Ухвала суду № 44343863, 14.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13632/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

14 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Оліщук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві та просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.07.2014 №684/17-01 та №683/17-01, вимогу про сплату боргу від 06.06.2014 №Ф-393 та рішення від 17.07.2014 №682/26-59-17-01.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 березня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні оскаржуваних рішень контролюючий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено Акт від 06.06.2014 №395/17-01/НОМЕР_1.

В ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем: п. 198.3 ст. 198, п.п.200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 120 895,00 грн.; п.п. 177.2, 177.4 ст.177 ПК України, що призвело до заниження суми податку з фізичних осіб у розмірі 99 531,72 грн.; п.1 ч.2 ст.6, п.4 ст.1, ч.11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження суми єдиного внеску на загальну суму 83 636,93 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення: від 17.07.2014 №684/17-01, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 181 342,50 грн., у тому числі: 120 895,00 грн. - основний платіж, 60 447,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №683/17-01, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб 149 297,58 грн., у тому числі: 99 531,72 грн. - основний платіж, 49 765,86 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Також, контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу від 06.06.2014 №Ф-393, якою зобов'язано позивача сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 83 636,93 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за своєчасно ненарахований та несплачений єдиний внесок у розмірі 7 434,77 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Так, у період, що перевірявся позивачем було укладено низку господарських договорів про надання послуг, а саме:

- з ОСОБА_4 (експедитор-перевізник) договори від 28.02.2012, 20.03.2012, 13.03.2012, 10.04.2012, 18.05.2012, відповідно до яких замовник замовляє автомобіль для перевезення товару;

- з ПП «Ерідан-С» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 25.11.2011 №38, відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати ремонтні послуги з ремонту вантажних автомобілів в порядку та на умовах, визначених договором;

- з ТОВ «Будтек» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 28.02.2012 №6, відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати ремонтні послуги з ремонту вантажних автомобілів в порядку та на умовах, визначених договором;

- з ПП «НАНТ» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 22.03.2012 №9, відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати ремонтні послуги з ремонту вантажних автомобілів в порядку та на умовах, визначених договором;

- з ТОВ «Мікас-плюс» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 01.12.2012 №14, відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати ремонтні послуги з ремонту вантажних автомобілів в порядку та на умовах, визначених договором.

Фактичне виконання договірних зобов'язань за вказаними господарськими операціями підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами: самими вищеозначеними договорами, актами здачі-прийняття виконаних робіт, податковими накладними, актами прийняття-передачі транспортних засобів, подорожніми листами, свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, фото транспортних засобів, рахунками-фактурами та банківськими виписками.

Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договорів, контрагенти позивача мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім того, суд враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання послуг, їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Висновки податкового органу про «фіктивність» спірних господарських операцій та, як наслідок, завищення позивачем податкового кредиту, заниження суми податку з доходів фізичних осіб та ненарахування сум єдиного внеску за такими операціями, ґрунтуються виключно на даних, викладених в Акті ДПІ у Дарницькому районі міста Києва від 01.11.2012 №751/22-40/23532811 «Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства «НАНТ» за період діяльності січень-липень 2012 року», Акті ДПІ Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 03.04.2014 №1017/26-55-22-07/38148234 «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Мікас-плюс» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2014 по 28.02.2014», Акті ДПІ у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 09.08.2013 №739/23-01.3/357595 «Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства «Ерідан-С» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період 01.02.2012 по 29.02.2012», Акті ДПІ в Оболонському районі міста Києва від 14.06.2012 №341/22-507/32914398 «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Будтек» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит по податку на додану вартість за період з 01.06.2010 по 30.04.2012» та Акті ДПІ у місті Біла Церква №5049/17-2/НОМЕР_2 «Про неможливість проведення позапланової виїзної документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань правильності обчислення податкового зобов'язання і податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.07.2012». З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічна звірка здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків і зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання в десятиденний термін.

Що стосується висновків Актів щодо виявлених порушень норм податкового законодавства, колегія суддів звертає увагу, що у податкового органу відсутні повноваження щодо здійснення в межах проведення зустрічних звірок контролю за дотриманням податкового законодавства платниками. Функції контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства реалізується шляхом проведення перевірок у випадках і в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Крім того, слід зазначити, що Актами звірки (перевірки) контрагентів встановлена неможливість проведення звірки (перевірки). Тобто, жодні первинні документи бухгалтерського обліку чи податкової звітності при цьому не досліджувалися.

Таким чином, висновки Актів, зроблені податковим органом, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не є належним джерелом доказів та є такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, слід зазначити, що посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки (перевірки) контрагентів, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій. (Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10).

Більше того, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стосовно посилань податкового органу на дефекти змісту та форми податкових накладних за господарськими операціями з ТОВ «Будтек», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Застосуванням формального підходу до визначення достовірності первинних документів інтересам добросовісної особи може бути заподіяна шкода, причому без будь-якої вини з її боку.

Крім того, вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема, на його контрагентів.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, контрагенти суб'єкта господарювання не можуть нести відповідальності за недобросовісне виконання ним своїх обов'язків щодо складання первинних документів.

Тому, невиконання обов'язку щодо належного підписання первинного документу, складеного однією особою і переданого іншій особі, може позбавляти цю накладну статусу первинного документу або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документу, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення самої господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2014 року по справі № К/800/10842/13.

Стосовно висновку спеціаліста-почеркознавця, на який посилається податковий орган у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що такий висновок не є висновком експертизи, а є нічим іншим, як результатом дослідження, проведеним поза межами визначеної законом процедури проведення судових експертиз, - про що вказує пункт 1.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 08. 10.1998 р. N 53/5.

Спеціаліст-почеркознавець, не маючи статусу експерта, не попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.

Відповідно до положень пп. 83.1.3. п. 83.1 ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби підставами для висновків під час проведення перевірок є саме експертні висновки, а не висновки спеціалістів.

Водночас, замовлення правоохоронними органами дослідження спеціаліста згідно положень даного п. 1.3 Інструкції можливе тільки для «вирішення питання про порушення адміністративної чи кримінальної справи», тобто, з метою встановлення лише «ознак злочину» (ч.2 ст.94 КПК).

Отже, з урахуванням викладеного, даний висновок спеціаліста, який не є експертним висновком, не може бути використаний при проведенні документальних перевірок платників податків органами державної податкової служби, оскільки результати перевірок носять остаточний характер для платника податків і додатковому дослідженню і перевірці (як це має місце під час розслідування кримінальної справи) вже не підлягають. Таким чином, відповідно до статті 69 КАС України висновок спеціаліста не є засобом доказування. Доказом, за приписами даної статті, може бути тільки висновок експерта, який попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що спірні правочини були укладені позивачем з метою здійснення підприємницької діяльності, наявність у посадових осіб підприємств умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки висновок податкового органу про заниження фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 суми оподатковуваного доходу спростовується наявними в матеріалах справи первинними документами та документами бухгалтерського обліку, - нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосування штрафних санкцій також є протиправним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано належних та допустимих доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 березня 2015 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 19 травня 2015 року.

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.