Постанова № 44343421, 19.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. Справа № 917/2344/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Россолов В.В., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників:

позивача - Охрименко М.І. за дорученням № 2015/292 від 29.01.2015 року

відповідача - не з'явився

3-ї особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 1679П/1-32) на рішення господарського суду Полтавської області від 28 січня 2015 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-Утр", с.Юсківці, Лохвицький район, Полтавська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрросагроинвест", м. Полтава

про стягнення 14 138 705,86 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28 січня 2015 року ( суддя Безрук Т.М.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-Утр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" 14138705грн. 86 коп. збитків та 73080грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору (т.2 а.с.70-78).

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 28 січня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Вказує на те, що заяву про відвантаження зерна позивач направив відповідачу 3 жовтня 2014 року, тобто через півроку після закінчення строку зберігання зерна. На виконання пункту 8.3 Договору на адресу позивача 20.02.2014 року направлявся лист - попередження про закінчення строку зберігання з проханням забрати зерно, проте на даний час неможливо надати документального підтвердження направлення вказаного листа на адресу позивача. Також зазначає, що на теперішній час зерно наявне на складі відповідача (т.2 а.с.100-106).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 28 січня 2015 року залишити без змін. Вказує на те, що 03.10.2014 року направив відповідачу заяву про відвантаження зерна від 02.10.2014 року №7928, в якій просив протягом 10 днів письмово узгодити строк відвантаження і провести відпуск зерна насіння соняшнику в кількості 1770 тон та кукурудзи в кількості 1 970 тон., що підтверджується поштовим описом вкладення у цінний лист від 03.10.2014р. та звернувся до ТОВ "УкрРосАгроІнвест" із заявками від 10.10.2014р. та 16.10.2014р. на відвантаження залізничним транспортом протягом періоду з 13 по 31 жовтня 2014 року зерна соняшника та кукурудзи. Проте, ТОВ "УкрРосАгроІнвест" надіслало позивачу лист, яким повідомило про відмову відповідача узгодити подачу залізничних вагонів під відвантаження зерна соняшника та кукурудзи. Також вказує на те, що відповідач не надав суду доказів наявності зерна на складі (т.2 а.с. 208-214).

3-тя особа відзив на апеляційну скаргу не надала.

Відповідач та 3-тя особа у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином про що в матеріалах справи є зворотні повідомлення про вручення ухвали суду(т.2 а.с.232,233).

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача та 3-ї особи про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представників відповідача та 3-ї особи за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Полтавської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 9 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "AT Каргілл" (позивачем) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Амарант" (яке надалі змінило свою назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор-Утр") було укладено Договір складського зберігання зерна № 090704 (надалі - Договір зберігання), відповідно до пункту 1.1 якого поклажодавець (позивач) зобов'язався передати продукцію зерновому складу (відповідачу), а відповідач зобов'язався прийняти продукцію на зберігання на умовах, визначених Договором зберігання (т.1 а.с.15-21).

Пунктом 2.1 Договору зберігання було передбачено прийняття Відповідачем на зберігання пшениці, ячменю, ріпаку, сої, соняшника, кукурудзи.

За п. 8.1 Договору зберігання строк зберігання зерна - до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але не довше ніж на строк до 31.03.2014р.

За п. 8.4 Договору зберігання (в редакції додаткової угоди 3 1 від 09.07.2013р.) у разі коли поклажодавець після закінчення строку зберігання не забрав зерно, зерновий склад може продовжити його зберігання на невизначений строк, що окремо погоджується сторонами (т.2 а.с.20)

На підставі вказаного Договору зберігання позивачем було передано відповідачу кукурудзу 3 класу в кількості 1 965,698 тон, що підтверджується складською квитанцією від 3 березня 2014 року № 1285, та насіння соняшника в кількості 1 749,373 тон, що підтверджується складськими квитанціями від 31 липня 2013 року № 21 (кількість 22,180 тон), від 15 жовтня 2013 року № 317 (кількість 15,899 тон), від 15 жовтня 2013 року № 318 (кількість 700,000 тон), від 15 жовтня 2013 року № 321 (кількість 520,000 тон), від 6 березня 2014 року № 1022 (кількість 330,394 тон), від 17 березня 2014 року № 724 (кількість 160,900 тон); (т.1 а.с.22-28).

Відповідно до пунктів 2.5.8, 2.5.13 Договору зберігання, позивач повинен за 10 днів повідомити Відповідача про необхідний відпуск чи відвантаження продукції, яка знаходиться на зберіганні та погодити кожне відвантаження.

З матеріалів справи вбачається, що 03.10.2014 року позивач направив відповідачу заяву про відвантаження зерна від 2 жовтня 2014 року № 7928, в якій просив протягом 10 днів письмово узгодити строк відвантаження і провести відпуск зерна соняшнику в кількості 1 770 тон та кукурудзи в кількості 1 970 тон., що підтверджується поштовим описом вкладення у цінний лист від 03.10.2014р. (т.1 а.с. 29, 30).

За даними офіційного веб-сайту УДППЗ "Укрпошта" дане відправлення було вручене одержувачу 09.10.2014р. (т.1 а.с.111).

10 жовтня 2014 року та 16 жовтня 2014 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрРосАгроІнвест", який надає Позивачу експедиторські послуги на підставі Договору транспортного експедирування від 1 серпня 2011 року №22/2011, із заявками на відвантаження залізничним транспортом протягом періоду з 13 по 31 жовтня 2014 року зерна соняшника та кукурудзи (т.1 а.с.31-39).

З Листа, направленого ТОВ "УкрРосАгроІнвест" на адресу позивача вбачається, що провести відвантаження не виявилось можливим, оскільки відповідач відмовився узгодити подачу залізничних вагонів під відвантаження зерна соняшника та кукурудзи (т.1 а.с.40).

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач не повернув належну позивачу продукцію, яка була передана на зберігання, та не надав доказів її наявності на складі, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача нанесені збитки у розмірі 14138705 грн. 86 коп.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовідносини зберігання зернової продукції регламентуються главою 66 Цивільного Кодексу України, ст.294 Господарського кодексу України, Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні", як спеціальним нормативно-правовим актом, та іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 ст. 942 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно зі ст.944 ЦК України Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання.

У ч.1 ст. 949 ЦК України зазначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ст.951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості, у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Згідно з частиною 3 статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання. Отже, невнесення такої плати не є підставою для відмови від відвантаження зерна позивачу. За наявності заборгованості відповідач не був позбавлений права пред'явити позивачу відповідні вимоги про її сплату.

Статтею 31 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.

Статтею 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи свідчать про те, що відповідно до вказаних норм права, позивач передав відповідачу (зерновому складу) зерно, а відповідач повинен був зерно належним чином зберігати та повернути цю продукцію позивачу на його вимогу. Однак, в порушення своїх зобов'язань, встановлених як Договором зберігання, так і нормами права, відповідач не повернув на вимогу позивача прийняту на зберігання продукцію.

Колегія суддів ставиться критично до тверджень відповідача про неотримання заяви про відвантаження зерна у зв'язку з чим обов'язку з відвантаження продукції у нього не виникло, оскільки з поштового опису - вкладення у цінний лист від 03.10.2014 року та даними офіційного веб-сайту УДППЗ "Укрпошта" вбачається, що вказана заявка отримана відповідачем 09.10.2014 року (т.1 а.с. 29, 30, 111).

Крім того, слід зазначити, що заперечуючи факт отримання заявки на відвантаження, в той же час відповідач посилається на те, що він не проводив відвантаження зерна, оскільки вказана заявка підписана не уповноваженою особою - начальником сектору транспортних перевезень відділу логістики Мірошніченко Р. Б. Проте, повноваження вказаної особи, яка від імені позивача підписала заяву про відвантаження зерна від 2 жовтня 2014 року № 7928, підтверджені довіреністю від 13 червня 2014 року № 2014/126, реквізити якої вміщено у вказаній заяві. Копія даної довіреності надана для залучення до справи (т.2 а.с.46).

Посилання відповідача на те, що підставою неповернення зерна була відсутність оплати позивачем послуг з його зберігання, також є необґрунтованим, оскільки відповідно до п. 4.3 Договору зберігання оплата послуг із зберігання здійснюється не пізніше 3-х банківських днів з моменту видачі рахунку.

Відповідачем не виставлялися рахунки на оплату послуг із зберігання, тому позивачем оплата послуг із зберігання зерна за спірний період не здійснювалась. Наданий представником відповідача розрахунок суми боргу не є рахунком на оплату та не направлявся позивачу (т.1 а.с.193).

Посилання відповідача на те, що спірне зерно не могло бути відвантажене в зв'язку з накладенням на нього арешту органами Державної виконавчої служби, не підтверджено документально, оскільки надані акти опису й арешту майна від 26.08.2014 року, від 15.10.2014 року не містить відомостей про накладення арешту на будь-яке зерно, також у вказаних актах відсутні відомості про наявність будь-якого зерна в арештованих зерноскладах (т.1 а.с.197-199; т.2 а.с.11-13).

Колегія суддів ставиться критично до посилання відповідача на те, що Листом від 20.02.2014 року він попереджав позивача про необхідність забрати зерно, оскільки не підтверджена належними доказами (т.1 а.с.191). Також відповідач не надав доказів вчинення ним дій визначених ст. 31 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" щодо продажу зерна та повернення позивачеві відповідних коштів.

Колегія суддів ставиться критично до тверджень відповідача про те, що спірне зерно наявне в натурі на складі відповідача, з наступних підстав.

Надана відповідачем в підтвердження наявності зерна на зерновому складі балансова довідка № 1136 від 26.08.2014 року не є належним доказом наявності спірного зерна на час порушення провадження у даній справі, оскільки датована 26.08.2014 року та містить інформацію лише про облік зерна, а не про його фактичну наявність (т.2 а.с.14).

Згідно з п. 24 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" підтвердженням прийняття зерна на зберігання та посвідченням наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його, можуть слугувати лише товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна - складські документи на зерно.

Позивач вказує на те, що з метою встановлення наявності зерна ним направлені відповідні запити до Державного підприємства "Держреєстри України", який є адміністратором Реєстру складських документів на зерно.

Пунктом 2..5.4 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України №198 від 27.06.2003 року встановлений обов'язок зернового складу щоденно звітувати Державному підприємству "Держреєстри України" шляхом внесення до Основного реєстру інформації щодо виданих та погашених зерновим складом протягом попереднього робочого дня складських документів на зерно.

Відповідно до п.п.1 ,2, 5 Порядку ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1569 від 17.11.2004 року реєстрація складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання здійснюється з меток проведення моніторингу ринку зерна і забезпечення його стабільного функціонування, наданні юридичним та фізичним особам інформації про прийняте на зберігання зерно та про видані складські документи. Основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (далі основний реєстр) є електронною базою даних, що формується на основі інформації реєстрів, я ведуться на зернових складах (далі - реєстр зернового складу), через електронну мережу. Зерновий склад є реєстратором і відповідно до договору з адміністратором основного реєстру, передає інформацію для внесення до основного реєстру.

З наданих позивачем до матеріалів справи Витягів з Реєстру складських документів на зерно вбачається, що всі зазначені у цій справі складські квитанції, що підтверджують передання на зберігання приналежного ТОВ "АТ Каргілл" зерна відповідачу, відповідачем без відома позивача погашені, зокрема: складська квитанція від 03.03.2014р. №1285 (кукурудза 3 класу в кількості 1965,698 тон) - погашена відповідачем 31.03.2014р., що підтверджується Витягом з Реєстру складських документів на зерно від 10.04.2015р. за №10081; складська квитанція від 31.07.2013р. №21 (насіння соняшника в кількості 22,180 тон) - погашена відповідачем 30.04.2014р.. що підтверджується Витягом з Реєстру складських документів на зерно від 21.04.2015р. за №10099; складська квитанція від 15.10.2013р. №317 (насіння соняшника в кількості 15,899 тон) - погашена відповідачем 31.03.2014р., що підтверджується Витягом з Реєстру складських документів на зерно від 10.04.2015р. за №10077; складська квитанція від 15.10.2013р. №318 (насіння соняшника в кількості 700,000 тон) - погашена відповідачем 28.02.2014р., що підтверджується Витягом з Реєстру складських документів на зерно від 10.04.2015р. за №10076; складська квитанція від 15.10.2013р. №321 (насіння соняшника в кількості 520,000 тон) - погашена відповідачем 31.03.2014р., що підтверджується Витягом з Реєстру складських документів на зерно від 10.04.2015р. за №10075; складська квитанція від 06.03.2014р. №1022 (насіння соняшника в кількості 330,394 тон) - погашена відповідачем 30.04.2014р., що підтверджується Витягом з Реєстру складських документів на зерно від 10.04.2015р. за №10078; складська квитанція від 17.03.2014р. №724 (насіння соняшника в кількості 160,900 тон) - погашена відповідачем 31.03.2014р., що підтверджується Витягом з Реєстру складських документів на зерно від 10.04.2015р. за №10080 (т.2 а.с. 216-228).

Наведене свідчить про те, що відповідач діючи без відома позивача, без видачі зерна Поклажодавцю та без отримання першого примірника складської квитанції, яка обґрунтовано залишалася у Поклажодавця, з порушенням встановленого порядку, вніс до Основного реєстру складських документів на зерно, прийнятого на зберігання інформацію про нібито погашення зазначених складських квитанцій, які засвідчували зберігання зерновим складом - відповідачем зерна кукурудзи 3-го класу в кількості 1965,698 тон та насіння соняшника в кількості 1749,373 тон, належного позивачу.

Відвантаження (повернення) зерна позивачеві 28.02.2014р., 31.03.2014р., 30.04.2014р. - дні погашення складських квитанцій, відповідач не здійснював, документи, що посвідчують повернення зерна Поклажодавцю Зерновий склад не оформляв та позивачу не надавав.

Відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодних документальних доказів наявності спірного зерна в натурі, доказів відсутності своєї вини у втраті зерна чи доказів в підтвердження своїх заперечень.

Крім того, відсутність у відповідача зерна соняшника встановлювався рішенням господарського суду Полтавської області від 8 липня 2014 року у справі № 917/768/14, факт відсутності зерна кукурудзи було встановлено в ухвалі Октябрського районного суду міста Полтави від 18 грудня 2014 року № 554/18966/14-к (т.2, а. с. 4-5).

Пунктами 9.1 - 9.3 Договору зберігання встановлено, що зерно, передане на зберігання, є власністю поклажодавця (позивача); зерновий склад (відповідач) не має право розпоряджатися зерном поклажодавця, крім випадків, передбачених чинним законодавством України; право на розпорядження зерном може передаватися зерновому складу окремо, шляхом укладення додаткової угоди між сторонами.

Приймаючи до уваги, що відповідач не відвантажив спірного зерна позивачеві та не підтвердив належними доказами факту наявності зерна в натурі на складі, колегія суддів погорджується з позицією суду першої інстанції про те, що передане на зберігання зерно відповідачем було втрачене з вини відповідача.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Частинами 1, 3 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки боржника; 2) наявність збитків; 3) безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та настанням збитків; 4) вини боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до правових позицій, викладених у п. 1.3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 30.03.1995р. № 02-5/218 (зі змінами та доповненнями) умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Таким чином, у разі заподіяння збитків боржник може бути звільненим від цієї відповідальності, якщо він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 209 Цивільного кодексу України).

Пунктом 6.1 Договору зберігання встановлено, що зерновий склад (відповідач) несе відповідальність в обсягах, які передбачені Цивільним кодексом України та Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Відповідно до ч. 1 ст. 951 ЦК України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначаючи розмір збитків, слід врахувати норму п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що реальний захист прав позивача як власника продукції, яка втрачена відповідачем, є можливим виключно шляхом стягнення з відповідача на користь позивача коштів в розмірі, що відповідає вартості втраченої продукції.

З Довідок Торгово-промислової палати України від 10.12.2014р. № 5901/08.2-8, № 5902/08.2-8 вбачається, що середній рівень цін на соняшник українського походження на ринку Полтавської області станом на 05.12.2014 року становив 5700,00 грн. з ПДВ, середній рівень цін на кукурудзу третього класу українського походження на ринку Полтавської області станом на 05.12.2014 року становив 2110,00 грн. з ПДВ (т.1 а.с.170, 171).

З огляду на викладене, вартість втраченого 1749,373 тон соняшника становить 9971426,10 грн., а вартість втрачених 1965,698 тон кукурудзи становить 4167279,76 грн. Загальна сума збитків становить 14138705,86 грн. (т.1 а.с.172).

Приймаючи до уваги, що позивачем доведено порушення відповідачем зобов'язання за Договором складського зберігання зерна № 090704, факту спричинення збитків, їх розмір та прямий причинний зв'язок між заявленою сумою збитків та діями відповідача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи відповідача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Полтавської області від 28 січня 2015 року у справі № 917/2344/14 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28 січня 2015 року у справі № 917/2344/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили

Повна постанова складена 25.05.2015 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Черленяк М.І.