Ухвала суду № 44348777, 21.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/9991/80911/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 по справі № 2а-6135/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реставратор"

до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23.03.2010 №0000182301/0 та №0000192301/0, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 69 949,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 34 974,50 грн. та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у сумі 55 959,00 грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями у сумі 27 979,50 грн. за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість".

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.02.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що укладені договори між позивачем та його контрагентом є нікчемними, а оскільки нікчемний правочин є недійсним згідно з приписами законодавства та відповідно не породжує інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, то фактично позивачем проведено транзитні фінансові потоки спрямовані лише на здійснення операцій з отримання податкової вигоди, а відповідно первинні бухгалтерські та податкові документи, які, крім того підписані не уповноваженою особою, були складені без наміру створити реальні правові наслідки в рамках господарської діяльності.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно віднесено витрати на валові та сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією на підставі постанови старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Миколаївській області проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з питань відображення у податковому обліку фінансово-господарських відносин з ПП "Верона-Буд" за період з 01.01.2007 по 01.06.2009, за підсумками якої складено акт від 12.03.2010 № 826/23-118/20955540.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено суми податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 69 949,00 грн. та з податку на додану вартість на суму 55 983,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентом ПП "Верона-Буд" не спричинили настання реальних правових наслідків та свідчить про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а отже останні є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

А відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А за змістом положень пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням доходу, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09/07/1997 за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (п. 3.4 Порядку), оскільки, як визначено п. 2 ст. 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальність виконання господарських операцій між позивачем та контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, податкові накладні, акти приймання виконаних підрядних робіт, акти виконаних робіт), враховано правосуб'єктність сторін на час укладення спірного правочину, зокрема, контрагент ПП "Верона-Буд" на момент укладення договорів був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платником ПДВ.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Так само фіктивність контрагента податків, зокрема, і неналежність підписів на складених від імені такого контрагента первинних документах не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував. Крім того, платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз у їх сукупності.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 по справі № 2а-6135/10/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко