Ухвала суду № 44348497, 29.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.04.2015р. м. Київ К/800/66067/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Лосєва А.М.

Бившевої Л.І.

Шипуліної Т.М.

за участю секретаря Титенко М.П.

за участю представників:

позивача: Солонина Р.Д.

відповідача: Кумко О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного

управління Міндоходів у Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2013

у справі № 2а-1050/10/0970 (37495/10/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРС-ДІМ»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Державної

податкової адміністрації України

про скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2013, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.03.2010 № 0000572302/0 та № 0000411703/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт № 4143-23-2/33163043 від 02.03.2010 року (надалі-акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 1.22.1, п.1.22, п.1.25, п.1.32 ст.1, п.3.1 ст. 3, пп.4.1.1, пп.4.1.3 та 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пл.5.3.2, пп.5.3.3 п.5.3, пп.5.4.10 п.5.4, пп.5.5.1 п.5.5, п.5.9 ст.5, пп.7.3.3 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.6.1 п.7.6 ст.7, пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.3.1 та пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.4.3 п.8.4, пп.8.6.1 п.8.6, пп.8.9.1 п.8.9 ст.8 Закону України в редакції від 22.05.1997 року №283/97 «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, внаслідок чого: занижено суми податку на прибуток всього у сумі 209456 грн., у тому числі за 1 квартал 2008 року в сумі 160821 грн., за 2 квартал 2008 року в сумі 39288 грн., за 3 квартал 2008 року в сумі 9347 грн.; завищено суми податку на прибуток всього в сумі 209456 грн., у тому числі за 4 квартал 2008 року в сумі 209456 грн.

Також, перевіркою встановлено порушення п.1.2, п.1.3, п.1.15, ст.1, пп. є) пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1, п.7.2 ст.7, пп.11.1.1, пп.11.1.2 п.11.1 та пп.11.2.2 п.11.2 ст. 11, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» зі змінами та доповненнями, внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 2383110,37 грн.

На підставі акта відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 12.03.2010:

№ 0000572302/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 104728,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 104728,00 грн.;

№ 0000411703/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку з доходів найманих працівників в розмірі 7149331,11 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 2383110,37 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 4766220,74 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000572302/0 від 12.03.2010, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно договору міни від 21.04.2008 гр. ОСОБА_6 передав іменні безпроцентні (дисконтні) облігації в кількості 2367 шт. в обмін на належну позивачу квартиру, загальною площею 98,3 кв.м. Продаж вчинено за 153854,60 грн., що становить 1565,15 грн. за метр квадратний, однак балансова вартість 1 кв.м. даного житла згідно бухгалтерського обліку позивача становила 2207,63 грн.

При цьому, згідно доводів відповідача, ціни на ринку продажу нерухомості становлять значно більшу суму за 1 м. кв., різниця між реальною ціною та ціною продажу становить 20%. Аналогічною є ситуація, стосовно договору укладеного із гр. ОСОБА_7 Відповідно до висновків відповідача підприємством занижено суму валового доходу (рядок 01.1 Декларації з податку на прибуток) на 63156,00 грн., що складає різницю між продажною вартістю товару та вартістю, визначеною у відповідності до правил національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 1.20.1. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно пп.1.20.8. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що договірна вартість продажу квартири гр. ОСОБА_6, згідно договору міни від 21.04.2008, визначена позивачем на рівні вартості, визначеної Івано-Франківським ОБТІ.

При цьому, податковим органом не виконано передбаченого п.1.20.8. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язку доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни.

Крім того, відповідно пп. 1.20.10. п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

При цьому, згідно пп.4.3.5. п.4.3. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факт невиконання ним вищенаведених правових норм.

Таким чином, твердження відповідача про те, що позивачем реалізовано квартири фізичним особам, за ціною, що є істотно нижчою від її справжньої вартості з урахуванням витрат, понесених на придбання підприємством таких житлових приміщень є помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Крім зазначеного, судами попередніх інстанцій доречно спростовані твердження скаржника про наявність розбіжностей між фактичними даними балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції та даних, відображених позивачем у Декларації з податку на прибуток.

