Постанова № 44343214, 21.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2015 р. Справа№ 910/29282/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Ільєнок Т.В.

За участю представників:

від позивача: Каленська М.А. - представник за довіреністю,

від відповідача: Охріменко О.О. - представник за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015р.

у справі №910/29282/14 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"

до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

про стягнення 2 830 802,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі-відповідач) 2 2792 251,77 грн., з яких: 2 792 251,77 грн. збитків, завданих нестачею зерна у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору складського зберігання від 01.11.2013 №28-05/13; 28 453,04 грн. втрат від інфляції та 10 098,00 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 року у справі №910/29282/14 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" 2 792 251,77 грн. збитків, 28 453,04 грн. втрат від інфляції, 8 262,01 грн. 3 % річних та 59 579,35 грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 02.03.2015р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи; на неправильне застосування останнім норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.11.2013р. між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії Сумський комбінат хлібопродуктів (далі - зерновий склад) та ПАТ "Аграрний фонд", як поклажодавцем, був укладений Договір складського зберігання №28-05/13 (далі-Договір), відповідно до умов якого поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури (зерно) в кількості, яка визначається фактичною кількістю зерна, що надійшло на карточку поклажодавця, і засвідчується складськими квитанціями, та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним, як одержувач відповідно до якісних показників, передбачених чинними ДСТУ.

Кількість та якість зерна, що передається поклажодавцем на зберігання, визначені в складських квитанціях на зерно, що видаються зерновим складом (пункт 1.2 Договору).

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами, класами і роками врожаю.

Зерно, що передається на зберігання зерновому складу згідно із Договором, є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні (пункт 1.4 Договору).

Згідно із п.3.3 Договору культура, кількість і якість прийнятого на зберігання зерна зазначається в складській квитанції.

У відповідності до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Договору зерновий склад зобов'язується прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, яка відповідає вимогам державних стандартів, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі.

Підпунктами 4.1.3, 4.1.4, 4.1.8 та 4.1.13 пункту 4.1 Договору сторони погодили, що зерновий склад зобов'язується здійснити відпуск зерна поклажодавцеві згідно з умовами Договору в строки, вказані в дозволі поклажодавця. Зерновий склад зобов'язується видати складську квитанцію на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. Зерновий склад зобов'язується повернути зерно за вимогою поклажодавця. У разі повернення зерна частинами зерновий склад повинен видати поклажодавцеві нову складську квитанцію на зерно, що залишилося, в обмін на оригінал раніше виданої складської квитанції на зерно, перший та другий примірники якої повинні бути погашені в установленому порядку.

Згідно із підпунктом 4.4.4 пункту 4.4 Договору поклажодавець має право проводити огляд, перевірку кількісно-якісного стану зберігання зерна та отримувати відповідні підтверджуючі документи.

Відповідно до п.10.1 Договору строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.13.1 Договору).

У відповідності до ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно із ч.1 ст.942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

У відповідності до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 10 та 24 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Факт прийняття від ПАТ "Аграрний фонд" Філією на зберігання зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю у кількості 4 889,615 тонн підтверджується складськими квитанціями від 18.11.2013р. АФ847999 (фактична вага 4 318 615 кг.) та від 05.02.2014р. АФ923003 (фактична вага 571 000 кг.).

Дана обставина сторонами не оспорюється.

05.03.2014р. Філією (переробник) та ПАТ "Аграрний фонд" (замовник) укладено договір №22-03/14 на переробку зерна пшениці (далі - Договір №22-03/14), відповідно до умов якого замовник передає переробнику зерно пшениці для переробки на борошно на підприємстві переробника, а переробник приймає зерно і доводить його до борошномельних кондицій, забезпечує збереження і переробку цього зерна на борошно, зберігає і видає борошно замовнику на підприємстві переробника. Також, переробник бере на себе зобов'язання розмістити зерно пшениці в елеваторі або на складах, зберігати його до отримання дозволу на переробку від замовника. Загальна кількість зерна пшениці, що передається замовником переробнику для переробки за Договором №22-03/14, становить 1 900,00 тонн зерна пшениці, якість якого відповідає ДСТУ 3768-2010 "Пшениця. Технічні умови".

Договір №22-03/14 набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014, але в будь-якому разі до моменту виконання переробником прийнятих на себе зобов'язань щодо переробки зерна пшениці на борошно. Одностороння відмова від виконання умов Договору №22-03/14 не допускається, крім випадків, передбачених законодавством. Закінчення строку Договору №22-03/14 не звільняє від виконання зобов'язань за ним та від відповідальності за його порушення (п.6.6 Договору №22-03/14).

