Рішення № 44348086, 22.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Соколової В.В.

суддів: Усика Г.І., Шахової О.В.

при секретарі Троц В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2015 у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулась до суду 10.11.2014 з вказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за лютий-вересень 2012 року в розмірі 9200 грн., за період з листопада 2012 року по жовтень 2013 року в розмірі 14375 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 15000 грн., моральну шкоду у розмірі 38575 грн. В позовній заяві вказано, що між сторонами двічі укладався трудовий договір за умовами якого позивач виконувала обов'язки зубного гігієніста, з оплатою праці в розмірі 1150 грн. на місяць, а з 16.11.2012 в розмірі 1250 грн.. Проте, оплата праці відповідачем не проводилась, не був проведений остаточний розрахунок при звільненні.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2015 позовні вимоги ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної - задоволені частково.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 38575 грн. заборгованості по заробітній платі та 3000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в дохід держави 507,55 грн. бору.

Справа № 759/18941/14-ц № апеляційного провадження: 22-ц-796/6069/2015Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права. Відповідач вказує на те, що судом не було вжито заходів щодо належного його виклику до суду, а тому суд прийшов до хибного висновку про те, що відповідач не виплатив позивачу заробітну плату, оскільки дана обставина підтверджується платіжними відомостями про виплату заробітної плати за вищевказані періоди, які щомісячно велися відповідачем, як фізичною особою-підприємцем, що використовує найману працю, та здійснює виплату заробітної плати готівкою. Копії даних платіжних відомостей були надані відповідачем під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення Голосіївським районним судом м. Києва. Хоча вказані відомості були відновлені після втрати і позивач відмовилась поставити свій підпис, однак факт отримання нею заробітної плати можуть підтвердити свідки, які працювали у вищевказаний період та отримували заробітну плату разом з позивачем. Крім того, відповідачем було надано суду першої інстанції Книгу обліку доходів, яка ведеться ним як фізичною особою-підприємцем і є доказом виплати заробітної плати позивачу.

На підставі викладеного вважає задоволення позовних вимог необґрунтованим, рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить його скасувати, а позовні вимоги залишити без задоволення.

В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили про її задоволення.

Позивач та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги вважають рішення суду законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді Соколової В.В., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, щовідповідач умови укладених трудових угод не виконує. На день розгляду справи судом кошти в розмірі 38575 грн. позивачу не виплачені. Оскільки діями відповідача порушені трудові права позивача, то має місце і спричинення їй моральних страждань, а тому обґрунтованими визнані і вимоги про відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, з урахуванням принципів і та справедливості, суд прийшов до висновку про часткове задоволення цих вимог оцінивши шкоду в розмірі 3000 гривень.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 07.02.2012 між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений трудовий договір на строк 6 місяців з 07.02.2012 по 07.07.2012, згідно якого ОСОБА_2 зобов'язувалася виконувати обов'язки зубного гігієніста, а ОСОБА_1 зобов'язувався сплачувати їй заробітну плату у розмірі 1150 грн. на місяць /т.1 а.с.4/.

За умовами додаткової угоди до договору від 02.07.2012 сторони узгодили, що з 02.07.2012 позивач працює на 0,5 ставки з розміром заробітної плати 575,00 грн. /т.2 а.с.18/.

16.11.2012 між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також був укладений трудовий договір, згідно умов якого ОСОБА_2 зобов'язувалася виконувати обов'язки зубного гігієніста, а відповідач зобов'язувався сплачувати їй заробітну плату у розмірі 1250 грн. на місяць. Даний договір визначений сторонами як безстроковий /т.1 а.с.5/.

З трудової книжки позивача вбачається, що вона 07.02.2012 була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_1 на посаду зубного гігієніста за договором. 28.09.2012 позивач була звільнена з роботи за власним бажанням. 16.11.2012 позивач повторно прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_1 посаду зубного гігієніста за трудовим договором. 31.10.2013 звільнена з роботи за власним бажанням / т.1 а.с.6-9/.

Матеріали справи не містять даних, які свідчили б про отримання позивачем заробітної плати у період перебування сторін у трудових відносин. Посилання відповідача, як на доказ отримання позивачем заробітної плати, на наявні в матеріалах справи платіжні відомості /т.1 а.с.73-92/ не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки у вказаних відомостях відсутній підпис позивача про отримання заробітної плати. Посилання відповідача на вільний доступ позивача до вказаних документів та їх втрату, не знайшли свого підтвердження, оскільки з Висновку Печерського РУГУ МВС України в м. Києві від 29.07.2014, вбачається що відповідач звертався з приводу неправомірних дій позивача щодо вилучення медичних карток пацієнтів та медичних журналів реєстрації документів /т.1 а.с.63/, а відомості по заробітній платі є бухгалтерськими, а не медичними документами.

З наданих відповідачем даних Пенсійного Фонду України та податкової інспекції вбачається, що ОСОБА_1 здійснювалось нарахування позивачу заробітної плати та сплачувались внески до ПФУ. Проте, вказані дані свідчать лише про нарахування, а не отримання заробітної плати позивачем. Крім того, відсутнє нарахування за період з лютого по червень 2012 року, а з листопада 2012 року по жовтень 2013 року у розмірі 1150 грн., що не відповідає умова укладених між сторонами договорів /т.1 а.с.26; т.2 а.с.19-23/.

Посилання відповідача на наявність свідків, які можуть підтвердити факт виплати позивачу заробітної плати не приймаються до уваги суду, виходячи з положень ч. 1 ст. 59 ЦПК України, оскільки факт виплати заробітної плати має підтверджуватись бухгалтерською документацією, а не свідченнями певних осіб.

З наведеного вбачається, що суд обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати.

