Ухвала суду № 44344189, 21.05.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/3378/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Єщенка О.В.,

суддів - Димерлія О.О.

- Романішина В.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ермел" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ермел" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновки відповідача про недійсність правочинів не відповідають фактичним обставинам та положенням чинного законодавства України, оскільки при укладенні договорів з вказаними контрагентами було досягнуто згоди з усіх істотних умов відповідних договорів. На думку позивача відповідач, як орган Державної податкової служби не наділений повноваженнями визнавати в позасудовому порядку недійсними господарські договори. Договір може бути визнано недійсним тільки за рішенням суду. Таким чином, на думку позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене безпідставно і підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 03.04.2013 року №0001002240, №0000992240.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень та до канцелярії Одеського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ермел" про розгляд справи за їх відсутності, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі направлення від 04.03.2013 року №000839/611, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Андрєєвою О.К. згідно із вимогами.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Ермел» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Дельтаплюс Юг» за період червень та липень 2011 року.

За результатами перевірки було складено акт №1960/22-4/34108093 від 20.03.2013 року (т.1 а.с.27-33), в висновках якого серед інших зазначено, що перевіркою встановлено порушення: вимог п.п.14.1.36, п.п.14.127 п.14.1 ст.14, п.п.14.1 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України; від 03.04.2013 року №0000992240 про збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на загальну суму 53201,00 грн., яке складається з основного платежу у сумі 46233,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 6968,00 грн. за порушення вимог п.п.14.1.36, п.п.14.1.178, п.п.14.1.181, п.п.14.1.191, п.п. 14.1.202 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки, на підставі акту перевірки №1960/22-4/34108093 від 20.03.2013 року, відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення від 03.04.2013 року:

- №0001002240 про збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 53168,00 грн. за порушення вимог п.п.14.1.36, п.п.14.127 п.14.1 ст.14, п.п.14.1 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (т.1 а.с.25);

- №0000992240 про збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на загальну суму 53201,00 грн., яке складається з основного платежу у сумі 46233,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 6968,00 грн. за порушення вимог п.п.14.1.36, п.п.14.1.178, п.п.14.1.181, п.п.14.1.191, п.п. 14.1.202 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (т.1 а.с.26).

Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, а саме стосовно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які на думку суду підлягають скасуванню.

Так, причиною встановлених порушень законодавства на думку апелянта стало те, що у контрагента позивача ТОВ «ДЕЛЬТА ПЛЮС ЮГ» відсутні на балансі основні фонди, складські приміщення, виробничі активи, підприємство не знаходиться за місцем реєстрації, а отже угоди, укладені ТОВ «Ермел» з ТОВ «Дельта Плюс Юг» по ланцюгу постачання у червні 2011 року на думку податкового органу були нікчемними, а це в свою чергу позбавляло позивача права на формування валових витрат з податку на прибуток підприємства та формування податкового кредиту з ПДВ за виписаними ТОВ «ДЕЛЬТА ПЛЮС ЮГ» податковими та товарними накладними за червень, липень 2011 року.

Апелянт посилається, як на доказову базу, на акт перевірки ТОВ «Дельта Плюс Юг» від 07.03.2012 року №187/23-6/37113986 за період з 07.06.2010 року по 31.12.2011 року. За даними апелянта завищення валових витрат пов'язане з тим, що ТОВ «Ермел» необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання товарів у контрагента ТОВ «ДЕЛЬТА ПЛЮС ЮГ» за відсутністю об'єкта оподаткування, а саме: операцій поставки товарів. Сутність порушення, на його думку, полягає в тому, що постачальник позивача є «транзитером» згідно схем формування сумнівного податкового кредиту на рівні ДПА України. За даними податкового органу, здійснивши аналіз даних систем автоматизованого співставлення податкової звітності з податку на додану вартість в розрізі контрагентів, встановлено, що податковий кредит ТОВ «ДЕЛЬТА ПЛЮС ЮГ» за червень 2011 року сформований на підставі документів наданих йому контрагентами - постачальниками, правочини з якими податковим органом визнані нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Проте судова колегія не може погодитися з даною позицією, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Дельтаплюс Юг» було укладено договір поставки №28 від 15.03.2011 року (т.1 а.с.49-50). Згідно з умовами даного договору постачальник (ТОВ «Дельтаплюс Юг») зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця (ТОВ «Ермел») за його заявками (замовленнями), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати автозапчастини. Найменування товару, що поставляється, його кількість, ціна одиниці товару, загальна вартість містяться в специфікаціях, які оформляються на основі заявок (замовлень) покупця и підписуються сторонами на кожну партію товару. Специфікації є невід'ємною частиною одного Договору.

Так, позивачем до суду були надані Специфікації №3 (т.1 а.с.51-52) та №4 (т.1 а.с.53-54), які є Додатками до Договору поставки від 15.03.2011 року №28.

На виконання умов якого ТОВ «ДЕЛЬТА ПЛЮС ЮГ» поставило товар (автозапчастини) на користь ТОВ «Ермел», що підтверджується видатковими накладними: від 29 червня 2011 року №202906 (а.с.55-56), від 01 червня 2011 року №50106 (т.1 а.с.57-58); податковими накладними: від 01.06.2011 року №3 (т.1 а.с.69-63), від 29.06.2011 року №320 (т.1 а.с.64-67); платіжними дорученнями: від 02 червня 2011 року №60 (т.1 а.с.70), від 16 червня 2011 року №67 (т.1 а.с.71), від 29 червня 2011 року №69 (т.1 а.с.72), від 30 червня 2011 року №70 (т.1 а.с.73), від 12 липня 2011 року №72 (т.1 а.с.74). При цьому в перелічених платіжних дорученнях вказано призначення платежу: оплата за автозапчастини згідно з договором №28 від 15.03.2011 року.

02.06.2011 року та 29.06.2011 року по даті зарахування на банківський рахунок коштів від покупця (ТОВ «ЕРМЕЛ») в оплату товарів, що підлягають поставці/передачі відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України у ТОВ «ДЕЛЬТА ПЛЮС ЮГ» виникли податкові зобов'язання з ПДВ. По факту перерахування коштів/передачі товару згідно вимог п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України ТОВ «ДЕЛЬТА ПЛЮС ЮГ» були виписані податкові накладні. У зв'язку з чим, по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату товару /по даті отримання товару відповідно до п.198.2 ст.198 ПКУ у ТОВ «ЕРМЕЛ» виникло право на формування податкового кредиту у червні 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «ДЕЛЬТА ПЛЮС ЮГ» в сумі 46233,00 грн., що підтверджено податковими накладними зазначеними вище.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні та перераховані кошти в оплату виконаних робіт.

При цьому суд першої інстанції правомірно надав належну оцінку доказам та критично оцінив використання відповідачем акту перевірки контрагента позивача, оскільки згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.11.2013 року № К/800/1821/13 дані акти не можна використовувати при здійсненні висновків щодо правомірності та повноти проведення господарських операцій між позивачем та безпосередньо його контрагентами, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей, оскільки питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Приймаючи до уваги, що валові витрати позивача підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та пов'язані з веденням господарської діяльності позивача, використані підприємством позивача в оподаткованих операціях, вказані витрати є валовими витратами у розумінні приписів 139.1.9 п.139.1ст. 139 Податкового кодексу України.

Зобов'язання, які виникли у позивача у зв'язку з реалізацією автозапчастин, отриманих від ТОВ «ДЕЛЬТА ПЛЮС ЮГ», були відображені в документах податкової звітності платника податків - позивача, що підтверджується податковою декларацією з податку на прибуток підприємства (т. 1 а.с.178) та видатковими накладними, які виписав позивач по факту реалізованих товарів для покупців: для ТОВ «Транс-Буд» №00234 від 03.06.2011 року (т.1 а.с.98), для ПП «Логистик-Агро» від 09.06.2011 року №248 (т.1 а.с.100), для ТОВ «Транс-Буд» від 14.06.2011 року №251 (зворотній бік а.с.100), від 17.06.2011 року №258 (т.1 а.с.101), №253 (т.1 а.с.104), для Моноліт від 20.06.2011 року №260 (т.1 а.с.105), для ВАТ «Ти Ел Сі Сервіс» від 21.06.201 року №263 (т.1 а.с.106), для ТОВ «росавтодетальсервіс» від 24.06.2011 року № 269 (т.1 а.с.109), для ТОВ «Автодор» від 03.07.2011 року №00235 (т.1 а.с.113), для РПАФ Серіс від 20.06.2011 року (т.1 а.с.117) для ТОВ «Транс-Буд» від 07.06.2011 року № 239 (т.1 а.с.119), для ТОВ «Трак-Авторитет» від 22.06.2011 року №265 (т.1 а.с.121), від 07.06.2011 року №238 (т.1 а.с.122), для ПП «Транском» від 09.06.2011 року № 244 (т.1 а.с.123), для ТОО «Міраж» від 17.06.2011 року №259 (т.1 а.с.128).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В той же час будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, приймаючи до уваги, що валові витрати позивача підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та пов'язані з веденням господарської діяльності позивача, використані підприємством позивача в оподаткованих операціях, вказані витрати є валовими витратами.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя О.В.Єщенко

суддя О.О.Димерлій

суддя В.Л.Романішин