Ухвала суду № 44348642, 19.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.05.2015р. м. Київ К/800/10057/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Курков М. С. Мосунов Ю. А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 25.12.2014 року Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015 рокуу справі№ 826/18395/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет»до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.12.2014 року у справі № 826/18395/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 14.11.2014 року № 158626552209.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62, ст. 74, пп. 83.1.2 п. 83.1 ст. 83, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 7, 9, 69, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржник не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Фудмаркет» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ «Імпреза Плюс» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року складено акт від 27.10.2014 року № 1010/26552209/36387233, яким зафіксовано порушення позивачем п. п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на суму 11 153 785,00 грн.

На підставі акта перевірки 14.11.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 158626552209, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 11 153 785,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5 576 893,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що висновки акта перевірки спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку (п. п. 201.4 та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору поставки від 01.06.2014 року № 0106-МП, укладеного позивачем з ТОВ «Імпреза Плюс», підтверджується специфікаціями, видатковими та податковими накладними, актами про переоформлення товару, актами приймання-передачі товару, товарно-транспортними накладними.

Подальша реалізація поставленого позивачу ТОВ «Імпреза Плюс» товару на користь третіх осіб підтверджується вантажно-митними деклараціями з відповідними відмітками митниці.

На момент виконання договору ТОВ «Імпреза Плюс» було зареєстрованим платником ПДВ, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Податкові накладні, виписані за операціями по спірному договору, відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України.

Посилання відповідача на акт від 18.08.2014 року № 816/26-58-22-01-17/38893185 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Імпреза Плюс» обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності інших документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності фактичного виконання господарських операцій зі спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.12.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2015 року у справі № 826/18395/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених главою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак