Рішення № 44367233, 26.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/3037/13-ц 22-ц/774/1121/К/15

Справа № 212/3037/13-ц Головуючий у 1-й інстанції

Провадження №22ц/774/1121/К/14 Пустовіт О.Г.

Категорія - 27 (IV) Доповідач Грищенко Н.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Грищенко Н.М.,

суддів: Братіщевої Л.А., Чорнобука В.І.

при секретарі: Петренко К.І.

за участі: представника позивача Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Подолінного Романа Георгійовича,

представника відповідача - ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 липня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Ткаченко Лоліта Борисівна, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним ,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (надалі - ПАТ "ПриватБанк") звернувся із позовом до ОСОБА_4, про звернення стягнення. Уточнивши позовні вимоги просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 14554,67 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 07 травня 2013 року складає 116291,83 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виселивши при цьому з неї відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у ній.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ "ПриватБанк" зазначив, що 20.12.2007 року між сторонами укладено кредитний договір № KRT0G40000002459 року, відповідно до умов якого, відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 57366,00 грн. зі сплатою 15,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 2 грудня 2022 року.

На підставі заяви відповідача від 15 липня 2008 року залишок заборгованості за кредитним договором переведено з валюти гривня у валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 12334,68 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14.04.% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 грудня 2022 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем і відповідачем ОСОБА_4 20 грудня 2007 року укладено договір іпотеки №KRT0G40000002459, згідно умов якого відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 30,30 кв.м., житловою площею 18,50 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 76488 грн. 00 коп.

Відповідач ОСОБА_4 зобов'язання перед банком по поверненню кредитних коштів не виконує, у зв'язку із чим станом на 07 травня 2013 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 14554,67 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07 травня 2013 року складає - 116291,83 грн. Вказану заборгованість банк просив стягнути шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, в якому просив визнати кредитний та іпотечний договори від 20 грудня 2007 року, що укладені між сторонами нікчемними, посилаючись на те, що при укладенні спірних договорів у Банку був відсутній дозвіл на надання споживчів кредитів у іноземній валюті.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 липня 2014 року в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ОСОБА_4 в судовому засіданні в суді першої інстанції не заперечував факту порушення ним умов укладеного кредитного договору.

Судом не взято до уваги, що позивачем дотримано передбачену законодавством процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. На адресу відповідача направлялась вимога щодо погашення кредитної заборгованості в добровільному порядку та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

В запереченнях проти апеляційної скарги представники відповідача ОСОБА_4, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Справа розглядається судами неодноразово.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.12.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір № KRT0G40000002459, відповідно до умов якого йому було надано кредит у розмірі 57366,00 грн. зі сплатою 15,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.12.2022 року.

На підставі заяви відповідача від 15.07.2008 року залишок заборгованості за вказаним кредитним договором було переведено з валюти гривня у валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 12334,68 Дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14.04.% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.12.2022 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем і відповідачем ОСОБА_4 20.12.2007 року укладено договір іпотеки №KRT0G40000002459, згідно умов якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 30,30 кв.м., житловою площею 18,50 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 76488 грн. 00 коп.

Відповідач ОСОБА_4 свої зобов'язання перед банком по поверненню кредитних коштів не виконує, чим порушує умови договору кредиту та вимоги діючого законодавства України та у зв'язку із порушенням зобов'язань, станом на 01 травня 2013 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 14554,67 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.05.2013 року складає - 116291,83 грн.

Відмовляючи ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та виходив з того, що дія вказаного закону поширюється на спірні правовідносини.

Однак, колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6 ) як розподілити між сторонами судові витрати.

Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як убачається з матеріалів справи, позивач на виконання зазначених вимог ЗУ «Про іпотеку» 31 січня 2013 року направив на адресу відповідача вимогу про усунення порушення умов кредитного договору, яка отримана відповідачем згідно до зворотного поштового повідомлення 02 лютого 2013 року(а.с.11,12,13).

Колегія суддів приходить до висновку, що оскільки відповідач ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним Договором не виконує, відтак у позивача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання, а також право на відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, а також початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Крім того, за правилами ч. 2 ст. 43 ЗУ «Про іпотеку», початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до п. 2.1.5 Іпотечного Договору № КRT0G40000002459 від 20 грудня 2007 року сторони домовились, що у випадку невиконання Іпотекодавцем зобов'язань , а також в інших випадках, передбачених Договором задовольнити свої вимоги за рахунок Предмета Іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством ( а.с.25).

Колегія суддів погоджується із розрахунком заборгованості за кредитним договором від 20 грудня 2007 року, наданим позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно якого, станом на 07 травня 2013 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 14554,67 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07 травня 2013 року складає - 116291,83 грн., яка складається з просроченої заборгованості за тілом кредиту - 611,37 дол.США., заборгованості за відсотками - 1406,73 дол.США., в тому числі за простроченими відсотками - 1335,37 грн.; заборгованість з комісії - 165,28, заборгованість з пені - 285,79 ( а.с.48-50)

Будь -яких заперечень щодо правильності наданого позивачем розрахунку заборгованості ані відповідачем, ані його представниками не надано, як і не спростовано відомостей та обсягу не виконаних зобов'язань.

Пунктом 1.3 Іпотечного договору сторони визначили вартість предмета іпотеки, яка становить 76488 грн. ( а.с.25).

Як роз'яснено в п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

З урахуванням розміру заборгованості, який станом на 07 травня 2013 року скаладає за кредитом в розмірі 14554,67 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07 травня 2013 року складає - 116291,83 грн., враховуючи співмірність заборгованості із вартістю предмета іпотеки, яка відповідно до умов іпотечного договору складає 76488 грн., колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, що застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03.06.2014 року, який набрав чинності 07 червня 2014 року, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог Банку про звернення стягнення на іпотечне майно.

Відповідно до частини 1 цього Закону визначено, що протягом його дії: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);

3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм (частина 4).

З матеріалів справи вбачається, що боржнику ОСОБА_4 шляхом конвертації валюти надання кредиту, було переведено валюту кредитування з гривні на долар США та на забезпечення кредитного договору відповідачем було передано в іпотеку однокімнатну квартиру загальною площею 30,30 кв.м, житловою площею 18,50 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та використовується позивачем як місце постійного проживання.

На думку колегії суддів, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03.06.2014 року не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приват Банк» про звернення стягнення на заставне майно, оскільки на час дії мараторію зупиняється примусове стягнення, яке буде вирішуватися під час виконання судового рішення, тому рішення суду першої інстанції ухвалено із порушенням вимог законодавства, тому воно підлягає скасуванню відповідно до п.1,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою ст. ст. 9, 109 ЖК України, ст. ст. 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Відтак результат аналізу зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Згідно копії вимоги, 31.01.2013 року (а.с.11) Банком було направлено на адресу відповідача за первісним позовом вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення боргу та пропозицію добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотеки. Дану вимогу відповідачем було отримано особисто 02 лютого 2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового повідомлення (а.с.13).

Як убачається з п.1.3. Договору про іпотечний кредит, кредитні кошти було надано ОСОБА_4 на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі - продажу від 20 грудня 2007 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.14).

На думку колегії суддів, відповідно до вимог ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», наявні достатні правові підстави для задоволення вимог ПАТ «ПриватБанк» про виселення відповідача ОСОБА_4 із спірної квартири, без надання іншого житла.

Відповідно до пункту 1 статті 1 цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з нормою частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Основною метою прийняття вказаного закону, як зазначалося у пояснювальній записці, є забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімалізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов'язань.

Проаналізувавши норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», можна зробити висновок, що вони містять як норми матеріального права, так є і процесуальними нормами, які необхідно застосовувати судам на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи, що саме поняття «мораторій» є відстроченням виконання зобов'язань, що встановлюються на певний термін.

Тобто зазначена заборона на звернення стягнення на предмет іпотеки має тимчасовий характер і не є підставою для відмови у позові.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 25 березня 2015 року у справі № 6-44цс15.

Відповідно до вимог ст.217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення , може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

На думку колегії суддів, рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки , в порядку ст.217 ЦПК України не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 липня 2014 року в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KRT0G40000002459 від 20.12.2007 року, в розмірі 14554,67 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 07.05.2013 року складає 116291,83 грн., яка складається з наступного: 11373,72 дол. США - заборгованість за кредитом; 1406,73 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 165,28 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 285,79 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до договору: 1323,15 дол. США - штраф (процентна складова):

звернути стягнення на однокімнатну квартиру загальною площею 30.30 кв.м, житловою площею 18.50 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки № KRT0G40000002459 від 20.12.2007 року) Публічним Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50 код ЄДРПОУ 14360570) з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки за ціною визначеною договором між сторонами, а у випадку недосягнення такої згоди - за ціною, визначеною в експертному звіті суб'єкта оціночної діяльності.

Виселити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 1656,66 грн.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст..217 ЦПК України не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: