Ухвала суду № 44353046, 20.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/13670/14-ц Головуючий у І інстанції Нікушин В. В. Провадження № 22-ц/780/2850/15 Доповідач у 2 інстанції Данілов О. М.Категорія 45 20.05.2015

УХВАЛА

Іменем України

20 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Мережко М.В., Суханової Є.М.,

при секретарі: Франюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Києво-Святошинський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Київській області, про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину домоволодіння,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстрації, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 квітня 2001 року бабуся їй подарувала житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

13 листопада 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. З часу реєстрації між сторонами шлюбу, відповідач став проживати з позивачкою і був зареєстрований за вищевказаною адресою.

На початку 2014 року шлюбні відносини сторін припинилися, спільного господарства вони не вели. Відповідач почав проживати окремо з іншою жінкою.

04 листопада 2014 року шлюб між сторонами було розірвано. Внаслідок розірвання шлюбу відповідач перестав бути членом сім'ї та втратив право на користування житлом, що належить позивачці на праві власності.

13 жовтня 2014 року відповідач виїхав з будинку позивачки, однак відмовився зніматися з реєстрації, чим чинити позивачці у користуванні майном, що належить їй на праві приватної власності.

Просила суд, визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_2 знятися з реєстрації у Києво-Святошинському відділі ДМС України в Київській області.

У лютому 2015 року ОСОБА_2 подав до Києво-Святошинського районного суду Київської області зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про визнання домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на ? частину домоволодіння.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 20 квітня 2001 року ОСОБА_3 отримала в дарунок домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

13 листопада 2003 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_3

06 листопада 2003 роки сторони переїхали проживати до вищезазначеного будинку.

Зазначає, що з 2004 року разом з ОСОБА_3 вони почали облаштовувати будинок. Під час проживання в будинку, позивач за зустрічним позовом побудував біля нього свинарник, курятник, вивіз сміття, залив фундамент та встановив теплицю розміром 50 кв.м., проклав труби, копав каналізацію та водопостачальні траншеї. У дворі біля будинку було зроблено два навіси для паркування автомобілів. У 2010 році було змінено конструкцію даху спірного будинку у зв'язку з чим повністю було змінено форму і перекриття даху, після чого було розпочато ремонт у будинку.

У 2006 році разом з ОСОБА_3 вони відкрили торгівельний кіоск, а згодом у 2010 році на його місці побудували магазин, який працює і на даний час. У будівництві магазину ОСОБА_2 безпосередньо приймав участь.

Після проведеного ремонту, будинок повністю було оновлено, а вартість його збільшилась. Кошти на будівництво та ремонт спірного домоволодіння позивач за зустрічним позовом вкладав особисто, особисті заощадження також вкладалися у будівництво та ремонт домоволодіння.

Просив суд, визнати домоволодіння АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності та визнати за ним та за ОСОБА_3 право власності по ? частин зазначеного домоволодіння.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2015 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення її позову до ОСОБА_2

В свою чергу, ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, на рішення суду першої інстанції, оскільки вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2015 року, ухваливши нове рішення про задоволення його зустрічного позову до ОСОБА_3 у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 листопада 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, 04 листопада 2014 року шлюб між сторонами було розірвано, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Києво-Святошинського РУЮ у Київській області внесено актовий запис №197. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на дошлюбне ОСОБА_3 (а.с. 10).

20 квітня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування будинку, відповідно до умов п. 1 якого, ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар будинок АДРЕСА_1. Житлова площа будинку в цілому становить 83,2 кв.м. Біля будинку є сарай літ. «Б», погріб під літ. «Б», сарай-прибудова під літ. «Г», колодязь №6, огорожа №1-5, прибудова під літ. «Д», навіс під літ. «Є», вбиральня під літ. «Ш», прибудова під літ. «В», замощення №7, гараж під літ. «З», душ під літ. «К». У власність обдарованої переходить будинок з усіма надвірними будовами (а.с. 4).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №6132253 від 05 січня 2005 року на підставі договору дарування від 20 квітня 2001 року ОСОБА_3 на праві власності належить домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Згідно будинкової книги по будинку АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований у вказаному будинку (а.с. 6-9).

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи №351 на будинок АДРЕСА_1 до складу домоволодіння входять вбиральня під літ. «Ш», сарай-прибудова під літ. «Г», душ під літ. «К», прибудова під літ. «Д», навіс під літ. «Є» знесені, сарай під літ. «В» раніше прибудова під літ. «В». Розмір житлової площі 83,2 кв.м., загальною площею 137,2 кв.м., що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 вересня 2008 року (а.с. 41-46).

Згідно технічного паспорту на будинок під АДРЕСА_1 під літ. «М» знаходиться господарський блок (самобудова).

Відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 вересня 2009 року, за ОСОБА_4 визнано право власності на самочинно побудований господарський блок загальною площею 41,5 кв.м. та теплицю загальною площею 47,2 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1 (а.с. 82).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведений той факт, що ОСОБА_2 на протязі тривалого часу не проживає за місцем своєї реєстрації.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд керувався тим, що ОСОБА_2 не довів у судовому засіданні, що він приймав участь у здійсненні облаштування спірного домоволодіння, а це домоволодіння набуте ОСОБА_3 до шлюбу у встановленому законом порядку і є її особистою власністю.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

Що стосується первісного позову ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття його з реєстрації, то суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з вимогами ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За правилами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 не проживає понад один рік у житловому будинку, оскільки останній виїхав з будинку 13 жовтня 2014 року, тоді як до суду ОСОБА_3 звернулася у грудні 2014 року.

Колегія суддів також погоджується і з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на ? частину домоволодіння.

За правилами ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації визначених ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів, які б давали правові підстави для визнання домоволодіння АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та його поділ.

Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням наведеного суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: