Постанова № 44372349, 25.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 травня 2015 року 09:00 № 826/1826/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2014 року № 0006261701 і № 0006271701, вимоги про сплату боргу № 67 від 18.12.2014 року, рішення № 0006281701 від 18.12.2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 або позивач) з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2014 року № 0006261701 і № 0006271701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 року № 67, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.12.2014 року № 0006281701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2015 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність податкових повідомлень-рішень від 18.12.2014 року № 0006261701 і № 0006271701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 року № 67 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.12.2014 року № 0006281701, як таких, що винесені (виставлені) за результатами документальної планової перевірки (акт ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 05.12.2014 року № 1340-26-54-17-01-17-2191601238). На думку позивача, висновки контролюючого органу про нереальність (нікчемність) правочинів між ФОП ОСОБА_1 і ТОВ «Магмастіл» спростовуються наявними у нього первинними документами та суперечать вимогам чинного законодавства.

У судове засідання 25.03.2015 року з'явилися позивач та його представник, які позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою. При цьому, у попередньому судовому засіданні, призначеному у справі на 26.02.2015 року, представником відповідача були надані письмові заперечення проти позову, в яких зазначено про правомірність оспорюваних рішень.

Суд у судовому засіданні 25.03.2015 року на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника останнього, пояснення свідка ОСОБА_2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Відповідно до матеріалів справи, в листопаді 2014 року працівником ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків і зборів за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.12.2013 року, за результатами якої складений акт від 05.12.2014 року № 1340-26-54-17-01-17-2191601238 (надалі - Акт перевірки).

За висновками цього акта перевірки позивачем були порушені вимоги: 1) норм п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що полягає у неправомірному завищенні показників задекларованих витрат, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, всього на 211 467,40 грн. (в тому числі за 2011 рік на суму 52 755,20 грн., за 2012 рік - 118 335,20 грн., за 2013 рік - 40 377,00 грн.), в результаті чого ФОП ОСОБА_1 занижений розмір чистого оподаткованого доходу за 2011 - 2013 роки на аналогічну суму коштів та був донарахований податок з доходів фізичних осіб в сумі 35 949,40 грн.; 2) п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п.198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцем було занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, всього на суму 18 703,00 грн. (в тому числі за січень 2012 року на суму 300,00 грн., за лютий 2012 року - 132,00 грн., за квітень 2012 року - 794,00 грн., за травень 2012 року - 1 476,00 грн., за липень 2012 року - 405,00 грн., за серпень 2012 року - 1 046,00 грн., за вересень 2012 року - 257,00 грн., за жовтень 2012 року - 270,00 грн., за листопад 2012 року - 1 596,00 грн., за грудень 2012 року - 5 250,00 грн., за грудень 2013 року - 7 177,00 грн.); 3) абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI, що полягає у не нарахування та не сплаті підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з чистого оподатковуваного доходу, всього в сумі 225 519,80 грн. (в тому числі за 2011 рік у сумі 66 176,00 грн., за 2012 рік - 77 731,10 грн., за 2013 рік - 81 612,70 грн.); 4) п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України та положень Наказу Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року № 1025 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», що полягає у не веденні ФОП ОСОБА_1 зазначеної Книги обліку доходів та витрат.

Зокрема, в акті перевірки зафіксовано, що в ході проведення документальної перевірки позивача перевіряючим встановлено наступне.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією 05.08.1996 року та взятий на податковий облік в ДПІ у Оболонському районі м. Києва.

Згідно з реєстраційними даними, видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 (за КВЕД) визначені наступні: посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (51.19.0) - як основний, оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них (51.52.2), оптова торгівля будівельними матеріалами (51.53.2).

Протягом періоду з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року позивач здійснював підприємницьку діяльність, перебуваючи на загальній системі оподаткування. Крім того, 30.10.1997 року ФОП ОСОБА_1 був зареєстрований платником податку на додану вартість, індивідуальний номер НОМЕР_4 (свідоцтво № НОМЕР_8 від 30.10.1997 року).

Розрахунки в ході здійснення підприємницької діяльності проводилися ФОП ОСОБА_1 у безготівковій формі на розрахунковий рахунок, без ведення книги обліку доходів і витрат. Також, для здійснення підприємницької діяльності останнім використовувався орендований склад, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.

В ході здійснення перевірки правильності визначення позивачем розмірів оподаткованого доходу за перевіряємий період працівником ДПІ встановлено завищення позивачем показника задекларованих витрат на загальну суму 211 467,40 грн. (в тому числі за 2011 рік розбіжність становить 52 755,20 грн., за 2012 рік - 118 335,20 грн., за 2013 рік - 40 377,00 грн.), що в Акті перевірки пояснюється наступним чином:

- згідно поданої ОСОБА_1 до податкової інспекції декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік (вх. № 9016155760 від 10.02.2012 року), підприємцем задекларовані валові витрати на загальну суму 2 522 682,58 грн. Одночасно за результатами перевірки та згідно наданих до перевірки первинних документів (податкових накладних, видаткових накладних, актів виконаних робіт наданих послуг, банківських виписках за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року та інших документів щодо ведення господарської діяльності), фактична сума витрат за 2011 рік безпосередньо пов'язана з отриманням доходу (з урахуванням інших витрат) складає 2 469 927,00 грн., тобто сума 52 755,20 грн. у розділі валових витрат (інші витрати) документально не підтверджена та безпідставно включена;

- згідно поданої ОСОБА_1 до податкової інспекції декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік (вх. № 9087673722 від 12.06.2013 року), підприємцем задекларовані валові витрати на загальну суму 3 596 397,70 грн. Одночасно, за результатами перевірки та згідно наданих до перевірки первинних документів (податкових накладних, видаткових накладних, актів виконаних робіт наданих послуг, банківських виписках за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, та інших документів щодо ведення господарської діяльності), фактична сума витрат за 2011 рік безпосередньо пов'язана з отриманням доходу (з урахуванням інших витрат) складає 3 531 859,50 грн., тобто сума 118 335,20 грн. у розділі валових витрат (інші витрати) документально не підтверджена та безпідставно включена.

При цьому, в Акті перевірки зроблений акцент на непідтверджені документально витрати позивача в сумі 53 797,00 грн. у зв'язку з придбанням у контрагента-постачальника ТОВ «Магмастіл» товарно-матеріальних цінностей (перелік податкових накладних на загальну суму ПДВ 10 759,50 грн., виписаних підприємством на користь позивача за вказаним правочином, наведений в даному Акті). Оскільки, згідно висновків та обставин, зафіксованих в акті ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.04.2013 року № 760/22.2.09/37769301 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Магмастіл» (код за ЄДРПОУ 37763901) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, підтвердити проведення господарських операцій виявилося неможливим у зв'язку відсутністю за місцезнаходженням підприємства посадових осіб та первинної документації;

- згідно поданої ОСОБА_1 до податкової інспекції декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік (вх. № 9089864711 від 06.02.2014 року), підприємцем задекларовані валові витрати на загальну суму 3 519 077,80 грн. Одночасно, за результатами перевірки та згідно наданих до перевірки первинних документів (податкових накладних, видаткових накладних, актів виконаних робіт наданих послуг, банківських виписках за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, та інших документів щодо ведення господарської діяльності), фактична сума витрат за 2011 рік безпосередньо пов'язана з отриманням доходу (з урахуванням інших витрат) складає 3 478 700,80 грн., тобто сума 40 377,00 грн. у розділі валових витрат (інші витрати) документально не підтверджена та безпідставно включена.

З урахуванням зроблених висновків про завищення сум витрат, працівником ДПІ за наслідками перевірки були вирахувані суми чистого оподатковуваного доходу позивача за 2011 рік в сумі 298 625,50 грн. (замість визначеного підприємцем розміру оподатковуваного доходу 245 870,30 грн.), за 2012 рік - 399 773,80 грн. (замість визначеного підприємцем розміру оподатковуваного доходу 281 438,60 грн.) та за 2013 рік - 244 665,00 грн. (замість визначеного підприємцем розміру оподатковуваного доходу 204 288,00 грн.), а також визначені суми податку на доходи фізичних осіб за ставками 15 і 17 відсотків, згідно норми п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України. За даними перевірки сума заниженого ФОП ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік складає 8 968,40 грн., за 2012 рік - 20 116,90 грн. і за 2013 рік - 6 864,10 грн. (розрахунок сум названого податку міститься в Акті перевірки).

При перевірці повноти декларування та своєчасності сплати позивачем податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року працівник ДПІ встановив, що позивач задекларував податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 2 316 629,00 грн. та суму податкового кредиту в розмірі 1 777 226,00 грн. за результатами здійснення посередницької діяльності з продажу товарів широкого асортименту.

Водночас, перевіряючий прийшов до висновку про неправомірне завищення ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту за звітні періоди 2012 року на загальну суму 11 526,00 грн. у зв'язку з врахуванням податкових накладних, виписаних ТОВ «Магмастіл» по нереальних (безтоварних) правочинах, в частині суми ПДВ у розмірі 10 050,00 грн., та віднесенням до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 1 476,00 грн. по податковій накладній від 07.05.2012 року № 449 (постачальник ТОВ «Рітейл Електронікс»), згідно договору купівлі-продажу від 03.05.2012 року № РИТ 00001680 щодо придбання ноутбуку вартістю 8 855,00 грн. (з ПДВ), без надання документальних доказів використання даної техніки в господарській діяльності (як то документів щодо наявності основних фондів та документів згідно яких придбаний ноутбук вводився в експлуатацію та використовувався для здійснення господарської діяльності).

Також, при перевірці встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за результатами підприємницької діяльності за 2011 - 2013 роки задекларований податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 532 226,00 грн. При цьому, зокрема, за звітний період грудень 2013 року в податковій декларації задекларовано наступні показники: обсяги постачання - 335 126,00 грн.; податкове зобов'язання - 66 116,00 грн.; обсяги придбання - 294 697,00 грн.; обсяги податкового кредиту - 58 939,00 грн.; сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванні та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (ряд. 25 Декларації) - 7 177,00 грн.

Однак, в порушення вимог п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України та положень пп. 4.6.8 п. 4.6 ст. 4 Наказу Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» (останній втратив чинність 13.11.2013 року, згідно Наказу Міністерства фінансів України від 13.11.2013 року № 944), ФОП ОСОБА_1 не задекларував суму, що сплачується до державного бюджету у рядку 25.1 Податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період грудень 2013 року, в результаті чого сума податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету за цей період, була занижена на 7 177,00 грн.

Крім того, у зв'язку із встановленням перевіряючим фактів заниження чистого оподатковуваного доходу за 2011 - 2013 роки, а також тих обставин, що протягом перевіряємого періоду ФОП ОСОБА_1 звіти до Пенсійного фонду України та ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві по єдиному соціальному внеску не подавалися та відповідно такий єдиний внесок з суми чистого оподатковуваного доходу в розмірі 943 064,30 грн. не нараховувався та не сплачувався до бюджету, перевіряючий прийшов до висновку про порушення підприємцем норм ст. 6, ст. 7, абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI, та, як наслідок, донарахував позивачу на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 цього Закону суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2011 - 2013 роки в розмірі 225 519,80 грн. (порядок обрахунку суми єдиного внеску наведений в Акті перевірки).

ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийняла наступні податкові повідомлення-рішення (форми «Р») від 18.12.2014 року:

- за № 0006271701, яким визначило ОСОБА_1 до сплати суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, у розмірі 44 936,75 грн., в т.ч. 35 949,40 грн. за основним платежем, 8 987,35 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Розрахунок відповідачем штрафних санкцій з цього податку наявний в матеріалах справи;

- за № 0006261701, яким визначило ОСОБА_1 до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 378,75 грн., в т.ч. 18 703,00 грн. за основним платежем, 4 675,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Розрахунок відповідачем штрафних санкцій з цього податку наявний в матеріалах справи.

Крім того, ДПІ сформувала вимогу про боргу (недоїмки) від 18.12.2014 року за № Ф-67, якою позивачу визначено до сплати суму недоїмки по єдиному соціальному внеску у розмірі 225 519,80 грн., а також винесла рішення № 0006281701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого внеску від 18.12.2014 року, згідно якого до ФОП ОСОБА_1 у відповідності п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI, застосована штрафна санкція у розмірі 21 780,10 грн. Розрахунок відповідачем штрафних санкцій з єдиного внеску наявний в матеріалах справи.

Вважаючи вищезазначені рішення контролюючого органу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Щодо правомірності позиції відповідача про заниження позивачем об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб (суми чистого оподатковуваного доходу) за 2011 - 2013 роки та, відповідно, заниження сум цього податку суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Таким чином, згідно законодавчого визначення витрат, до їх складу слід віднести всі витрати платника податків на придбання товарів чи послуг, які потім споживаються в його господарській діяльності.

При цьому, ст. 177 п. 177.4 ПК України, яка передбачає особливості оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, визначає, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.5. п. 139.1. ст. 139 розділу III ПК України, не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Так, згідно ст. 138 п. 138.1 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до абз. «в» пп. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на витрати на утримання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (до яких відноситься також амортизація).

Також, в силу норми ст. 138 п. 138.2. ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

При цьому, з наведених положень ст. 138 ПК України вбачається, що до складу витрат не включаються витрати на і придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів. Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 ПК України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом ІІІ Податкового кодексу.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Статтею 2 цього Закону встановлено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на суб'єктів підприємницької діяльності, яким згідно із законодавством надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат і які ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку та звітності.

Ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - підприємців, які застосовують загальну систему оподаткування, законодавством не передбачено.

Водночас, в силу норм пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 ПК України, платник податків має право обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат. А тому відповідно до складу витрат фізичної особи-підприємця можна відносити суми амортизації основних засобів, які безпосередньо використовуються при здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, у разі ведення ним бухгалтерського обліку.

З тексту акта перевірки вбачається, що за результатами здійснення підприємницької діяльності в 2011-2013 роках позивач задекларував отриману суму доходів 10 369 755,02 грн. (в тому числі за 2011 рік - 2 768 552,88 грн., за 2012 рік - 3 877 836,34 грн., за 2013 рік - 3 723365,80 грн., основними контрагентами-покупцями значаться ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «Практікер Україна» і ТОВ «Леруа Мерлен Україна»), витрати, що пов'язані з підприємницькою діяльністю, в сумі 9 638 158,08 грн. (в тому числі за 2011 рік - 2 522 682,58 грн., за 2012 рік - 3 596 397,70 грн., за 2013 рік - 3 519 077,80 грн., основними контрагентами-постачальниками значаться ПАТ «Плазматек», ТОВ «Компанія Градієнт» і ДП «Екотехнологія»), суму чистого оподаткованого доходу 731 596,88 грн. (в тому числі за 2011 рік - 245 870,30 грн., за 2012 рік - 281 438,60 грн., за 2013 рік - 204 287,98 грн.) та сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 116 785,08 грн. (в тому числі за 2011 рік - 39 539,55 грн., за 2012 рік - 45 269,37 грн., за 2013 рік - 31 976,16 грн.) і податок на додану вартість в сумі 539 403 грн. (в тому числі за 2011 рік - 169 572 грн., за 2012 рік - 222 384 грн., за 2013 рік - 147 447 грн.).

На думку перевіряючого, позивач, зокрема, безпідставно відніс до складу витрат за 2012 рік суму коштів 53 797 грн. по взаємовідносинам з сумнівним контрагентом-постачальником товарів ТОВ «Магмастіл».

В тексті поданої позовної заяви та в призначених судових засіданнях позивач категорично заперечував проти таких висновків акта перевірки відповідача, на підтвердження чого надав суду копії наступних документів:

- договору від 13.12.2011 року № М0229, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (Покупцем) і ТОВ «Магмастіл» (Постачальник), в особі директора ОСОБА_2, за умовами якого Продавець мав продати Покупцю продукцію (товар). Кількість та ціна на такий товар вказується у товарних накладних та рахунках-фактурах. Поставка (відвантаження) товару здійснюється на складі Продавця або за узгодженням сторін можлива платна доставка товару на склад Покупця. Розрахунок за товар здійснюється на умовах переоплати в безготівковій формі (шляхом перерахування коштів з рахунку Покупця на рахунок Продавця) та на підставі виставлених рахунків-фактур. Якість товару має бути підтверджена сертифікатом якості заводу-виробника чи іншим документом;

- рахунків-фактур від 21.08.2012 року № М-2/1162, від 31.08.2012 року № М-2/1211, від 24.09.2012 року № М-2/1324, від 05.04.2012 року № М-2/459, від 02.04.2012 року № М-2/438, від 03.04.2012 року № М-2/441, від 28.02.2012 року № М-2/262, від 22.11.2012 року № М-2/1602, від 05.11.2012 року № М-2/1513, від 14.11.2012 року № М-2/1567, від 06.11.2012 року № М-2/1519, від 18.12.2012 року № М-2/1701, від 21.12.2012 року № М-2/1713, від 31.10.2012 року № М-2/1491, від 27.07.2012 року № М-2/1055, в тексті яких відсутні відомості про посаду та П.І.П. особи, відповідальної за їх складання та підписання від імені товариства;

- видаткових накладних від 21.12.2012 року № М-007886 на суму 24 024,00 грн. (з ПДВ), від 21.12.2012 року № М-007892 на суму 7 473,00 грн. (з ПДВ), від 22.11.2012 року № М-007323 на суму 1 620,00 грн. (з ПДВ), від 20.11.2012 року № М-007239 на суму 5 445,00 грн. (з ПДВ), від 06.11.2012 року № М-006936 на суму 950,00 грн. (з ПДВ), від 06.11.2012 року № М-006937 на суму 1 560,00 грн. (з ПДВ), від 31.10.2012 року № М-006805 на суму 1 620,00 грн. (з ПДВ), від 26.09.2012 року № М-005972 на суму 1 544,00 грн. (з ПДВ), від 31.08.2012 року № М-005405 на суму 2 286,00 грн. (з ПДВ), від 22.08.2012 року № М-005211 на суму 3 990,00 грн. (з ПДВ), від 27.07.2012 року № М-004609 на суму 2 430,00 грн. (з ПДВ), від 12.04.2012 року № М-002210 на суму 1 544,40 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 287,00 грн.), від 04.04.2012 року № М-001987 на суму 1 581,12 грн. (з ПДВ), від 04.04.2012 року № М-001986 на суму 1 638,00 грн. (з ПДВ), від 29.02.2012 року № М-00001141 на суму 790,56 грн. (з ПДВ), від 28.02.2012 року № М-00001099 на суму 1 800,00 грн. (з ПДВ);

- податкових накладних від 21.12.2012 року № 383 на суму 7 473,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 245,00 грн.), від 21.12.2012 року № 385 на суму 6 984,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 164,00 грн.), від 18.12.2012 року № 317 на суму 21 300,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 3 550,00 грн.), від 22.11.2012 року № 473 на суму 1 620,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 270,00 грн.), від 19.11.2012 року № 400 на суму 5 445,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 907,50 грн.), від 06.11.2012 року № 91 на суму 950,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 158,33 грн.), від 06.11.2012 року № 92 на суму 1 560,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 260,00 грн.), від 31.10.2012 року № 752 на суму 1 620,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 270,00 грн.), від 24.09.2012 року № 495 на суму 1 544,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 257,40 грн.), від 31.08.2012 року № 711 на суму 2 286,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 381,00 грн.), від 21.08.2012 року № 483 на суму 3 990,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 665,00 грн.), від 27.07.2012 року № 671 на суму 2 430,00 грн.(в т.ч. ПДВ - 405,00 грн.), від 12.04.2012 року № 316 на суму 162,40 грн. (в т.ч. ПДВ - 27,07 грн.), від 11.04.2012 року № 297 на суму 1 382,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 230,33 грн.), від 04.04.2012 року № 94 на суму 1 581,12 грн. (в т.ч. ПДВ - 263,52 грн.), від 04.04.2012 року № 93 на суму 1 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 500,00 грн.), від 29.02.2012 року № 581 на суму 790,56 грн. (в т.ч. ПДВ - 131,76 грн.), від 16.01.2012 року № 191 на суму 1 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 300,00 грн.);

- роздруківок електронних квитанцій № 1 про прийняття на центральному рівні ДПС України деяких з перелічених вище податкових накладних ТОВ «Магмастіл» для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, скріплених печаткою цього Товариства;

- розрахунків коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних від 04.04.2012 року № 93, від 18.12.2012 року № 317, від 21.12.2012 року № 383;

- банківських виписок по особовому рахунку ОСОБА_1 у Печерській філії ПАТ КБ «Приватбанк» (МФО 300711) за певні дати в січні, березні, квітні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді та грудні 2012 року, де наявні відомості про перерахування на користь ТОВ «Магмастіл» сум коштів за певні товари та на підставі певних рахунків-фактур (в тому числі тих, копії та/або оригінали яких в суді позивачем не пред'являлися), всього на 48 717,48 грн. (в т.ч. ПДВ).

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів, складених на підставі господарських операцій позивача з ТОВ «Магмастіл», суд дійшов висновку, що вони в цілому відображають зміст вчинених господарських операцій, хоча і оформлені з деякими недоліками.

Також, 25.03.2015 року в судовому засіданні у справі в якості свідка був допитаний ОСОБА_2 (який перебув на посаді директора ТОВ «Магмастіл» протягом 2012 року), який підтвердив факт господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_4 щодо поставки товарів.

Разом з тим, під час судового розгляду даної справи позивач не надав суду жодних документальних доказів на підтвердження факту перерахування ТОВ «Магмастіл» решти вартості товарів, а саме: на суми коштів 15 839,12 грн. (разом з ПДВ), а також видаткових накладних на суми 5 820,00 грн. (без ПДВ, за наявності податкової накладної № 385 від 21.12.2012 року), 17 750,00 грн. (без ПДВ, за наявності податкової накладної № 317 від 18.12.2012 року), 1 151,67 грн. (без ПДВ, за наявності податкової накладної № 297 від 11.04.2012 року) і 1 500,00 грн. (без ПДВ, за наявності податкової накладної № 93 від 04.04.2012 року), що підтверджують факт реального отримання товарів від ТОВ «Магмастіл» на загальну суму 31 466,00 грн. (з ПДВ).

Відповідно до усних пояснень позивача, придбані у ТОВ «Магмастіл» товари були подальшому реалізовані іншим суб'єктам господарської діяльності (ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «Практікер Україна» і ТОВ «Леруа Мерлен Україна»).

У силу норм ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на викладене вище, судом не беруться до уваги надані позивачем копії договору поставки від 01.04.2010 року № 3378/20/10, укладеного ФОП ОСОБА_4 з ТОВ «Епіцентр К», договору поставки від 04.01.2012 року № 0104-65, укладеного з ПАТ «Плазматек», та податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_4 в 2012 році як продавцем на користь контрагентів-покупців товарів, в якості доказів реалізації позивачем товарів отриманих від ТОВ «Магмастіл» в сумі 31 466,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5 244,33 грн.), за відсутності документального підтвердження факту реального отримання таких товарів.

Враховуючи вищенаведений аналіз наявних в матеріалах справи первинних і розрахункових документів позивача, судом вбачається, що задекларовані ФОП ОСОБА_4 витрати по операціях з ТОВ «Магмастіл» за 2012 рік підтверджуються лише в частині суми фактично отриманих і оплачених товарів (а саме: в частині 48 717,48 грн.), а тому, як наслідок, суд погоджується з висновком контролюючого органу в частині відсутності у позивача правових підстав для віднесення суми коштів 26 221,67 грн. до складу витрат за 2012 рік і відповідно для зменшення розміру оподатковуваного доходу за цей самий період на аналогічну суму.

Що ж до висновків відповідача про заниження позивачем розміру чистого оподатковуваного доходу за результатами діяльності в 2011-2013 роках на загальну суму 157 670,40 грн. (у зв'язку із завищенням витрат по операціях, не пов'язаних з ТОВ «Магмастіл»), то матеріали документальної перевірки, всупереч вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року № 395, не містять належним чином оформлених опису про факт виявленого правопорушення та посилань на конкретні первинні та інші документи обліку результатів діяльності платника податку, де зафіксований зазначений факт.

Так, за результатами дослідження тексту Акта перевірки судом не виявлено в ньому відомостей про конкретний перелік (опис) первинних та інших документів ФОП ОСОБА_4 за період діяльності з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року (в тому числі в розрізі контрагентів та конкретних періодів), наданих останнім до перевірки на підтвердження правомірності формування витрат за 2011-2013 роки. Натомість, в Акті перевірки наведений лише загальний опис документів та висновки про не підтвердження ФОП ОСОБА_4 документально витрат за 2011-2013 роки у розмірі 211 467,40 грн. (в т.ч. витрат за 2012 рік по операціях з ТОВ «Магмастіл» в сумі 53 797,10 грн.) без зазначення конкретних підстав для таких висновків, як то відсутність первинних, платіжних та/або інших документів на підтвердження фактів руху грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, оформлення документів з дефектами, що спростовують їх статус як первинних, відсутність зв'язку між операціями, зафіксованими у первинних документах і господарською діяльністю підприємця тощо.

При цьому, суд заважає на те, що у відповідності до п. 1.4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року № 395 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12 квітня 2013 року за N 607/23139), міститься загальне поняття терміну «акт перевірки», згідно якого акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до п. 86.8 ст. 86 ПК України, податкове повідомлення-рішення (визначення даного терміну наведене у пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу) приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Таким чином, з контексту наведених норм слідує, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу про нарахування суми грошового зобов'язання (в т.ч. фінансової санкції). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 року у справі № 21-237а13.

Відповідно до ч. 1, 2 і 4 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень податкового органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 року у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 року у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 року у справі № К/9991/26224/12.

У зв'язку з викладеним вище, суд приходить до висновку про не здійснення перевіряючим детального аналізу таких документів позивача, а тому критично ставиться до обставин та висновків, що зафіксовані в акті від 05.12.2014 року № 1340-26-54-17-01-17-2191601238 в частині епізоду із заниженням підприємцем показника витрат по операціях з іншими контрагентами, ніж ТОВ «Магмастіл», та відповідно до правомірності проведення розрахунку суми заниження ФОП ОСОБА_4 чистого оподатковуваного доходу за 2011-2013 роки у розмірі 157 670,40 грн. (в т.ч. за 2011 рік - 52 755,20 грн., за 2012 рік - 64 538,20 грн. і за 2013 рік - 40 377,00 грн.).

Таким чином, на думку суду, у відповідача відсутні законні підстави для визначення позивачу суми податку з доходів фізичних осіб за 2011-2013 роки за фактом невстановленого податкового правопорушення (а саме в частині епізоду, що не пов'язаний з ТОВ «Магмастіл»).

Щодо правомірності позовних вимог позивача про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 року № Ф-67 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.12.2014 року № 000628170 судом вбачається наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI), платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності

За вимогами норм ч. 2 ст. 6 цього Закону, платник єдиного внеску зобов'язаний, в тому числі, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 та ч. 11 ст. 8 Закону № 2464-VI, для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 34,7% бази нарахування. Базою оподаткування є сума доходу, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід. Мінімальний розмір єдиного внеску має бути сплачений тільки в тому разі, якщо підприємець отримував дохід.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У силу положень абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

З контексту вищенаведених норм Закону слідує, що позивач, як фізична особа-підприємець, яка протягом 2011 - 2013 років перебувала на загальній системі оподаткування та отримувала суми доходів від здійснення підприємницької діяльності за ці періоди, є платником єдиного соціального внеску за вказані періоди.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки та не заперечується позивачем під час судового розгляду справи, за результатами підприємницької діяльності за перевіряємий період позивач єдиний внесок не нараховував та до бюджету не сплачував, звітність з єдиного внеску до органів Пенсійного фону України та органів доходів і зборів не подавав. У зв'язку з чим ФОП ОСОБА_4 за результатами документальної перевірки був визначений до сплати єдиний внесок із суми чистого оподатковуваного доходу в розмірі 943 063,30 грн. (в тому числі, із суми заниженого, на думку перевіряючого, оподатковуваного доходу в розмірі 211 467,40 грн. за наслідками перевірки).

При цьому, в Акті перевірки міститься розрахунок сум єдиного внеску позивача лише в розрізі по роках, а не по місяцях, що відповідно не дозволяє встановити розмір нарахованої відповідачем суми єдиного внеску за кожен місяць відповідного календарного року.

Також, з урахуванням попередньо встановлених обставин справи судом вбачається, що розмір бази для нарахування єдиного внеску за 2011-2013 роки за обумовленою ставкою був розрахований контролюючим органом невірно.

Таким чином, правові підстави для нарахування суми єдиного соціального внеску і визначення сум фінансової санкції (у процентному відношенні від суми не нарахованого єдиного внеску) спірними вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішеннями від 18.12.2014 року у відповідача також були відсутні.

Щодо правомірності та обґрунтованості висновків відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість за звітний періоди 2012-2013 років судом вбачається наступне.

Загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість як для юридичних осіб, так і для фізичних осіб, зареєстрованих платниками цього податку, регламентовано нормами ст. 198 ПК України, відповідно до п. 198.3 якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених згідно зі ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За умовами норми п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 зазначеного Кодексу.

Отже, з контексту наведених вище норм права слідує, що особливих умов для формування податкового кредиту для фізичних осіб-суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, ПК України не передбачено. Разом з тим, податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат зі сплати ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції, а також її учасників. При цьому, законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки це не спростовано податковим органом в установленому порядку.

В ході судового розгляду встановлено, що ФОП ОСОБА_4 сформував податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 10 759,50 грн. за звітні періоди січень, лютий, квітень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад і грудень 2012 року на підставі податкових накладних (перелік яких наведений в Акті перевірки), виписаних ТОВ «Магмастіл», згідно договору від 13.12.2011 року № М0229.

З огляду на наведені вище по тексту рішення висновки про не підтвердження позивачем належними документальними доказами факту реального отримання товарів від названого контрагента на загальну суму 31 466,00 грн. (з ПДВ), суд також приходить до висновку про відсутність у позивача правових підстав для віднесення до складу податкового кредиту за відповідні звітні періоди 2012 року суми податку на додану вартість у розмірі 5 244,33 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «Магмастіл».

Що ж до наявності у ФОП ОСОБА_4 правових підстав для віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні основних засобів (в даному випадку ноутбуку), то, на думку суду, визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами-суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, під час придбання основних засобів і товарів, як і для платників податку на додану вартість, є подальше використання таких товарів (основних засобів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

При цьому, відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1490/20228, та діяв до 30 грудня 2013 року), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Згідно ст. 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, до податкового кредиту фізичних осіб-суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, можна включати суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) у зв'язку з придбанням основних засобів, за умови взяття на облік такого майна як основних засобів, використання таких засобів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності цих платників, наявності належного документального оформлення, підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.

Зокрема, бухгалтерський облік комп'ютерної техніки регулюється в основному положеннями Наказу Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509.

Згідно тексту Акта перевірки та усних пояснень позивача, наданих під час судового розгляду справи, у травні 2012 року ним був придбаний ноутбук Apple Ipad 2 64 Gb 3G White вартістю 8 855,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1475,83 грн.). Зі слів позивача зазначений ноутбук використовувався ним безпосередньо в господарській діяльності (в ділових поїздках). На підтвердження факту придбання та отримання останнього позивач надав суду копію видаткової накладної від 08.0.52012 року № РИТ00007295, складеної ТОВ «Рітейл Електронікс», без надання жодних платіжних документів і виписки банку на підтвердження факту реального понесення витрат у зв'язку з придбанням останнього та документальних доказів взяття на бухгалтерський облік цього основного засобу.

З огляду на викладене та з урахуванням матеріалів справи, суд дійшов висновку про правомірність посилань контролюючого органу на заниження позивачем податкового кредиту за звітний період травень 2012 року на суму податку в розмірі 1 475,83 грн.

Щодо правомірності висновків відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість за звітний період грудень 2013 року на суму 7 177,00 грн. у зв'язку з некоректним заповненням показників ряд. 25 податкової декларації з податку на додану вартість за вказаний звітний період 2013 року суд приходить до таких висновків.

Нормою п. 200.1 ст. 200 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до приписів норм п. 46.6 ст. 46 ПК України та тієї обставини, що на момент виникнення спірних правовідносин нова форма податкової декларації з податку на додану вартість була затверджена Наказом Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 року № 678, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України та оприлюднений 30.12.2013 року), за звітний період грудень 2013 року позивач мав звітувати по податку на додану вартість податковою звітністю, оформленою відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1490/20228, та діяв до 30 грудня 2013 року).

Зокрема, відповідно до пп. 4.6.8 п. 4.6 розд. V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом № 1492, передбачено, що у рядку 25 декларації вказується сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, та: сплачується до загального фонду державного бюджету - рядок 25.1 декларації 0110; частково сплачується до спеціального фонду державного бюджету - рядок 25.1 декларації 0140; спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства - рядок 25.2 декларації 0121 - 0123; частково спрямовується на спеціальний рахунок переробного підприємства - рядок 25.2 декларації 0140; залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства - рядок 25.2 декларації 0130.

Тобто платники податку на додану вартість у декларації, окрім відображення у спеціальних полях для відміток типу декларації (рядки 0110 - 0140), відображають суму податку, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (рядок 25) та напрямок спрямування цих коштів (рядок 25.1 або рядок 25.2).

У разі якщо в декларації заповнено рядок 25, але не зазначено напрямок спрямування сум податку (не заповнено ні рядок 25.1, ні рядок 25.2), то така декларація є неправильно заповненою, а податкове зобов'язання - неправильно визначеним.

Оскільки відповідачем не було надано суду жодних належних документальних доказів на обґрунтування правомірності висновків акта перевірки в частині описаного епізоду (зокрема, відповідної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період грудень 2013 року, витягу з картки особового рахунку платника податку на додану вартість - ОСОБА_4 за відповідний період відображення операцій з нарахування та сплати податку, та ін.), то, суд вбачає, що факт порушення позивачем вимог п. 200.1 ст. 200 ПК України є недоведеним, у зв'язку з чим донарахування суми податку в розмірі 7 177,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням від 18.12.2014 року № 0006261701 є неправомірним.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18.02.2014 року № 0006261701 в частині визначеного грошового зобов'язання з податку на до додану вартість у сумі 14 978,50 грн. (в тому числі 11 982,80 грн. - за основним платежем, 2 995,70 грн. - штрафів).

3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18.12.2014 року № 0006271701 в частині визначеного грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 39 364,65 грн. (в тому числі 31 491,72 грн. - за основним платежем, 7 872,93 грн. - штрафів).

4. Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 року № Ф-67.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0006281701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом ДФС або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.12.2014 року.

6. В іншій частині позову відмовити.

7. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4, адреса місця проживання: 04209, АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 464,03 грн. (чотирьохсот шістдесяти чотирьох грн. 03 копійок) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок