Ухвала суду № 44344265, 18.05.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2015 р.Справа № 816/930/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Філатова Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2015р. по справі № 816/930/15-а

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі Полтавської області

до Відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції Полтавської області

про визнання дій протиправними та скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі Полтавської області, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції Полтавської області, в якому просив суд: визнати протиправними дії старшого державного виконавця ВДВС Кременчуцького РУЮ при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві за виконавчим провадженням № 45267966 від 25.02.2015 року; скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві за виконавчим провадженням № 45267966 від 25.02.2015 року.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що під час виконання виконавчого провадження № 45267966 державним виконавцем не виконано усіх обов'язків, покладених на нього чинним законодавством, не вжито усіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів, необхідних для його фактичного виконання, у зв'язку з чим дії останнього при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві від 25 лютого 2015 року вважає протиправним, а постанову такою, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача проти позову заперечував, вказуючи на те, що державним виконавцем було вжито всіх можливих заходів, спрямованих на виконання виконавчого листа № 816/2550/14 від 02.10.2014 року. А тому, вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2015 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 25.02.2015 року у ВП №45267966; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про виконавче провадження», Постанови Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 р. № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ", ст. 382 КК України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що головним державним виконавцем ВДВС Кременчуцького РУЮ Стрельцовою А.С. на підставі заяви УПФУ в Кременчуцькому районі Полтавської області від 21.10.2014 року №5427/07-14 (а.с. 11) відкрито виконавче провадження № 45267966 з примусового виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2014 року № 816/2550/14 (а.с. 12).

10.11.2014 року у виконавчому провадженні №45267966 головним державним виконавцем ВДВС Кременчуцького РУЮ Стрельцовою А.С. винесено постанову про приєднання виконавчого провадження №45267966 до зведеного виконавчого провадження №45914015 (а.с. 77).

25.02.2015 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції Полтавської області Коваленко К.Д. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві за ВП № 45267966 з примусового виконання виконавчого листа № 816/25550/14 виданого Полтавським окружним адміністративним судом 02.10.2014 року з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.10).

Позивач, не погоджуючись з діями державного виконавця ВДВС Кременчуцького РУЮ при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві за виконавчим провадженням №45267966 від 25 лютого 2015 року, звернувся до суду з позовними вимогами щодо визнання вказаних дій державного виконавця протиправними та скасування спірної постанови.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови ВДВС Кременчуцього РУЮ про повернення виконавчого документа стягувачеві від 25.02.2015 року у ВП № 45267966, виходив з того, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ст. 11 наведеного Закону).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до статті 32 вищевказаного Закону, заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Як свідчать матеріали справи, постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві за виконавчим листом № 816/2550/14 від 02.10.2014 року винесена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 47 наведеного Закону, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець, роблячи висновок про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, керувався, наявною у матеріалах зведеного виконавчого провадження №45914015 інформацією наданою на його запити Центром ДАІ 5310 від 23.09.2014 року та Державною інспекцією сільського господарства в Полтавській області 20.03.2014 року №01-14/-13-19 (а.с.69-72).

Таким чином, вказана інформація отримувана державним виконавцем ще до відкриття виконавчого провадження №45267966 та не в рамках проведення виконавчих дій по вказаному виконавчому провадженню.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що, роблячи висновок в рамках здійснення виконавчого провадження №45267966 про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, виконавцем не могли братися до уваги відомості реєструючих установ про відсутність майна сформовані до відкриття виконавчого провадження.

Належних доказів звернення державного виконавця із запитами до відповідних реєструючих установ та отримання відповідей на такі запити, які б підтверджували відсутність майна, під час примусового виконання виконавчого провадження №45267966 матеріали справи не містять.

Також з матеріалів справи не вбачається забезпечення виконання виконавчого листа від 02 жовтня 2014 року №816/2550/14 шляхом винесення постанови про привід боржника через органи внутрішніх справ, також не встановлено винесення державним виконавцем подання (повідомлення) для притягнення боржника до відповідальності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державним виконавцем належним чином не вжито усіх заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта в апеляційній скарзі про те, що примусове виконання рішення проводилося в рамках зведеного виконавчого провадження, що пояснює той факт, що інформація у ЗВП 45914015, щодо відсутності у боржника майна датується вереснем, тоді як виконавче провадження № 45267966 було відкрито лише 03.11.2014р., а також на те, що інформаційна база реєструючих установ, з яких державний виконавець отримує інформацію про наявність або відсутність у боржника зареєстрованого на праві власності майна, відкритих рахунків та наявність чи відсутність ознаки працевлаштування, оновлюється щоквартально, з огляду на наступне.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Аналогічну норму передбачено ч.2 ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» - завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень.

Як свідчать матеріали справи, відповідач посилається на те, що інформаційна база реєструючих установ, з яких державний виконавець отримує інформацію про наявність або відсутність у боржника зареєстрованого на праві власності майна, відкритих рахунків та наявність чи відсутність ознаки працевлаштування, оновлюється щоквартально, тому інформація, надана реєструючими органами у вересні, не містила би розбіжностей з інформацією, датованою листопадом, коли було відкрито провадження № 45267966.

Письмові докази свідчать, що інформація у ЗВП 45914015, щодо відсутності у боржника майна датується вереснем /III квартал/, виконавче провадження № 45267966 було відкрито 03.11.2014р. /IV квартал/. Таким чином, колегія суддів зазначає, що державний виконавець, з метою дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язаний був вжити передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії та перевірити інформацію про наявність або відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, відкритих рахунків та наявність чи відсутність ознаки працевлаштування в рамках проведення виконавчих дій по даному виконавчому провадженню, а не керуватися вже існуючою інформацією зведеного виконавчого провадження. Крім того, колегія суддів зазначає, що державний виконавець не був позбавлений можливості повторно перевірити вказану інформацію вже безпосередньо перед винесенням постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме вже в I кварталі 2015 року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позиція державного виконавця щодо відсутності необхідності у примусовому приводі боржника, у зв'язку з тим, що державним виконавцем було здійснено виїзд до боржника, а також пояснення відповідача, щодо не винесення подання про притягнення до кримінальної відповідальності боржника (у зв'язку з тим, що практично неможливо довести умисел - суб'єктивну сторону злочини) суперечить вимогам чинного законодавства.

В даному випадку державний виконавець порушив права стягувача, як сторони у виконавчому провадженні, оскільки боржника так і не було знайдено, дані про його майновий стан не були повторно перевірені, у результаті чого державний виконавець дійшов до такого висновку, що у боржника нібито фактично відсутня можливість у виконанні рішення.

При цьому, слід відзначити, що Законом передбачено обов'язок державного виконавця в повному обсязі проводити виконавчі дії - а примусовий привід боржника, подання до кримінальної відповідальності - це одні із видів виконавчих дій, які в даному випадку не були застосовані, із суб'єктивних міркувань, державним виконавцем.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що державним виконавцем, при прийнятті оскаржуваної постанови, не виконано усіх обов'язків, покладених на нього чинним законодавством, не вжито усіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів, необхідних для його фактичного виконання, у зв'язку з чим дії останнього при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві від 25 лютого 2015 року є такими, що не відповідають чинному законодавству, а отже позовні вимоги в цій частині є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова в частині задоволення позову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2015 року по справі № 816/930/15-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2015р. по справі № 816/930/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Філатов Ю.М.