Згідно заявлених позовних вимог заборгованість по заробітній платі становить 38575 грн., які були задоволені судом першої інстанції з посиланням на їх відповідність вимогам чинного законодавства. Разом з тим, судом першої інстанції не визначений: розмір заборгованості з заробітної плати період затримки розрахунку, середньоденна заробітна плата, взагалі не наведений розрахунок як заборгованості з заробітної плати, так і середнього заробітку який належить до стягнення.

Невиплачений позивачу заробіток має місце у період роботи з 07.02.2012 по 28.09.2012. За умовами трудового договору від 07.02.2012 заробітна плата була визначена сторонами в розмірі 1150,00 грн., з 02.07.2017 розмір заробітної плати зменшений до Ѕ частини. Тобто за вказаним договором заробітна плата в розмірі 1150,00 грн. мала виплачуватись протягом чотирьох місяців і за вказаний період її розмір становить 4600,00 грн. (1150*4=4600). З 02.07.2012 по 28.09.2012 заробітна плата встановлена сторонами на рівні 575,00 грн. і мала виплачуватись протягом трьох місяців, що становить 1725,00 грн. Отже, загальна сума заробітної плати за умовами договору від 07.02.2012 мала становити 6325,00 грн. (4600+1725=6325).

У період роботи з 16.11.2012 по 31.10.2013 за умовами трудового договору від 16.11.2012 заробітна плата була визначена сторонами в розмірі 1250 грн., тобто за вказаний період становить 11,5 місяців, а загальна сума заробітку позивача 14375 грн.

Таким чином загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем з невиплати заробітної плати становить 20700 грн. (6325+14375=20700)

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій направлених на здійснення розрахунку з позивачем, а також виходячи з того, що позивачем заявлені вимоги щодо здійснення розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, то період затримки розрахунку становить з 01.11.2013 (дата звільнення позивача) по 16.01.2015 (дата ухвалення рішення судом першої інстанції).

Згідно офіційних даних Міністерства соціально політики, за вказаний період було 303 робочих дні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно договору від 16.11.2012 заробітна плата позивача становила 1250,00 грн., при цьому робочих дні у останні два місяці перед звільненням позивача було - 44 (21 у вересні 2013 року та 23 у жовтні 2013 року). Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 56,8 грн. (1250х2:44=56,8).

Відповідно сума компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка вираховується шляхом множення суми середньоденного заробітку, яка становить 56,8 грн., на кількість робочих днів затримки розрахунку - 303 має становити 17210,4 грн..

Разом з тим, позивачем при зверненні до суду заявлені позовні вимоги про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15000 грн..

Згідно вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Також в силу ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

А отже, виходячи із меж заявлених позовних вимог та меж доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку відповідає заявленим позовним вимогам, позивачем воно не оскаржується, а тому скасуванню не підлягає.

Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 6 Постанови Пленуму від 24.12.1999 №13, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди не визначений на законодавчому рівні, а тому суд визначає його залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, що додержано судом першої інстанції. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам факт несвоєчасної виплати заробітної плати вже свідчить про порушення конституційних прав позивача. Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 3000 грн. в порівнянні із сумою заборгованості по заробітній платі є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч вказаній нормі та положенням ст. 60 ч. 1 ЦПК України відповідачем не було надано належних і допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог. Разом з тим апеляційна скарга переважно мотивована неповним з'ясуванням судом обставини справи в зв'язку з відсутністю доказів, що виходячи з положень ЦПК України є обов'язком сторін у справі, зокрема відповідача, а повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів.

Отже висновок суду першої інстанції про доведеність заявлених позовних вимог відповідає обставинам справи.

Посилання відповідача на не належне повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції не заслуговують на увагу.

Згідно матеріалів справи відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням та особистою розпискою про ознайомлення з матеріалами справи /т.1 а.с.16,21/. Також вбачаться наявність у відповідача представника, яким подавались клопотання, проте відповідач двічі звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи (одне з яких було задоволено 08.12.2014), без зазначення причини неявки представника та без підтвердження причини власної неявки. А отже, виходячи з положень ст.ст.169, 224 ЦПК України, ухвалення судом заочного рішення відповідає цим вимогам процесуального закону. Крім того, відповідач брав участь в розгляді заяви про перегляд заочного рішення, яка відхилена судом з підстав відсутності поважності причин неявки судове засідання та відсутності доказів необхідних для вирішення справи.

Необхідно також звернути увагу, що положеннями ч. 3 ст. 27 ЦПК України встановлений обов'язок осіб, які беруть участь у справі добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. А тому враховуючи тривалість розгляду справи (з 10.11.2014), яка стосується трудових правовідносин, для яких встановлений скорочений строк, колегія суддів вважає вказані доводи апеляційної скарги формальними міркуваннями, які не можуть бути підставами для скасування рішення.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що в решті рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 цього Кодексу порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Оскільки неправильність рішення суду першої інстанції полягає у неправильному визначенні суми заборгованості по заробітній платі та визначенні компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, то рішення суду, на думку апеляційного суду, може бути змінено.

Також, в порядку ч. 5 ст. 88 ЦПК України перегляду апеляційним судом підлягає і сума судового збору, що стягується з відповідача на користь Держави і складає 1% від суми задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314,316-319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16.01.2015- змінити в частині визначення розміру заборгованості по заробітній платі, у зв'язку з чим резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції.

Позов ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_2 заборгованість за невиплачену заробітну плату в розмірі 20700, 00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 15000, 00 грн., та моральну шкоду в розмірі 3000, 00 грн., а всього 38700 (тридцять вісім тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь держави судовий збір в розмірі 387(триста вісімдесят сім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: