Ухвала суду № 44372736, 21.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-5139 Головуючий у 1-й інстанції - Мазур І.В.

Доповідач - Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Невідомої Т.О.

ПобірченкоТ.І.

при секретарі Бугаю О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрспецреалізація", третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Петрова ТетянаМиколаївна, про визнання права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу на Ѕ частку квартири, визнання частково недійсним протоколу проведення прилюдних торгів, визнання частково недійсним акту про проведення прилюдних торгів, визнання частково недійним свідоцтва про право власності, визнання права власності,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрспецреалізація", третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Петрова Тетяна Миколаївна, про визнання права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу на Ѕ частку квартири, визнання частково недійсним протоколу проведення прилюдних торгів, визнання частково недійсним акту про проведення прилюдних торгів, визнання частково недійним свідоцтва про право власності, визнання права власності.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог (а.с.143-146).

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача, ОСОБА_7, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, ОСОБА_5 та його представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Згідно свідоцтва про шлюб позивач ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 (дівоче прізвище - ОСОБА_4) 29 вересня 1990 року (а.с.14).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 3 червня 2014 року шлюб між сторонами розірваний.

В період шлюбу 10 червня 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу згідно з яким ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 (а.с.12).

Згідно реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна вищезазначена квартира зареєстрована за ОСОБА_4 (а.с.13).

26 травня 2011 року ВДВС Святошинського РУЮ в м. Києві складено акт опису й арешту майна квартири АДРЕСА_1 при примусовому виконанні наказу №2-н-687 Подільського районного суду м. Києва, виданого 30 вересня 2009 року про стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь АБ «Діамант» у розмірі 29 549 грн. 55коп. (а.с.15-18).

8 червня 2011 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві призначено Антонова В.О. експертом щодо надання письмового висновку з питання встановлення ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 (а.с.19-20).

Згідно звіту №6730 від 29 червня 2011 року надано оцінку спірної квартири (а.с.21-22).

27 квітня 2012 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м. Києві Мірзоєвою Н.М. при виконанні зведеного виконавчого провадження по виконанню виконавчих листів складено акт про проведення прилюдних торгів квартири АДРЕСА_1, переможцем торгів зазначено ОСОБА_5 (а.с.33-34).

Згідно зі свідоцтвом від 3 травня 2012 року, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою Т.М., посвідчено право власності ОСОБА_5 на вищезазначену квартиру (а.с.35).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Відділу ДВС Святошинського РУЮ м. Києва, ТОВ «Торговий дім «Укрспецреалізація», 3-тя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним акту про проведення прилюдних торгів, визнання недійсним протоколу про проведення прилюдних торгів, свідоцтва про право власності на квартиру відмовлено.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом проведена неправильна оцінка доказів, як наслідок, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.

Всі висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача, ОСОБА_7, також не навів таких обставин.

Посилання апеляційної скарги на те, що в даному випадку арешт і опис частки майна боржника державним виконавцем проведений з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У рамках даного спору, з урахуванням остаточних позовних вимог, уточнених позивачем у заяві від 22 грудня 2014 року (а.с.102-104), вимоги про зняття арешту з майна не заявлені.

Водночас, відповідно до встановленого ст. 11 ЦПК принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, суд не може встановлювати наявність чи відсутність порушення права без звернення особи, поданого відповідно до вимог процесуального закону.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Крім того, із правової позиції Верховного Суду України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 26 січня 2012 р. у справі № 6-140 цс 12 та від 13 лютого 2013 р. у справі № 6-174цс12, які відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК є обов'язковими для всіх судів України, вбачається наступне.

Правила проведення аукціонів визначаються Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5.

Цей Порядок регулює реалізацію арештованого майна, за винятком нерухомого майна, майна вилученого законом з обігу, та майна, зазначеного в частині п'ятій статті 55 Закону України "Про виконавче провадження". Порядком визначаються дії організаторів до проведення аукціону, порядок його проведення, порядок переоцінки майна, розрахунків за придбане на аукціоні майно та оформлення кінцевих результатів торгів.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на аукціоні, яка полягає в продажу майна боржника, на яке звернено стягнення, та переході права власності до покупця - переможця аукціону, слід зазначити, що має місце правочин, який може визнаватись недійсним в судовому порядку з підстав порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", до призначення аукціону, у тому числі щодо визначення вартості чи оцінки майна тощо, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають окремому оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.

Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення аукціону, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання аукціону недійсними.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є правочином.

Оскільки відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, то така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).

Підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. № 68/5 (далі - Тимчасове положення).

У даному випадку апеляційна скарга позивача не містить посилань на обставини порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням.

Посилання апеляційної скарги на те, що районний суд не врахував, що придбана в період шлюбу ОСОБА_3 квартира АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю, а тому підлягає поділу виходячи із встановленого ч.1 ст. 70 СК України принципу рівності часток дружини та чоловіка, також не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень п. п. 24, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21 грудня 2007 року до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У даному конкретному випадку на час розгляду даної справи про поділ майна подружжя (відповідно до змісту остаточно пред'явлених позовних вимог - а.с.102-104) з пояснень ОСОБА_4 убачається, що в ході виконавчого провадження, під час проведення процедури звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_4, будучи боржником у виконавчому провадженні, діючи на свій розсуд, не повідомила ОСОБА_3 про звернення стягнення на спільне майно подружжя в рахунок погашення боргу за кредитним договором, укладеним в період шлюбу сторін (ОСОБА_3).

Шлюб ОСОБА_3 розірваний лише 3 червня 2014 року, тобто після вчинення оспорюваних правочинів.

За таких обставин, ураховуючи положення сімейного законодавства та роз'яснення Верховного Суду України, при поділі цього майна слід з'ясовувати обставину чи діяв один з подружжя проти волі іншого і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.

Доказів того, що ОСОБА_4 в ході процедури звернення стягнення на спільне майно подружжя в рахунок погашення боргу за кредитним договором, укладеним в період шлюбу сторін (ОСОБА_4), діяла всупереч інтересам сім'ї та використала майно не на її потреби, чи приховала його, у розпорядженні суду немає. Пояснення позивача у цій частині доказами не підкріплені.

Вимоги про стягнення з ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя компенсації вартості Ѕ частини указаної квартири у рамках даної справи не пред'явлені.

Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга відповідача не містить.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підставдля скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Т.О. Невідома

Т.І. Побірченко