Постанова № 44345052, 13.05.2015, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. № 809/184/15

16 год. 15 хв. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - Гундяка В.Д.

при секретарі Мулі Х.О.,

за участю: представника позивача Грици Ю.Ю.

представника відповідача Дутки-Гефко Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

12.01.2015 року Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (надалі - Івано-Франківське ОДОСП) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі - ДПІ У м.Івано-Франківську) про визнання протиправними та скасування рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем без достатніх підстав та всупереч вимогам чинного законодавства. Зокрема, на думку позивача, висновки ДПІ в м. Івано-Франківську про порушення податкового законодавства, викладені в акті перевірки від 02.09.2014 року за №6701/09-15-22-01/00375409, не відповідають фактичним обставинам справи, тому визначення в зв'язку з цим підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 902 721 грн., податку на прибуток в сумі 660 177 грн., податку на землю в сумі 93 515,15 грн. і є протиправним, а застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 255 000 грн. суперечить положенням чинного ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві. Суду пояснив, що Івано-Франківським ОДОСП, в особі т.в.о генерального директора Гебури Т.М. та ТОВ «Самсон-ІФ» було укладено договір №36 про безоплатну передачу майнових прав на знаки для товарів і послуг у співвласність, щодо правомірності укладення якого за фактом службового підроблення у провадженні СВ Івано-Франківського МВ УМВС України перебуває кримінальне провадження. Вказав, що відповідачем при визначенні суми грошового зобов'язання взято до уваги висновок, яким визначено ринкову ціну майнових прав на знаки для товарів і послуг у 2013 році, незважаючи на те, що дана операція мала місце у 2012 році. Крім того жодних первинних бухгалтерських документів по передачі у спільну власність знаку оформлено не було. З огляду на вищезазначене, оскільки підприємство жодного прибутку не отримало, а господарська операція по реалізації належних Івано-Франківському ОДОСП майнових прав проведена з порушенням вимог законодавства, то збільшення ДПІ в м. Івано-Франківську сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість є неправомірним, тому прийняті податкові повідомлення-рішення за №№0034220101, 0035220101, 0005042204 від 18.09.2014 підлягають скасуванню. Окремо звернув увагу суду на те, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 23.02.1998 та від 25.07.1997 №2 Івано-Франківським ОДОСП було придбано складські приміщення, розташовані по вул. Польовій,2 в м. Івано-Франківську, площею 0,2503 га. Тому вважає твердження податкового органу про користування підприємством земельною ділянкою розміром 0,81 га. невірним, а винесене податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання по земельному податку незаконним, та таким, що підлягає скасуванню. Одночасно на думку позивача протиправним є і оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій №0037220101 від 18.09.2014, оскільки санкція п.15 ч.2 ст.17 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», в редакції, яка діяла на момент вчинення Івано-Франківським ОДОСП відповідних порушень, передбачала штраф в меншому, ніж застосований податковим органом розмірі, а саме в розмірі 1 700 грн. З огляду на даний факт позивач вважає, що податковим органом фінансові санкції у сумі 17 000 грн. за кожне порушення застосовано неправомірно. У зв'язку з наведеним просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача позов не визнала з підстав, викладених у письмовому запереченні. Суду пояснила, що майнові права на знак для товарів і послуг, які були предметом договору №36 від 25.10.2012 є нематеріальним активом та відповідно товаром вартістю 7 612 тис. грн., яка встановлена суб'єктом оціночної діяльності, факт передачі якого у співвласність ТОВ «Самсон-ІФ» підтверджується випискою з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. З огляду на це, на думку відповідача, у Івано-Франківського ОДОСП виникає обов'язок по включенню до складу доходу, що береться до уваги при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства 3 806 000 грн., а також сплаті податку на додану вартість в розмірі 761 200 грн. Крім того зазначила, що перевіркою встановлено заниження плати за землю, так як позивачем сплачувався земельний податок за користування земельною ділянкою не розміром 0,81 га, яка обліковується за філією Івано-Франківського ОДОСП ТД «Івано-Франківська горілка», а 0,2503 га. Окремо зазначила, що рішення про застосування фінансових санкцій частково скасовано рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 24.12.2014, та відповідні фінансові санкції визначені у сумі 25 500 грн. Просила суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних мотивів.

Судом встановлено, що 16.06.2014 по 18.08.2014 ДПІ в м. Івано-Франківську була проведена планова виїзна документальна перевірка Івано-Франківського ОДОСП з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, єдиного соціального внеску, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2013. Перевірка проведена відповідно до направлень від 05.06.2014 та наказів від 05.06.2014, 24.07.2014, виданих ДПІ в м. Івано-Франківську (а.с.16, 17).

За результатами перевірки відповідачем складено акт за №6701/09-15-22-01/00375409 від 02.09.2014 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог: п.185.1, ст..185, п.187.1 ст.187, п.п.198.1, 198.2 ст.198, п.п.201.1, 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого Івано-Франківським ОДОСП занижено податок на додану вартість сумі 902 721 грн.; п.п.14.1.120, 14.1.202, 14.1.244, 14.1.13 ст.14, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.135.1, 135.2, 135.4 ст.135, п.п. 137.1, 137.4 ст.137, пп.138.1.1, п.138.1, п.п.138.2, 138.4, 138.5, 138.10-138.12 ст.138, п.140.1 ст.140, ст.141 Податкового кодексу України у відповідних редакціях, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2013 на 990 261 грн.; пп.270.1.1 п.270.1 ст.270, п.274.1 ст.274, п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України в результаті чого Івано-Франківським ОДОСП занижено податок на землю в сумі 93 515,15 грн.; ч.3 ст.16 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

На підставі акту перевірки 18.09.2014 року ДПІ в м. Івано-Франківську прийнято: податкове повідомлення-рішення за №0034220101, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій в розмірі 990 266 грн., в тому числі, за основним платежем в розмірі - 660 177 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі - 330 089 грн., за №0035220101, яким Івано-Франківському ОДОСП збільшено суму грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток підприємств і організацій в розмірі 495 126 грн., в тому числі, за основним платежем в розмірі - 330 084 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі - 165 042 грн., та за №0005042204 згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 372 666 грн., в тому числі, за основним платежем в розмірі - 902 721 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі - 469 945 грн., за №0036220101, яким Івано-Франківському ОДОСП збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку юридичних осіб в розмірі 140 278,74 грн., в тому числі, за основним платежем в сумі - 93 519,16 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі - 46 759,58 грн.; та рішення про застосування фінансових санкцій за №0037220101 від 18.09.2014 відповідно до якого до позивача застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в сумі 255 000 грн. (а.с. 100-108).

Зазначені рішення були оскаржені позивачем в порядку процедури апеляційного узгодження до ДПА в Івано-Франківській області, остання за наслідками перегляду залишила рішення без змін, та до ДПА України, яка скаргу задовольнила частково, рішення про застосування фінансових санкцій від18.09.2014 №0037220101 в сумі 229 500 грн. скасувала, а інші рішення залишила без змін.

Згідно вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства (далі- КАС) України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За наслідками судового розгляду суд не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0035220101 від 18.09.2014 року, № 0034220101 від 18.09.2014 року, № 0005042204 від 18.09.2014 року та рішення про застосування фінансових санкцій в частині 249 900 грн. з огляду на нижчевикладене.

В судовому засіданні встановлено, що 25.10.2012 року позивачем, в особі т.в.о. генерального директора Гебури Т.М., та ТОВ «Самсон-ІФ», в особі генерального директора Сухомлин Л.О., укладено договір №36 про передання майнових прав на знаки для товарів і послуг у співвласність.

Відповідно до п.1.1. вищевказаного договору власник передає у спільну власність співвласнику, а співвласник приймає у співвласність від власника згідно з цим договором майнові права на наступний знак для товарів і послуг: п.1.1.1. Свідоцтво на знак для товарів і послуг №73383, зареєстроване 15.03.2007 року Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України у повному обсязі, на які зареєстровано знак.

З пояснень представників сторін та досліджених судом умов договору вбачається, що передача майнових прав на знак для товарів і послуг відбулась на безоплатній основі, оскільки в договорі за №36 ціна договору не обумовлена. Крім того договором не передбачено жодних матеріальних чи нематеріальних компенсацій чи відшкодувань за використання знаку для товарів і послуг.

Судом встановлено, що в провадженні СВ Івано-Франківського МВ УМВС України перебуває кримінальне провадження №12013090010003037, порушене за заявою Івано-Франківського ОДОСП, щодо правомірності передачі товарного знаку у співвласність за фактом службового підроблення, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України. Дана обставина відповідно до ч.3 ст.72 КАС України не підлягає доказуванню, як така, що визнається сторонами і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

Відповідно до п.5 ст.75 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство немає права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Нормою п.7 ст.16 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не допускається передача права власності на знак, якщо воно може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуг або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Зміст поняття «введення в оману споживача щодо товарів і послуг або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу» розкривається у правилах складання, подання та розгляд заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 28.07.1995р. за №116.

Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» дано визначення поняттю «знак для товарів і послуг», як позначення, за яким товар і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Звідси і випливає визначена законодавцем розпізнавальна функція, що нерозривно пов'язана із функцією зазначення походження.

Системний аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що умови договору за №36 від 25.10.2012 року суперечать чинному законодавству України, його укладення на переконання суду було спрямоване на незаконне заволодіння державною власністю та порушення прав споживачів, шляхом введення останніх в оману щодо виробника алкогольної продукції.

Згідно положень ч.1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ч.2 даної статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У відповідності до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч.1 статті 216 Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За таких обставин, оскільки судом встановлено, що фактичною підставою для визначення ОДОСП податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ була зміна в майновому стані позивача внаслідок виконання нікчемного договору, податкові повідомлення-рішення за № 0035220101 від 18.09.2014 року, № 0034220101 від 18.09.2014 року, № 0005042204 від 18.09.2014 року є протиправними, як такі що прийняті відповідачем без урахування всіх обставин справи, зокрема нікчемності договору за №36 від 25.10.2012 року.

Враховуючи наведене дані рішення на переконання суду слід визнати протиправними та скасувати.

За висновком суду до часткового скасування підлягає і рішення про застосування фінансових санкцій за №0037220101 від 18.09.2014 року.

В судовому засіданні встановлено, що як вбачається з пояснень представника відповідача та дослідженого в якості письмового доказу по справі розрахунку (а.с.198) підставою для прийняття даного рішення було неподання позивачем щомісячних звітів у період з 10.10.2012 до 10.12.2013. При цьому фінансові санкції були визначені у розмірі, визначеному чинним законодавством з 04.09.2014 року.

Однак при прийнятті оскаржуваного рішення суб'єктом владних повноважень не було дотримано положень ст. 58 Конституції України та строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Так законодавство, яке застосовується до спірних правовідносин, має застосовуватись в редакції, чинній на час виникнення таких правовідносин, відповідно до положень ст.58 Конституції України. Тобто розмір санкції, який підлягав до застосування за одне порушення, повинен становити 1 700 грн. відповідно до редакції норми, яка діяла до 04.09.2014 року.

Згідно ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так відповідно до постанови Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-241а11 зазначено, що передбачена статтею 17 Закону № 481/95-ВР фінансова санкція є адміністративно-господарською і її застосування врегульоване нормами глави 27 Господарського кодексу України (далі- ГК України). Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК України, згідно з якою такі санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, застосування до підприємства адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення правил здійснення господарської діяльності пізніш як через один рік з дня такого порушення є неправомірним, а відтак фінансові санкції могли бути застосовані за порушення, вчинені після 14.09.2013 року, тобто за неподання звітів у трьох випадках, тому розмір санкції слід обмежити 5 100 грн. (1 700*3= 5100), а у іншій частині рішення скасувати.

При цьому вищезгадане рішення на переконання суду повинно прийматись у формі податкового повідомлення-рішення. Однак визнаючи дійсним дане рішення у частині 5 100 грн. суд враховує, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не є безумовною підставою для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, для його скасування.

Так оскільки спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення слід визнати правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Одночасно суд погоджується з правомірністю визначення позивачу податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб з наступних мотивів.

Судом встановлено, що Івано-Франківське ОДОСП на підставі договору купівлі-продажу №2 від 25.07.1997, придбало у універсальної торгової бази облспоживспілки частину універсальної торгової бази, що знаходиться у м. Івано-Франківську по вул. Польовій,2 (а.с.125).

Крім того, 23.02.1998 відповідно до договору №2 Івано-Франківське ОДОСП придбало у універсальної торгової бази облспоживспілки складські приміщення олійного складу, приміщення складу прилеглого до нього, що закінчує будівлю, розташовані у м. Івано-Франківську по вул. Польовій,2 (а.с.126).

Дані договори посвідчені Івано-Франківським бюро технічної інвентаризації реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються в першу чергу Податковим кодексом України, Земельним кодексом України а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цих Кодексів в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 206 ЗКУ використання землі в Україні є платним.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ПКУ платниками земельного податку (далі - податок) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою (п. 286.2 ст. 286 ПКУ).

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПКУ).

Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас, для окремих категорій землекористувачів нормами ПКУ передбачені особливі умови, за яких вони можуть бути платниками плати за землю.

Так, відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПКУ при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (до 01 січня 2015 року - з дати реєстрації права власності на нерухоме майно).

У відповідності до статті 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до відповіді відділу Держземагенства у м. Івано-Франківську за №4787/10 від 31.01.2013р. за ТД «Івано-Франківська горілка» обліковується 0,81 га земельної площі по вул. Польовій,2.

Згідно листа управління земельних відносин Івано-Франківської міської ради за №1708/9 від 07.02.2013, інформація щодо оформлення права користування земельною ділянкою за ТД «Івано-Франківська горілка» відсутня.

В судовому засіданні та згідно облікових даних податкового органу встановлено, що ТД «Івано-Франківська горілка» є філією Івано-Франківського ОДОСП.

Нормою ст.95 Цивільного кодексу України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцем знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою. Вона наділяється майном юридичної особи, що її створила, і діє на підставі затвердженого нею положення.

Вищевказані обставини доказуванню не підлягають, як такі, що встановлені судовим рішенням в іншій адміністративній справі, так як відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2014 у справі № 809/2376/13-а за позовом Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську, яке залишене без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2014, судом встановлено, що Івано-Франківське ОДОСП зобов'язане сплачувати земельний податок за земельні ділянки по вул. Польовій у м. Івано-Франківську та .

Виходячи з зазначеного, суд приходить до висновку, що оскільки Івано-Франківське ОДОСП є фактичним землекористувачем вказаної земельної ділянки, останнім було порушено вимоги законодавства та внаслідок несплати занижено податкове зобов'язання із земельного податку. Таким чином податкове повідомлення-рішення про донарахування земельного податку податковим органом було прийнято правомірно.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Таким чином пропорційно до задоволених вимог на користь Івано-Франківського ОДОСП слід стягнути з Державного бюджету України сплачений судовий збір в розмірі 1 618 грн.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення за № 0035220101 від 18.09.2014 року, № 0034220101 від 18.09.2014 року, № 0005042204 від 18.09.2014 року.

Рішення про застосування фінансових санкцій № 0037220101 від 18.09.2014 року скасувати в частині 249 900 (двісті сорок дев'ять тисяч дев'ятсот) грн.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості 1 618 (одну тисячу шістсот вісімнадцять) грн. судових витрат.

Згідно ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова складена в повному обсязі 20.05.2015 року.

Суддя Гундяк В.Д.