Так, за правилами п.5.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Тим часом, при визначенні залишку балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, відповідачем помилково використано методику визначення такого залишку з участю таких витратних статей рахунку 23 «Виробництво» як послуги сторонніх організацій, які не можуть вважатись балансовою вартістю товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів у залишках незавершеного виробництва, виходячи зі змісту п.3.1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», яким визначено, що норми цього Положення (стандарту) не розповсюджуються на незавершені роботи за будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов'язані з ними.

Правильність формування позивачем показників приросту (убутку) товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів у незавершеному виробництві та залишках готової продукції додатково підтверджується листами ДПА України № 1564/7/15-0217 від 19.01.2007, № 14784/7/25-0017 від 24.07.2008, № 14060/7/15-0217 від 06.07.2009.

Також, судами попередніх інстанцій спростовані твердження скаржника про невідображення в складі витрат платника (позивача), витрат пов'язаних з придбанням цінних паперів, оскільки згідно пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з передачею їх в довірче управління, у тому числі шляхом емісії (випуску) облігацій, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню.

Крім того, відповідно до положень пп.7.9.2. п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку коштів або майна з довірчого управління, у тому числі залучених шляхом погашення (викупу) облігацій.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивач викуповував власні цінні папери за ціною їх продажу, яка була нижче їх номінальної вартості, а тому жодного доходу з інших джерел в розумінні пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем не отримано.

Крім зазначеного, в ході перевірки позивача, відповідачем встановлено завищення позивачем валових витрат на суму 588865 грн. внаслідок включення до їх складу податку на додану вартість, отриманого в складі вартості придбаних житлових приміщень, що призначені для використання в операціях звільнених від оподаткування ПДВ відповідно із пп.5.1.20. п.5.1. ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість», чим порушено вимоги пп.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що такі висновки є помилковими, оскільки за правилами абзацу 3 пп.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

При цьому, відповідно до пп. 5.1.20 п. 5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість» операції з поставки житла (об'єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування, крім їх першої поставки. Для цілей цього підпункту під першою поставкою житла (об'єкта житлового фонду) розуміється перше передання готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника.

Виходячи з наведених норм, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що отримання позивачем у власність готових новозбудованих житлових приміщень і є першою поставкою такого житла, а всі подальші операції щодо такого житла вважаються другою поставкою та звільняються від оподаткування податком на додану вартість, а сума ПДВ, сплачена в складі витрат на придбання такого житла, відноситься до складу валових витрат платника податку.

Щодо неправомірності, як на думку скаржника, дій позивача по включенню до валових витрат, грошових сум, сплачених на підставі кредитного договору № 010/09-00/7-061-1 G21 від 16.09.2008, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що грошові кошти за зазначеним кредитним договором отримувались позивачем на фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю в сумі 329781,32 дол. США (сума еквівалентна 1600000,00 грн.) та в сумі 309169,98 дол. США (сума еквівалентна 1500000,00 грн.) для рефінансування поточної заборгованості у ВАТ «Кредобанк», цільовим використанням якого є фінансування витрат пов'язаних з поточною діяльністю.

Відповідно до пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 та пп.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

Отже, зазначеною нормою прямо передбачено, що у разі або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім пп.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку повинен визнати прибуток, або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому, зазначена норма Закону не містить будь-яких обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника податку збитку, отриманого внаслідок такого перерахунку, в залежності від напрямку використання отриманої іноземної валюти, по якій виникла така заборгованість, а, навпаки, зобов'язує платника податку кредитора чи дебітора відображати результати такого перерахунку в податковому обліку, якщо така основна сума заборгованості відповідає визначенню заборгованості, наведеному в пп.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи вищенаведене, а також те, що судами попередніх інстанцій також було встановлено, що кредитні кошти, отримані від ВАТ «Кредобанк» використані позивачем виключно на ведення господарської діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій правомірно спростовані висновки податкового органу щодо неправомірності дій позивача по віднесенню до складу валових витрат, витрат, пов'язаних з нарахуванням (виплатою) процентів згідно кредитного договору.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000411703/0 від 12.03.2010, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підставою для прийняття

зазначеного податкового повідомлення-рішення став висновок акту перевірки про

порушення позивачем п.1.2, п.1.3, п.1.15, ст.1, пп. е пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1, п.7.2 ст.7,

пп. 11.1.1, пп. 11.1.2 п. 11.1 та пп. 11.2.2 п. 11.2 ст. 11, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» зі змінами та доповненнями, внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 2383110,37 грн., з яких: 500227,00 грн. - донараховано

внаслідок внесення до статутного фонду товариства нерухомого майна фізичною особою

(земельна ділянка); 1 873 410,00 грн. - донараховано внаслідок внесення до статутного фонду

товариства фізичною особою прав на торгові знаки «АРС» і «АРС-ДІМ»; 9473,37 грн. -

внаслідок продажу житлових приміщень за договірними цінами, нижче звичайних цін.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним одразу зазначити, що в частині продажу позивачем житлових приміщень за договірними цінами, нижче звичайних цін, вже надано оцінку правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Щодо правомірності донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб внаслідок внесення до статутного фонду товариства нерухомого майна та прав на торгові знаки фізичною особою, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що засновником ПП «АРС-ДІМ» гр. ОСОБА_8 внесено до статутного фонду підприємства в обмін на корпоративні права нерухоме майно у вигляді земельної ділянки, оціночною вартістю 10004540 грн. та права на знаки для товарів та послуг «АРС» і «АРС-ДІМ», оціночною вартістю 12489400 грн., що підтверджується актом приймання-передачі від 11.12.2007 та відповідними договорами, угодами. Оціночна вартість переданої земельної ділянки визначена згідно висновку «Звіту про оцінку ринкової вартості земельної ділянки» від 22.11.2007, а оціночна вартість прав на знаки для товарів та послуг «АРС» і «АРС-ДІМ» визначена згідно «Звіту про оцінку ринкової вартості на торгівельні марки «АРС» і «АРС-ДІМ» від 07.12.2007.

При цьому, відповідач, посилаючись на порушення позивачем наведених норм законодавства, виходив з того, що по-перше, позивач у спірних правовідносинах є податковим агентом, а по-друге, фізична особа при внесенні до статутного фонду підприємства нерухомого майна отримала дохід, який підлягає оподаткуванню за правилами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

У розумінні п.1.15. ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

За змістом п.1.2. ст.1 зазначеного Закону, дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську не заперечує проти того, що нерухоме майно та права на торгові знаки фізичною особою були внесені саме до статутного фонду підприємства, що підтверджується актом перевірки та іншими матеріалами справи.

Відтак, відповідно до п.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного капіталу такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп. Отже, фактично, спірна господарська операція є інвестицією і прирівнюється до придбання позивачем основних фондів.

Згідно п.1.28 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом.

Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій вірно визначили господарську операцію щодо придбання позивачем майна - земельної ділянки та права на торгові знаки шляхом внесення їх до статутного фонду позивача як таку, що підпадає під поняття прямої інвестиції.

Відповідно до пп.9.6.2. п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Витрати, понесені у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, не є доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами ст.11 та ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і не відноситься до операцій з купівлі-продажу майна.

При здійсненні вказаної операції не виникає об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді інвестиційного прибутку у разі, коли вартість придбаного фізичною особою інвестиційного активу дорівнює вартості майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи, що має підтверджуватися сумою витрат понесених фізичною особою у зв'язку з придбанням такого майна, або його грошовою оцінкою здійсненою згідно з чинним законодавством.

Крім того, корпоративні права, виражені в іншій, ніж цінні папери, формі, не є високоліквідними і не призначені для реалізації чи споживання, та за загальним правилом не належать до оборотних, а тому не є товаром у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неправомірне донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб внаслідок внесення до статутного фонду товариства нерухомого майна фізичною особою (земельна ділянка) та прав на торгові знаки «АРС» і «АРС-ДІМ».

З урахуванням викладеного в сукупності, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000572302/0 і №0000411703/0 від 12.03.2010 є обґрунтованими.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів у Івано-Франківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2013 у справі № 2а-1050/10/0970 (37495/10/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна