підписаний представниками КП "Дніпровський" та ПАТ "Херсонська ТЕЦ".

Як встановлено за результатами зазначеного обстеження, опалювальна площа гуртожитків на час проведення обстеження відрізняється від площі, зазначеної в договорі. При цьому, відбулось не тільки зменшення, а й збільшення площі. Так, опалювальна площа гуртожитку, розташованого за адресою вул. Залаегерсег, 27, на момент укладання договору визначена у розмірі 2669 м2, а на момент проведення спільного обстеження становить 2959,9 м2; гуртожитку, розташованого за адресою вул. Кримська, 136/17, на момент укладання договору - 3338 м2, а на момент проведення спільного обстеження - 3062,35 м2.

Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів здійснення відключення окремих приміщень гуртожитків від мереж централізованого опалення. Про наявність додаткових угод про внесення змін до договору №36 від 01.01.2013 сторони суд не повідомили.

Таким чином, з урахуванням приписів ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України господарський суд апеляційної інстанції вважає правомірним врахування позивачем під час визначення розміру заборгованості опалювальної площі, зазначеної в договорі від 01.01.2013 №36.

Щодо порядку визначення розміру опалювальної площі, в тому числі в частині включення до розрахунку площі місць загального користування, необґрунтованим є посилання відповідача за первісним позовом на Методику розрахунку кількості теплоти, спожитої за опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31.10.2006 №359. Зазначена методика регулює безпосередньо порядок розрахунків за спожиті послуги з опалення місць загального користування, а не визначає порядок врахування площі цих місць.

Пунктом 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 №630, визначено, що опалювана площа (об'єм) будинку - загальна площа (об'єм) приміщень будинку, в тому числі у разі опалення площа (об'єм) сходових кліток, ліфтових та інших шахт.

Аналіз розрахунку, здійсненого ПАТ "Херсонська ТЕЦ" підтверджує, що при розрахунку вартості послуг, наданих КП "Дніпровський", враховано площу тільки тих приміщень, в яких встановлено прилади обліку. При цьому, акт спільного обстеження приміщень гуртожитків від 06.01.2015 підтверджує факт встановлення приладів опалення в місцях загального користування гуртожитків.

Висновки відповідача за первісним позовом про застосування ПАТ "Херсонська ТЕЦ" неналежного тарифу спростовуються наступним.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат визначено статтею 15 цього ж Закону одним із основних завданнями державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання.

Господарським кодексом України, Законом України "Про ціни та ціноутворення", іншими законодавчими актами встановлено, що в Україні діють вільні та регульовані ціни. Наведені норми свідчать, що вартість послуг з постачання теплової енергії відноситься до сфери регульованих цін і встановлюється уповноваженим державним органом.

Статтею 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Згідно частини третьої цієї статті зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.

При укладанні договору №36 від 01.01.2013 року враховано тариф, затверджений для населення постановою НКРЕУ №1746 від 14.12.2010 року у розмірі 264,57 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Посилання ж відповідача на необхідність застосування постанови НКРЕУ №1776 від 26.12.2012 є некоректним, оскільки цією постановою встановлено не тариф на продаж теплової енергії, а тариф на виробництво теплової енергії ПАТ "Херсонська ТЕЦ", який відображає витрати Товариства на виробництво теплової енергії, а не встановлює тариф, що має застосовуватись Товариством при розрахунках за надані послуги.

В даній справі при визначені правомірності укладання договору від 01.01.2013 №36, порядку визначення опалювальної площі та застосування тарифів необхідно виходити зі специфіки статусу будинків, визначених договором у якості об'єктів надання послуг, а саме: статус гуртожитків.

Відповідно до статті 127 Житлового кодексу УРСР гуртожитки можуть використовуватись для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Порядок експлуатації гуртожитків, їх утримання і ремонту, разом із іншими питаннями, визначено Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради міністрів УРСР від 03.06.1986 №208. Пунктом 20 цього положення встановлено, що експлуатація гуртожитку здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, а при її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією, у віданні якої перебуває гуртожиток, відповідно до єдиних правил і норм експлуатації та ремонту житлового фонду.

Враховуючи, що наказом від 03.12.2012 №234 Департаменту житлово-комунального господарства Херсонської міської ради зазначені гуртожитки передано на утримання КП "Дніпровський", саме на це підприємство покладено обов'язок забезпечити ці гуртожитки опаленням.

Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги комунального підприємства "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради, а отже оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Херсонської області від 23 лютого 2015 року у справі №923/1761/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу комунального підприємства "Дніпровський" Виконавчого комітету Херсонської міської ради - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя П.Ф. Мацюра

Суддя В.А. Лисенко

Суддя Н.В. Ліпчанська