Постанова № 44343424, 19.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. Справа № 908/6113/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Горбачова Л.П., суддя Плужник О.В.

при секретарі Полубояриній Н.В

за участю представників сторін:

позивача: Семикіна Л.В. дов. № 27 від 19.01.2015.

відповідача: Харченко Д.П. дов. № 3/26 від 08.01.2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (вх. №2285 З/3-12) на рішення господарського суду Запорізької області від 19 січня 2015 року по справі №908/6113/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест", м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал", м. Донецьк

про стягнення 7200000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.01.2015 по справі №908/6113/14 (суддя Смірнов О.Г.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" грошові кошти в сумі 7200000,00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 73080, 00 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Капітал", звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 19.01.2015 по справі №908/6113/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надало заперечення на апеляційну скаргу (вх.7821 від 19.05.2015) в якому проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Крім того, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням (вх.7820) про призначення по справі почеркознавчої експертизи, проведення якої просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Колегія суддів, розглянувши подане позивачем клопотання про направлення матеріалів справи для проведення експертизи Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, а також вимоги апеляційної скарги, доводи та докази в їх підтвердження, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання позивача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судові експертизи» від 25.02.1996 судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Статтею 41 Господарського Процесуального Кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору та потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Водночас, визначення чи потребує вирішення спірного питання застосування спеціальних знань експертів чи ні, віднесено до компетенції суду. У разі коли суддя потребує висновків фахівця з питань, що відносяться до предмету доказування, він вправі призначити експертизу на свій розсуд.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних обставин по даній справі немає, оскільки в матеріалах справи є інші достатні засоби доказування (відзиви, апеляційні скарги, додаткові докази), аналіз яких дає змогу вирішити спір по суті без проведення судової експертизи. До того ж, позивач не був позбавлений можливості реалізувати своє право при розгляді справи в суді першої інстанції, а господарський суд, задовольнивши клопотання про проведення експертизи, сприяв би всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, однак такого клопотання в суді першої інстанції позивачем не заявлялось.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2012 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (далі - банк, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (далі - вкладник, позивач у справі) укладено договір банківського вкладу №0023, у відповідності до пункт 1.1 якого, вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №26100420023020 у Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" грошові кошти у сумі 2000000,00 грн. з правом подальшого збільшення суми депозиту. Нарахування та виплата відсотків на суму депозиту здійснюється з розрахунку 12% річних на фактичний залишок коштів на депозитному рахунку (пункт 1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що банк приймає на зберігання кошти вкладника на умовах і в строки, передбачені даним договором. Вкладник передає грошові кошти Банку протягом 1 (одного) банківського дня з моменту підписання даного договору шляхом їх перерахування з поточного рахунку на депозитний рахунок (пункт 2.2 Договору).

Згідно пункту 2.4 Договору у випадку дострокового повернення депозиту або будь-якої його частини на вимогу вкладника, відсотки за користування коштами банк не нараховує.

Сторонами погоджено у пункті 4.1 у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

До договору банківського вкладу №0023 від 01.08.2012, зобов'язаними сторонами було укладені додаткові угоди, згідно яких були внесені зміни до договору, зокрема, викладено в новій редакції предмет договору та строк його дії (а.с. 12-16, том 1).

Надалі, 21.09.2012 між контрагентами було укладено кредитний договір №35/2012 за змістом якого (пункт 1.1) Банк надає позичальнику (Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест"- позивач у справі) кредит в сумі 6000000,00 грн. на поповнення оборотних коштів з оплатою процентної ставки за користування грошовими коштами згідно пункту 1.3 даного договору.

За користування кредитом позичальник сплачує Банку процентну ставку, яка на момент укладення даного договору визначена в розмірі 25% річних. Проценти за користування кредитом нараховуються виходячи із 360 днів по щоденній фактичній заборгованості на позичковому рахунку (пункт 1.3, 1.4 Договору).

У відповідності до пункту 2.1 Договору в забезпечення основного зобов'язання по договору Банком прийнято договір застави майнових прав №35/2012-з від 21.09.2012.

В разі не надання позичальником забезпечення виконання зобов'язання по даному договору, порушення умов договору про надання відповідного забезпечення виконання зобов'язання , а також в разі втрати забезпечення або погіршення його стану та не надання його рівноцінної заміни, кредит підлягає достроковому поверненню з оплатою нарахованих процентів, пені, комісії та штрафних санкцій по договору (пункт 2.3 Договору).

31.01.2013 до кредитного договору №35/2012 від 21.09.2012 зобов'язаними сторонами було укладено додаткову угоду №1 у відповідності до якої було змінено предмет договору та умови забезпечення кредиту (а.с.21, том 1).

На виконання умов кредитного договору №35/2012 від 21.09.2012 контрагентами було укладено договір застави майнових прав №35/2012-з від 21.09.2012, за розділом 1 якого вбачається, що заставою за цим договором застави забезпечено виконання заставодавцем (позичальником - позивачем по справі) зобов'язань, що випливають з кредитного договору №35/2012 від 21.09.2012 та з усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, а також виконання зобов'язань заставодавця з даного договору застави, який укладено в забезпечення кредитного договору (надалі - основне зобов'язання) (пункт 1.1 Договору).

В забезпечення виконання основного зобов'язання, зазначеного у розділі 1 цього договору, заставодавець передає в заставу заставодержателю (відповідач у справі) майнові права, а саме майнові права на грошові кошти в сумі 7200000,00 грн., що знаходяться на вкладному рахунку заставодавця №26100420023020 в відділенні №42 Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" у м. Дніпропетровськ за договором банківського вкладу №0023 від 01.08.2012, який укладено між заставодавцем та банком (пункт 2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що заставна вартість предмета застави за згодою сторін складає 7200000,00 грн.

За згодою сторін, у відповідності з приписами пункту 2.1 даного договору, Банк блокує грошові кошти заставодавця в сумі 7200000,00 грн., що знаходяться на вкладному рахунку заставодавця №26100420023020 в відділенні №42 Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" у м. Дніпропетровськ, відкритому за договором банківського вкладу №0023 від 01.08.2012.

З метою забезпечення своєчасного та належного виконання основного зобов'язання, визначеного розділом 1 даного договору, заставодавець доручає заставодержателю самостійно здійснювати списання коштів у відповідному розмірі з його вкладного рахунку №26100420023020 в відділенні №42 Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" у м. Дніпропетровськ, при настанні строків сплати основної заборгованості за кредитом, процентів, комісії, неустойки (пені, штрафів), виконання інших зобов'язань та погашення будь-якої заборгованості позичальника, що випливають з кредитного та/або даного Договору (пункт 7.1 Договору).

05.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (кредитор - відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (поручитель-позивач у справі) укладено договір поруки №35/2012-пор у відповідності до пункту 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель частково поручається перед кредитором за виконання Приватним підприємством «Ворк Супорт» та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «Бі Джі Ю - Інвест» зобов'язань за договорами визначними у пунктах 1.1.1 та 1.1.2. Загальний розмір зобов'язань боржників за основним договором та загальний обсяг відповідальності складає 7200000,00 грн.

У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що виникають з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством (пункт 4.1 Договору).

22.07.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" перерахувало на розрахунковий рахунок Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" грошові кошти у сумі 7200000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата згідно договору поруки №35/2012-пор від 05.06.2013».

22.07.2013 на адресу Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" позивачем було надіслано лист (вих.№550-2) з проханням вважати призначення платежу за платіжним доручення №1 від 22.07.2013 на суму 72000000,00 грн., як оплата по кредитному договору №35/2012 від 21.09.2012.

11.12.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою (вих.589) перерахувати (повернути) безпідставно отримані грошові кошти в сумі 7200000,00 грн. протягом 10 календарних днів з дати направлення цього листа.

Однак, відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, в добровільному порядку грошові кошти не виплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив про наявність правових підстав для відшкодування доходів, зазначених в статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 Цивільного Кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного Кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного Кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного Кодексу України, частин першої та другої статті 509 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутностi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного Кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiсть правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 Цивільного Кодексу України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212

Цивільного Кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного Кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного Кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного Кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного Кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного Кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству з метою виконання приписів договору поруки від 05.06.2013 за №35/2012-пор. Крім того, грошові кошти не передавались у власність, їх було отримано лише як предмет договору поруки.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного Кодексу України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного Кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

За таких обставин, враховуючи, що доказів визнання укладеного договору поруки від 05.06.2013 за №35/2012-пор недійсним або його розірвання не надано, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 Цивільного Кодексу України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що у платіжному дорученні, копія, якої надана до матеріалів справи, чітко вказано призначення платежу, оплата згідно договору поруки №35/2012-пор від 05.06.2013.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а тому, у відповідача були відсутні правові підстави для зміни призначення платежу позивача на загальну суму 7200000,00 грн. за платіжним доручення №1 від 22.07.2013 та для спрямування цих коштів в рахунок інших платежів, ніж вказано позивачем у платіжному документі.

Враховуючи те, що позивачем не доведено факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача, а також правових підстав для повернення грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного Кодексу України, колегія суддів вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, через що рішення господарського суду Запорізької області від 19.01.2015 по справі №908/6113/14 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" - задоволенню, з віднесення на позивача витрат відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 43, 44, 49 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3 статті 104, статті 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 19 січня 2015 року по справі №908/6113/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Обручева, буд. 17, код ЄДРПОУ 33612250) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (83001, м. Донецьк, вул. Артема, буд. 63, код ЄДРПОУ 13486837) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 36540,00 грн.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови складено 25 травня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Плужник О.В.