Рішення № 44347925, 19.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 лютого 2015р. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановила:

у листопаді 2014р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги у сумі 2 546грн. 64коп., інфляційних втрат у сумі 417грн. 90коп., трьох відсотків річних у сумі 57грн. 19коп. та судового збору у сумі 243грн. 60коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач проживає у АДРЕСА_1 і отримує житлово-комунальні послуги, проте, не оплачує їх, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 31 жовтня 2014р. становить 2071грн. 55коп., яка підлягає стягненню з врахуванням положень ст. 625 ЦК України.

Рішенням суду від 26 лютого 2015р. позов задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.

Апелянт посилається на неповно встановлені судом обставини справи, так як позивачем не надано доказів, що він є балансоутримувачем будинку, де вона проживає, та надає відповідні житлово-комунальні послуги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладений договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, за умовами якого відповідач зобов'язалася сплачувати комунальні послуги, проте, свого обов'язку у повному обсязі не виконує, у зв'язку із чим виникла заборгованості, а позивач, як виконавець, має право на пред'явлення даного позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказами та ґрунтується на нормах

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/5524/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.матеріального права.

- 2 -

12 лютого 2002р. між ТОВ «Рада» корпорації «Позняки-жил-буд» та ОСОБА_1 укладений договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, відповідно до якого ТОВ «Рада» взяло на себе обов'язки по виконанню робіт по утриманню будинку, прибудинкової території, надання комунальних та інших послуг згідно діючим розцінкам та тарифами, а ОСОБА_1 зобов'язалася оплачувати надані послуги.

Доводи апелянта про те, що вказаний договір фактично не відбувся та не набув юридичної сили, а тому сторони не перебувають у договірних відносинах, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у встановленому законом порядку зазначений договір недійсним визнаний не був.

Колегія суддів вважає правомірним посилання апелянта на те, що у порушення вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004р. сторонами не був укладений новий договір відповідно до вимог вказаного закону, проте, апелянтом не зазначено, які саме положення договору від 12 лютого 2002р. не відповідають вимогам зазначеного закону.

Разом з тим, відсутність договору між сторонами не позбавляє обов'язку споживача комунальних послуг проводити оплату за отриманні послуги.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Крім того, статтями 20 та 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, відповідно до яких споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком виконавця - є надання таких послуг вчасно та відповідної якості.

Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем свої зобов'язання по оплаті за отриманні комунальні послуги у повному обсязі не виконуються, зокрема, не проведено оплату за лютий 2014р. у сумі 805,82грн. та березень 2014р. у сумі 704,98грн. При цьому, розмір платежу та тарифи, за якими нараховані вказані платежі відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції не оспорювалися.

Твердження апелянта про те, що нею у повному обсязі оплачуються отримані комунальні послуги, не підтверджені належними доказами, хоча апеляційним судом апелянту надався час для надання документів, які підтверджують проведення оплати за вказані місяці, проте, апелянт таких документів ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надала.

Доводи апелянта про те, що позивач не є балансоутримувачем будинку, де вона проживає, не надав докази, що саме ним надаються комунальні послуги, а тому не має правових підстав для пред'явлення даного позову, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Під час судового розгляду представник позивача підтвердив, що ТОВ «Рада» не є

- 3 -

балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 у м. Києві, проте, є експлуатуючою організацією, яка надає послуги з утримання будинків та прибудинкових територій відповідно до умов укладених договорів із споживача, згідно з тарифами, які затверджено розпорядженням Київської міської державної адміністрації, тобто є виконавцем послуг.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Разом із тим законодавче визначення терміну "балансоутримувач", дане в статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", допускає можливість існування різних ситуацій, у тому числі таких, коли багатоквартирний будинок існує, а особи, що має права та несе обов'язки балансоутримувача, немає (власники квартир балансоутримувачами бути не можуть за визначенням, а договір з будь-якою юридичною особою не укладався).

За відсутності вирішення в цьому Законі питання про те, хто саме має ці права й обов'язки, застосуванню підлягає частина перша статті 11 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", зі змісту якої випливає, що функції балансоутримувача до приватизації квартир виконував попередній власник будинку. Він повинен на вимогу об'єднання власників багатоквартирного будинку передати житловий комплекс на баланс об'єднання. Якщо ж немає особи, якій будинок може бути переданий на баланс, попередній власник (територіальна громада та уповноважені нею юридичні особи) змушені продовжувати виконувати функції балансоутримувача.

Передача майна з балансу на баланс відбувається відповідно до Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521. Цей Порядок регулює процедуру передачі житлового комплексу на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, а також житлового комплексу або його частини на баланс іншої юридичної особи, статут якої передбачає можливість провадження такої діяльності, з балансу колишнього балансоутримувача.

Так, згідно п.21.1. статуту ТОВ «Рада» дане товариство створено з метою забезпечення управління житловим фондом, ефективної експлуатації житлових і нежитлових приміщень, будинків та споруд, для задоволення потреб споживачів щодо надання їм житлово-комунальних послуг. Одним із видів діяльності товариства є надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладання договорів з суб'єктами господарювання для забезпечення житлового та нежитлового фонду комунальними послугами (централізованим опаленням, централізованим холодним та гарячим водопостачанням і водовідведенням, електропостачання, вивезенням побутових відходів).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 2216 від 25 грудня 2012р. ТОВ «Рада», як виконавцеві житлово-

- 4 -

комунальних послуг, встановлені тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по АДРЕСА_1

Враховуючи викладене, а також договір, який сторони уклали12 лютого 2002р., ТОВ «Рада» виконує функції балансоутримувач, оскільки матеріали справи не містять документів, які б підтвердили, що станом на лютий-березень 2014р. (спірний період) будинок АДРЕСА_1 у м. Києві був переданий ОСББ, а листом Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 18 грудня 2014р. підтверджено, що зазначений будинок не перебуває на балансі будь-якої організації.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг і має право вимагати від відповідача оплати за надані комунальні послуги.

Разом з тим, відповідачем суду не було надано доказів, що отримані нею житлово-комунальні послуги були їй надані іншою юридичною особою, а відповідно до наданих документів (розрахунку заборгованості) вбачається, що з квітня 2014р. по жовтень 2014р. відповідачем здійснювалася оплата за отриманні житлово-комунальні послуги саме на рахунок позивача.

Посилання апелянта на відсутність доказів про надання їй позивачем послуг належної якості, колегія суддів вважає безпідставними.

Статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений порядок оформлення претензій споживача до виконавця, відповідно до частини 1 якої у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Частиною 4 передбачено, що акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.

За таких обставин саме відповідач зобов'язана була надати докази надання житлово-комунальних послуг неналежної якості або їх не надання, проте суду не було надано доказів складання актів-претензій до позивача при розгляді даної справи.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за житлово-комунальні послуги у сумі 1510грн. 80коп. (оплата за лютий, березень 2014р.)

Твердження апелянта про те, що суд неправомірно застосував ст. 625 ЦК України, оскільки правовідносини сторін не є грошовими, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої

- 5 -

сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Так як між позивачем та відповідачем існують грошові зобов'язання, які відповідачем порушуються, тому наявна заборгованість підлягає сплаті з врахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Такі висновки також містять у постановах Верховного Суду України, які є обов'язковими для всіх судів відповідно до ст. 360-7 ЦПК України (справа 6-68цс12).

Разом з тим, у порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України судом першої інстанції при визначенні суми заборгованості не здійснено перевірку правильності проведеного позивачем нарахування, а також не наведено у рішенні відповідного розрахунку.

Також судом першої інстанції не звернуто увагу на те, що позивачем безпідставно та необґрунтовано проведено подвійне нарахування 3% річних та інфляції у графах 8 та 9 і 31 та 32, а визначаючи суму боргу, позивачем неправомірно розрахована заборгованість по наростаючій, враховуючи у цю суму нарахування 3% річних та інфляції.

Перевіряючи правильність розрахунків, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 26грн. 52коп. і 49грн. 73коп. 3% річних, зазначених у графі 8, а також інфляції у сумі 183,33грн. і 301,27грн., зазначених у графі 9, є неправомірними та належним чином необґрунтованими, що визнав представник позивача під час апеляційного розгляду.

Також колегія суддів вважає помилковим нарахування 3% річних та інфляції за наростаючим принципом.

Розмір інфляційних втрат розраховується за кожний місяць окремо, враховуючи сукупний індекс інфляції, який становить за період з 21 березня по 31 жовтня 2014р. 115,5%, тому, виходячи із суми заборгованості за лютий, інфляція становить 124грн. 90коп.

Аналогічний розрахунок проводиться, виходячи із заборгованості за березень, де сукупний індекс інфляції становить 111,8%, а інфляція - 83грн. 18коп.

Три відсотки річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3% х кількість днів прострочення платежу : 365 : 100.

Таким чином, 3% річних за лютий становить 14грн. 90коп., за березень - 11грн. 24коп.

Отже, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за житлово-комунальні послуги у сумі 1510грн. 80коп., 3% річних у сумі 26грн. 14коп. та інфляція у сумі 208грн. 08коп., а всього 1745грн. 02коп.

На вказане не звернув уваги суд першої інстанції, не перевіривши правильність нарахування заборгованості, чим порушив норми матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні, а розмір заборгованості зменшенню.

Рішення суду в частині стягнення з відповідача судових витрат ухвалено з дотриманням вимог норм процесуального права, тому зміні не підлягає.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

- 6 -

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 лютого 2015р. змінити, зменшивши розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада» до 1745грн. 02коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: