Ухвала суду № 44368550, 25.05.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Юзефович І.О.

Доповідач - Коротенко Є.В.

Справа № 428/1681/15-ц

Провадження № 22ц/782/242/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2015 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Коротенка Є.В.,

суддів - Соловей Р.С., Єрмакова Ю.В.,

при секретарі - Веселові С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 травня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі,

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваною ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05.05.2015 року було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України, а саме у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування вищезазначеної ухвали, як такої, що не відповідає вимогам закону, а справу просив направити на розгляд до того ж суду першої інстанції, посилаючись на те, що підстави для закриття провадження по справі у даному випадку відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів приходить до наступного.

Приймаючи рішення про закриття провадження по даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є суб'єктом господарської діяльності, а саме - допоміжне обслуговування наземного транспорту, для здійснення якої ним було отримано в оренду землі комерційного призначення, стосовно оренди яких у сторін вбачається спір, тому між сторонами виник господарський спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарського суду.

Проте погодитись з таким висновком колегія суддів не може з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до положень пп. 2,3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК). Суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Згідно зі ст. 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 175 ГК України суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

Із змісту ст.ст. 55, 173,175 ГК України випливає, що господарським є договір, укладений між суб'єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і не господарюючою юридичною особою з приводу чи у зв'язку зі здійсненням ними господарської (зокрема підприємницької) діяльності.

Судом встановлено, що договір оренди землі від 14.07.2009 року № 040941900253 та додаткова угода до цього договору від 24.06.2011 року, з приводу недійсності якої і був поданий позов, були укладені між юридичною особою - Сєвєродонецькою міською радою та фізичною особою - громадянином ОСОБА_2 Тобто в договорі і у додатковій угоді до нього ОСОБА_2 не виступає в якості суб'єкта підприємницької діяльності, а відтак спір, який виник між сторонами у справі не може вважатись господарським, а виниклі між сторонами відносини не можуть, відповідно, вважатись господарськими.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в даному випадку дійшов поспішного та помилкового висновку стосовно того, що виниклий між сторонами спір є господарським і що цей спір відноситься до компетенції господарського суду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

При таких обставинах колегія суддів вважає за необхідне ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 травня 2015 року скасувати і направити цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.307, 311,313- 315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 травня 2015 року скасувати і направити цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: