Ухвала суду № 44348731, 12.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2015 року м. Київ К/800/43445/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Зайцева М.П.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року

по справі № 826/2622/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

третя особа Фермерське господарство «Амфіра»

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» звернулось до суду з позовною заявою до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, третя особа - Фермерське господарство «Амфіра», про скасування податкового повідомлення-рішення №0000603720 від 18.11.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку з 01.10.2010 року по 31.08.2013 року.

В ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит та від'ємне значення за квітень 2013 року у сумі 1673302,54 грн., та пп.14.1.18 п.14.1 ст. 14, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за травень 2013 року у розмірі 1673302,54 грн.

18 листопада 2013 року на підставі висновків перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000603720, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1673320,54 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 836660,27 грн.

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» звернулося до Міністерства доходів і зборів зі скаргою, яка була залишена без задоволення, а спірне повідомлення-рішення - без змін.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі ряду договорів купівлі-продажу, укладених у квітні 2013 року, позивачем було здійснено закупівлю соняшника у ФГ «Амфіра».

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - копіями договорів купівлі-продажу соняшника, видаткових накладних, податкових накладних та платіжних документів з підтвердженням розрахунків.

Відповідно до умов договорів купівлі-продажу, контрагент здійснював поставку соняшнику автомобільним транспортом на ПАТ «АДМ Іллічівськ» для подальшої переробки. Кожна поставка супроводжувалася товарно-транспортною накладною, що була оформлена у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Усі товарно-транспортні накладні мають відмітки про розвантаження та прийняття вантажу з підписами відповідних осіб третьої сторони, а саме - ПАТ «АДМ Іллічівськ».

Крім того, в матеріалах справи наявна виписка з банку, яка підтверджує зарахування ФГ «Амфіра» суми ПДВ за квітень 2013 року на спеціальний рахунок для сільгоспвиробників.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, насіння соняшнику, закуплене у контрагента, було в повному обсязі перероблено, в результаті чого було отримано олію соняшникову, шрот соняшниковий та лушпиння, які згодом були експортовані за межі митної території України, за що була отримана валютна виручка з-за кордону, що підтверджується договором на переробку насіння соняшника на давальницьких умовах, актами результатів переробки давальницької сировини, виробництва готової продукції та виконаних робіт, виробничими звітами до договорів на переробку насіння соняшника на давальницьких умовах, контрактами на експорт олії та шроту, вантажно-митними деклараціями та банківськими виписками.

Таким чином, доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентом, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування валових витрат від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентом платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на валові витрати по операціям з такими контрагентами.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року по справі № 826/2622/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписЗайцев М.П. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 15.05.2015 р.