Постанова № 44343465, 20.05.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2015 р. Справа № 902/197/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гулова А.Г.

Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар'єр" від 15.04.2015 р. на рішення господарського суду Вінницької області від 26.03.15 р. у справі № 902/197/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровибухпром"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар'єр"

про стягнення заборгованості 106 464,98 грн. за виконані роботи

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26.03.2015 р. у справі № 902/197/15 (суддя Говор Н.Д.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровибухпром" до Публічного акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар'єр" задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 94 450,00 грн. основного боргу, 5 593,61 грн. пені, 574,92 грн. 3 % річних, 5 846,45 грн. інфляційних втрат, 2 129,30 грн. судового збору. При прийнятті рішення суд виходив з того, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення боргу, пені, 3 % річних, інфляційних втрат підтверджуються договором № 1 від 12.11.2014 р., протоколом погодження договірної ціни, рахунком на оплату № 1 від 19.11.2014 р., актом здачі-приймання виконаних вибухових робіт № б/н від 18.11.2014 р., банківською випискою, розрахунком, іншими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Іванівський спеціалізований кар'єр" звернулося з апеляційною від 15.04.2015 р. в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 26.03.2015 р. скасувати та прийняти нове, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є незаконним, та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права. Відповідно до статті 77 ГПК України, Господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Таким обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. Як видно з вступної частини рішення представники відповідача в судове засідання не з'явилися. Причиною нез'явлення відповідача в судове засідання стало, те, що відповідач не отримав ухвалу суду про призначення розгляду справи на 26.03.2015 р., хоча відповідно до оскаржуваного рішення судом було встановлено, про отримання відповідачем даної ухвали. На даний час відповідачем здійснено відповідний запит до відділу зв'язку, який здійснює доставку поштової кореспонденції, про надання інформації про особу яка отримала відповідний рекомендований лист. Враховуючи нез'явлення відповідача в судове засідання, суд повинен відкласти розгляд справи, що не зробив, чим порушив вимоги статей 22, 77 ГПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровибухпром" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення господарського суду Вінницької області від 26.03.2015 р. без змін, а скаргу ПАТ "Іванівський спеціалізований кар'єр" - без задоволення, посилаючись на те, що відповідно до частини 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Натомість відповідач не виконав вимоги ухвали господарського суду Вінницької області від 18.02.2015 р. щодо надання відзиву на позовну заяву; не подав до суду жодного належного і допустимого доказу щодо спростування суми позовних вимог в основній сумі грошового зобов'язання та розрахованих сум пені, 3 % відсотків річних і інфляційних нарахувань. В акті звіряння взаємних розрахунків відповідачем підтверджено існування суми грошового боргу в розмірі 94 450,00 грн. на момент розгляду справи № 902/197/15. Відповідач підтвердив факт існування заявленої позивачем до господарського суду суми простроченого грошового зобов'язання. Безпідставними є доводи скаржника в частині порушення господарським судом Вінницької області пункту 1 частини 1 статті 77 ГПК України. Скаржник, зловживаючи своїми процесуальними правами, посилається на факт неотримання ухвали про відкладення слухання господарського суду Вінницької області від 05.03.2015 р., при цьому не надав суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів щодо цього факту. Фактично відповідач робить надумане припущення щодо факту отримання адресованого йому рекомендованого листа невідомою (неуповноваженою) особою. Відповідачем не надано доказу ініціювання проведення розшуку відправленого йому рекомендованого поштового відправлення згідно пункту 123 "Правил надання послуг поштового зв'язку" затверджених постановою КМУ № 270 від 05.03.2009 р. За наявності в матеріалах судової справи № 902/197/15 рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, факт отримання цього повідомлення є підтвердженим. Згідно нормативу строків пересилання в межах області, рекомендоване поштове відправлення відповідачу повинно бути доставлене на поштове відділення відповідача не пізніше 12.03.2015 р. З урахуванням нормативу обігу поштової кореспонденції відповідач мав додатково 14 календарних днів на отримання ухвали від 05.03.2015 р. Суд першої інстанції прийняв обґрунтоване і вмотивоване рішення. Всі дії відповідача щодо невиконання своїх обов'язків та не використання наданих ГПК України прав свідчать про навмисне зловживання процесуальним правами, з метою отримання формальних підстав для апеляційного оскарження рішення суду. Відповідачем не надано жодного належного доказу в частині обґрунтування заперечень на позовні вимоги та доведення необґрунтованості та незаконності прийнятого судом рішення від 26.03.2015 р.

Позивач та відповідач (апелянт) явку представників у судове засідання не забезпечили, про причини неявки суду не повідомили хоча були належним чином повідомлені про день і час розгляду апеляційної скарги, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (ухвал апеляційного суду) (а.с.88-89).

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення її розгляду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2014 р. Публічним акціонерним товариством "Іванівський спецкар'єр" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євровибухпром" (виконавець) укладено договір на виконання вибухових робіт № 1, згідно пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання вибухових робіт по подрібненню гірської маси методом свердловинних зарядів. Місце проведення робіт: ПАТ "Іванівський спецкар'єр" (а.с. 11-16).

Абзацом 1 пункту 1.2 договору передбачено, що в комплекс робіт, які виконує виконавець, входить доставка та підготовка вибухових матеріалів, зарядка і проведення вибухових робіт свердловинними зарядами (шифр робіт 0914).

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 договору ціна (з урахуванням ПДВ) кубометра гірничої маси договірна і узгоджується протоколом погодження ціни. Виконавець залишає за собою право шляхом укладання протоколу узгодження в залежності від кон'юнктури ринку, зміни цін на матеріали та комплектуючі, вартості кредитних ресурсів, коливань курсу гривні до вільноконвертованих валют, інфляційних процесів в Україні, зміни мінімальної заробітної плати та інших факторів, що впливають на рівень вартості робіт переглядати та змінювати вартість робіт. Відсутність відповіді від замовника або відмова від прийняття нової ціни дає право виконавцю не проводити вибухові роботи до погодження ціни.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що роботи виконуються в об'ємі, необхідному замовнику, з урахуванням пункту 1.3 цього договору та обсягів визначених графіком проведення робіт.

Згідно пункту 4.5 договору фактичний обсяг виконаних робіт у щільному тілі визначається згідно тахеометричної зйомки, яка проводиться представниками (маркшейдерами) обох сторін та підтверджуються актами виконаних робіт, підписаними представниками замовника і виконавця.

Роботи виконуються при умові 100 % попередньої оплати орієнтовної вартості робіт за 3 дні до виконання вибухових робіт. Протягом 10 банківських днів після виконання вибухових робіт замовник проводить кінцевий розрахунок за фактично виконані роботи (пункт 5.1 договору).

Пунктом 5.2 договору сторони визначили, що за прострочення в оплаті замовник сплачує виконавцю пеню за кожний день прострочки, що відповідає рівню подвійної облікової ставки Національного банку України, котра діє в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пунктів 5.3 - 5.4 договору сторони себе не зв'язують шестимісячним строком позовної давності і виконавець штрафні санкції нараховує за весь період прострочення виконання замовником грошових зобов'язань. За домовленістю сторін, можлива інша форма та спосіб розрахунку, що не суперечить чинному законодавству України.

Протоколом погодження договірної ціни на проведення вибухових робіт у ПАТ "Іванівський спецкар'єр" замовник та виконавець дійшли згоди про величину договірної ціни на проведення вибухових робіт ПАТ "Іванівський спецкар'єр", виконуваних силами ТзОВ "Євровибухпром", яка становить 7,08 грн. без ПДВ і 8,50 грн. з ПДВ за м. куб. Даний протокол погодження договірної ціни на проведення вибухових робіт вводиться в дію з 12.11.2014 р., є невід'ємною частиною договору № 1 на виконання вибухових робіт від 12.11.2014 р. і служить основою для взаємних розрахунків та платежів (а.с.17).

Протокол підписаний керівниками обох сторін та скріплений їх печатками (а.с.17).

На виконання умов договору ТзОВ "Євровибухпром" виконало вибухові роботи свердловинними зарядами без подрібнення негабариту на загальну суму 99 450 грн., що підтверджується актом здачі-приймання виконаних вибухових робіт № б/н від 18.11.2014 р. за період з 18.11. по 18.11.2014 р. на загальну суму 99 450,00 грн., підписаним уповноваженими представниками замовника та виконавця, скріпленим їх печатками (а.с.19); рахунком на оплату № 1 від 19.11.2014 р. за проведені вибухові роботи на загальну суму 99 450,00 грн. (а.с.18) та актом звіряння взаємних розрахунків за період: жовтень - листопад 2014 року за договором на виконання вибухових робіт, підписаним сторонами за договором та скріпленим печатками сторін (а.с.36).

Однак, замовник - ПАТ "Іванівський спецкар'єр" станом на 19.12.2014 р. за виконані роботи згідно договору № 1 від 12.11.2014 р., у встановлені вказаним договором строки, із виконавцем не розрахувався, що стверджується вимогою про погашення грошового боргу № 66 від 19.12.2014 р., яка була направлена виконавцем на адресу замовника та отримана останнім 23.12.2014 р. згідно повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.24-25).

У вказаній вимозі ТзОВ "Євровибухпром" зазначило, що він, згідно укладеного з ПАТ "Іванівський спецкар'єр" договору на виконання вибухових робіт № 1 від 12.11.2014 р., провів 18.11.2014 р. вибухові роботи на кар'єрі підприємства - замовника на суму 99 450,00 грн., в т.ч. ПДВ, про що складено акт здачі - приймання виконаних вибухових робіт від 18.11.2014 р. Однак, ПАТ "Іванівський спецкар'єр" протягом 10 банківських днів виконанні вибухові роботи не оплатило; просило протягом одного банківського дня з моменту отримання вимоги провести розрахунки, в противному випадку воно буде змушене звернутися до господарського суду з позовом (а.с.24-25).

Відповідач вказану вимогу виконав частково, здійснивши оплату вибухових робіт по подрібненню гірської маси в сумі 5 000,00 грн., що стверджується банківською випискою від 23.12.2014 р. (а.с.23).

Отже, з урахуванням часткової оплати у сумі 5 000,00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем за виконані вибухові роботи по подрібненню гірської маси становить 94 450,00 грн. (99 450,00 - 5 000,00 = 94 450,00), з чим погодились обидві сторони, склавши на вимогу суду акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.11.2014 р. - 13.02.2015 р. (а.с.63).

Згідно частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем за своєю природою є правовідносинами за договором підряду.

Згідно частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором на виконання вибухових робіт № 1 від 12.11.2014 р., що становить 94 450,00 грн., доведена матеріалами справи, не заперечується відповідачем та підлягає до стягнення.

Судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

Крім основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 574,92 грн., інфляційні втрати в сумі 5 846,45 грн. та пеню в сумі 5 593,61 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суд України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" із подальшими змінами та доповненнями, визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, сплата трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних нарахувань є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманням компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97 р., індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Пунктом 3.2 вищезгаданої постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. передбачено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно пункту 1.9 даної постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 5 статті 254 ЦК України передбачено: якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При безготівкових розрахунках обов'язок перераховувати грошові кошти за боржника покладено на банк, що несе перед ним відповідне зобов'язання, тому місцем виконання грошового зобов'язання є банк боржника, а момент його виконання є дата списання відповідної суми з кореспондуючого рахунку банку, що обслуговує боржника (статті 198, 341 ГК і статті 528, 1088 ЦК України, Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"), оскільки інше в договорі не визначено.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача в сумі 5 846,45 грн. (а.с.7) та суду першої інстанції в сумі 5 849,29 грн. (а.с.64), зазначає, що вірними є розрахунок суду. Однак, оскільки позивачем визначено та заявлено до стягнення інфляційні втрати на меншу суму - 5 846,45 грн., місцевим господарським судом правомірно стягнуто відповідача на користь позивача 5 846,45 грн. інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3 % річних в сумі 574,92 грн. (а.с.7), колегія суддів зазначає, що даний розрахунок є арифметично не вірним.

Оскільки відповідачем було здійснено часткову проплату суми боргу 23.12.2014 р., відповідно, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3 % річних (пункт 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" із подальшими змінами та доповненнями), а позивачем він включений у розрахунки.

Отже, правомірним та обґрунтованим буде розрахунок 3 % річних за період з 03.12.2014 р. по 22.12.2014 р. (на суму 99 450,00 грн.) з кількістю днів прострочення 20 в сумі 163,48 грн., за період з 24.12.2014 р. по 13.02.2015 р. (на суму 94 450, 00 грн.), з кількістю днів прострочення 52 в сумі 403,68 грн. Всього: 567,16 грн. (163,48+403,68=567,16) (а.с.97).

До стягнення підлягають 3 % річних в сумі 567,16 грн.

В стягненні 3 % річних в сумі 7,76 грн. (574,92- 567,16=7,76 грн.) слід відмовити.

Наведені обставини, місцевим господарським судом не були дослідженні та враховані, що призвело до прийняття ним неправильного рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних в повному обсязі.

Рішення господарського суду Вінницької області частині стягнення 3 % річних в сумі 7,76 грн. підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено що, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалося вище, пунктом 5.2 договору сторони визначили, що за прострочення в оплаті замовник сплачує виконавцю пеню за кожний день прострочення, що відповідає рівню подвійної облікової ставки Національного банку України, котра діє в період, за який сплачується пеня.

Позивачем при визначенні періоду, за який нараховувалася пеня вірно було враховано визначений законом порядок, строк нарахування пені та зміну облікової ставки Національного банку України, яка припадала на період нарахування пені.

Однак, розрахунок пені в сумі 5 593,61 грн. за період з 03.12.2014 р. по 13.02.2015 р., складений позивачем та перевірений місцевим господарським судом, є також арифметично не вірним.

При визначенні періоду позивачем для нарахування пені, як і для нарахуванні 3 % річних, враховувся фактичний день часткової сплати відповідачем суми боргу - 23.12.2014 р., тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (пункт 1.9 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р.).

Позивачем при нарахуванні пені за період з 23.12.2014 р. по 05.02.2015 р. на суму боргу 94 450,00 грн. допущено помилку - включено до періоду нарахування вказаний фактичний день часткової оплати боргу відповідачем, а місцевим господарським судом вказані обставини залишені поза увагою, що призвело до прийняття ним неправильного рішення про стягнення пені в сумі 5 593,61 грн.

Так, після сплати відповідачем суми боргу 23.12.2014 р. в сумі 5 000,00 грн., наступний період нарахування пені позивачем необхідно було визначити з 24.12.2014 р. по 05.02.2015 р.

Колегія суддів здійснивши розрахунок пені за вказаний період з 24.12.2014 р. по 05.02.2015 р. на суму боргу 94 450,00 грн., з подвійною обліковою ставкою НБУ 28 %, з кількістю днів прострочення 44 днів, а не 45, як визначено та заявлено до стягнення позивачем (а.с.6), зазначає, що правомірним та обґрунтованим є розмір пені за період з 24.12.2014 р. по 05.02.2015 р. в сумі 3 188,01 грн. До стягнення підлягає пеня в сумі 5 521, 17 грн. (1 525,81 + 3 188,01 + 807,35 = 5 521,17) (а.с.96).

В частині стягнення 72,44 грн. пені (5 593,61 - 5 521,17 = 72,44) позивачу слід відмовити.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені в сумі 72,44 грн. також підлягає скасуванню.

Таким чином, подані позивачем та перевірені судом першої інстанції розрахунки в частині нарахування пені та 3 % річних є не вірними, суд першої інстанції, в порушення норм чинного законодавства, прийшов до передчасного висновку про обґрунтованість та доведеність вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 72,44 грн. та 3 % річних в сумі 7,76 грн., оскільки дані суми нараховані позивачем безпідставно, а тому в їх стягненні необхідно відмовити, скасувавши рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Доводи апелянта щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, а саме, пункту 1 частини 1 статті 77 ГПК України (не відкладення розгляду справи у зв'язку із неявкою відповідача в судове засідання), колегією суддів до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Вінницької області від 18.02.2015 р. порушено провадження у даній справі, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено її розгляд в засіданні 05.03.2015 р. (а.с.1-2).

Вказана ухвала, згідно її пункту 5 резолютивної частини, направлялася сторонам у справі рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідачем вона отримана 26.02.2015 р., що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду) (а.с.61).

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.03.2015 р. розгляд справи № 902/197/15 було відкладено на 26.03.2015 р., у зв'язку із невиконанням відповідачем вимог ухвали суду та задоволенням його клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.59).

З абзацу 3 резолютивної частини даної ухвали вбачається, що ухвала направлялася сторонам рекомендованим листом. Про її відправку наявний штемпель канцелярії господарського суду від 05.03.2015 р. на звороті ухвали.

Рекомендовані листи уданій справі відправлялися сторонам за поштовою адресою повідомленою ними господарському суду згідно статті 64 ГПК України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень (далі Нормативи), затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 р. № 958, із змінами та доповненнями, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) становлять - Д+3, пріоритетної - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Пунктом 2 розділу ІІ Нормативів визначено, що при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно відмітки про відправку на звороті ухвали господарського суду Вінницької області від 05.03.2015 р., копія даної ухвали відправлена на адресу відповідача (скаржника) 05.03.2015 р. (а.с.59, на звороті).

Оскільки місце знаходження відповідача - Вінницька область, відповідно до нормативу строків пересилання в межах області, вказане рекомендоване поштове відправлення з ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.03.2015 р., повинно бути доставлене на поштове відділення відповідача не пізніше 11.03.2015 р.

Крім того, відповідачем не надано апеляційному суду доказу здійснення відповідного запиту до відділу поштового зв'язку про надання інформації щодо отримання відповідного рекомендованого листа та жодного доказу стану його розгляду.

Отже, Публічне акціонерне товариство "Іванівський спеціалізований кар'єр", як відповідач у справі був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи 26.03.2015 р.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 1-1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду справи за його участі та про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, за наявними в справі матеріалами.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 104 ГПК України).

Отже, апеляційна скарга відповідача - Публічного акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар'єр" від 15.04.2015 р. підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Вінницької області від 26.03.2015 р. у справі № 902/197/15 - скасуванню в частині стягнення 3 % річних в сумі 7,76 грн. та пені в сумі 72,44 грн.

Згідно статті 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, колегія суддів за результатами розгляду апеляційної скарги, прийшла до висновку, про часткове задоволення позову та апеляційної скарги, необхідно розподілити судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 2 127,60 грн. та з позивача на користь відповідача судовий збір в сумі 0,85 грн. за розгляд апеляційної скарги.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору в сумі 1,70 грн. рішення також підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар'єр" від 15.04.2015 р. задоволити частково.

Рішення господарського суду Вінницької області від 26.03.2015 р. у справі № 902/197/15 скасувати в частині стягнення 3 % річних в сумі 7,76 грн., пені в сумі 72,44 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 1,70 грн. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Рішення викласти в наступній редакції:

"Позов задоволити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар'єр" (22432, Вінницька область Калинівський район, с. Іванів вул. Заводська, 1, код 05471750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровибухпром" (10001, м. Житомир, майдан Згоди, 6, оф. 8, код 39368391) 94 450 грн. основного боргу, 5 521,17 грн. пені, 567,16 грн. 3% річних, 5 846,45 грн. інфляційних втрат 2 127,60 грн. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 72,44 грн. та 3 % річних в сумі 7,76 грн. відмовити".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровибухпром" (10001, м. Житомир, майдан Згоди, 6, оф. 8, код 39368391) на користь Публічного акціонерного товариства "Іванівський спеціалізований кар'єр" (22432, Вінницька область Калинівський район, с. Іванів вул. Заводська, 1, код 05471750) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в сумі 0,85 грн.

Господарському суду Вінницької області на виконання постанови видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.Г. Гулова

М.Г. Петухов