Крім того, 18.04.2014р. між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі Філії (переробник) та ПАТ "Аграрний фонд" (замовник) був укладений договір №55-03/14 на переробку зерна пшениці (далі - Договір №55-03/14), відповідно до умов якого замовник передає переробнику зерно пшениці для переробки на борошно на підприємстві останнього, а переробник приймає зерно і доводить його до борошномельних кондицій, забезпечує збереження і переробку цього зерна на борошно, зберігає і видає борошно замовнику на підприємстві переробника. Також, переробник бере на себе зобов'язання розмістити зерно пшениці в елеваторі або на складах, зберігати його до отримання дозволу на переробку від замовника. Загальна кількість зерна пшениці, що передається замовником переробнику для переробки за Договором №55-03/14, становить 1 900,00 тонн зерна пшениці, якість якого відповідає ДСТУ 3768-2010 "Пшениця. Технічні умови".

Договір №55-03/14 набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014, але в будь-якому разі до моменту виконання переробником прийнятих на себе зобов'язань щодо переробки зерна пшениці на борошно. Одностороння відмова від виконання умов Договору №55-03/14 не допускається, крім випадків, передбачених законодавством. Закінчення строку Договору №55-03/14 не звільняє від виконання зобов'язань за ним та від відповідальності за його порушення (пункт 6.6 Договору №55-03/14).

В подальшому, між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі Філії (переробник) та ПАТ "Аграрний фонд" (замовник) був укладений договір №64-03/14 на переробку зерна пшениці від 25.07.2014р. (далі - Договір №64-03/14), відповідно до умов якого замовник передає переробнику зерно пшениці для переробки на борошно на підприємстві останнього, а переробник приймає зерно і доводить його до борошномельних кондицій, забезпечує збереження і переробку цього зерна на борошно, зберігає і видає борошно замовнику на підприємстві переробника. Також, переробник бере на себе зобов'язання розмістити зерно пшениці в елеваторі або на складах, зберігати його до отримання дозволу на переробку від замовника. Загальна кількість зерна пшениці, що передається замовником переробнику для переробки за Договором №64-03/14, становить 3 200,00 тонн зерна пшениці, якість якого відповідає ДСТУ 3768-2010 "Пшениця. Технічні умови".

Договір №64-03/14 набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014, але в будь-якому разі до моменту виконання переробником прийнятих на себе зобов'язань щодо переробки зерна пшениці на борошно. Одностороння відмова від виконання умов Договору №64-03/14 не допускається, крім випадків, передбачених законодавством. Закінчення строку Договору №64-03/14 не звільняє від виконання зобов'язань за ним та від відповідальності за його порушення (пункт 6.6 Договору №64-03/14).

У зв'язку з тим, що ПАТ "Аграрний фонд" здійснювало передачу зерна для переробки частинами, складські квитанції, які було видано при передачі зерна на зберігання, а саме: від 18.11.2013р. АФ847999 (фактична вага 4 318 615 кг.) та від 05.02.2014р. АФ923003 (фактична вага 571 000 кг.) - погашено.

На виконання підпункта 4.1.13 пункту 4.1 Договору, Філією було видано нові складські квитанції, а саме: від 07.04.2014р. АФ923035 (фактична вага 3 518 615 кг.); від 05.06.2014р. АФ923066 (фактична вага 3 085 347 кг.); від 14.07.2014р. АФ923090 (фактична вага 2 296 447 кг.) на зерно пшениці 3 класу 2013 року врожаю, які були також погашені у зв'язку з передачею частини зерна для переробки.

Крім того, факт здійснення переробки підтверджується актами оприбуткування продуктів переробки зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю, а саме: від 03.04.2014р. перероблено 800,000 тонн зерна; від 22.04.2014р. перероблено 280,000 тонн зерна; від 03.06.2014р. перероблено 433,268 тонн зерна; від 07.07.2014р. перероблено 788,900 тонн зерна; 29.07.2014р. перероблено 843,820 тонн зерна, а всього 4 889,615 тонн.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було подано нові складські квитанції на зерно, а саме від 31.07.2014р. № 2895 (фізична вага 1 452 627 кг.) та від 23.04.2014р. №2694 (фізична вага 291000 кг.), а всього 1 743 627 кг.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На виконання наказу ПАТ "Аграрний фонд" від 04.10.2014 №56-вд, з метою перевірки зерна, що належить позивачу, робочою групою в складі працівників відділу контролю та економічної безпеки ПАТ "Аграрний фонд" та постійного представника ПАТ "Аграрний фонд" в Сумській області Мотренко О.І. здійснено виїзд на Філію, що знаходиться за адресою: Сумська обл., м. Суми, вул. Залізнична, 3, про що 07.10.2014р. складено акт перевірки кількісно-якісного стану зерна, що належить ПАТ "Аграрний фонд" та зберігається на Філії.

Відповідно до вказаного акта робочою групою зафіксовано розбіжності фактичної кількості в 1 208,767 тонн зерна пшениці 3 класу врожаю 2013 року, що належить ПАТ "Аграрний фонд" та зберігається на Філії; відповідно до даних бухгалтерського обліку ПАТ "Аграрний фонд" на підприємстві зберігається зерно пшениці 3 класу врожаю 2013 року в кількості 1 743,627 тонн, а відповідно до даних Філії - 534,860 тонн зерна пшениці 3 класу врожаю 2013 року, що належить ПАТ "Аграрний фонд"; дану різницю службові особи комбінату пояснюють тим, що відповідно до акта інвентаризації хлібопродуктів за складом №1 (наказ від 19.07.2014 №38) проведено інвентаризацію зерна, що зберігається на Філії в результаті якої із загальної кількості 3 533,919 тонн зерна пшениці 3 класу врожаю 2013 року, що перебувала на зберіганні відповідно до даних бухгалтерського обліку підприємства виявлено в фактичній наявності 2 296,027 тонн; таким чином, була зафіксована нестача зерна пшениці 3 класу врожаю 2013 року в кількості 1 237,072 тонни; крім того, згідно з актом Державної інспекції сільського господарства в Сумській області від 30.07.2014 №362-2 при розгляді акта зачистки форми 30 (30А) на звернення суб'єкта господарювання встановлено, що пшениця 3 класу є в наявності 2 296 020 кг. згідно з проведеною інвентаризацією від 19.07.2014 №38; всього нестача 1 378 091 кг.; виправдана нестача 3 класу в кількості 162 037 кг. утворилася за рахунок покращення якості по вологості та смітній домішці при сушінні та очищенні зерна, при зберіганні за рахунок природного убутку; залишається невиправданої нестачі пшениці 3 класу в кількості 1 216 054 кг.

Вказаний акт підписано, зокрема, директором Філії Довганюк М.В., що свідчить про те, що відповідач визнає втрати зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю у кількості 1 208,767 тонн, що належить ПАТ "Аграрний фонд".

У відповідності до ч.1, 4 та 7 ст.24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Таким чином, відповідач у зв'язку із порушенням умов Договору допустив втрату зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю у кількості 1 208,767 тонн, яке належить на праві власності ПАТ "Аграрний фонд".

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч.1 ст.950 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

У відповідності до ч.1-3 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Разом з тим, частиною першою статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді реальних збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

У пункті 6 рекомендацій президії Вищого господарського суду від 29.12.2007 № 04-5/239 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначено, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Отже, за загальним принципом цивільного права, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не забезпечив належне зберігання зерна у повному обсязі.

Вказівкою "Про порядок оцінки шкоди від розкрадання, недостачі, знищення та зіпсування матеріальних цінностей", затвердженою постановою Головного управління цінової політики Мінекономіки України від 30.04.1992 №16, передбачено, що у випадках розкрадання, недостачі, знищення чи зіпсування майна, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і продукції оцінка заподіяної шкоди здійснюється в такому порядку. Вартість нових матеріальних цінностей, як вітчизняних так і імпортних (за винятком вказаних в пунктах 6, 7, 8), визначається виходячи з роздрібних цін на нову продукцію, діючих в торгівлі на момент розглядую питання про матеріальну відповідальність, а при їх відсутності - виходячи з діючих оптово-відпускних цін виробників з коефіцієнтом 1,5.

Відповідно до довідки про ринкові ціни на зернові культури урожаю 2014 року станом на 07.10.2014р. вартість пшениці 3 класу по Сумській області становила 2 310 грн. за одну тонну.

Таким чином, відповідач, допустивши нестачу зерна пшениці 3 класу, завдав ПАТ "Аграрний фонд" збитків на загальну суму 2 792 251,77 грн. (1 208 767 кг. х 2 310 грн).

Як свідчать матеріали справи, 28.10.2014р. ПАТ "Аграрний фонд" на адресу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надіслано вимогу №2719, в якій просив відповідача здійснити відшкодування збитків, завданих нестачею зерна, та перерахувати на рахунок ПАТ "Аграрний фонд" 2 792 251,77 грн. в семиденний строк з моменту отримання даної вимоги.

Відповідач, в свою чергу, листом від 06.11.2014 №754 надав відповідь, в якій зазначено, що відшкодування збитків може здійснюватися зберігачем як добровільно, так і на підставі рішення суду шляхом перерахування коштів або шляхом відшкодування в натуральному вигляді однорідної продукції належної якості.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь ПАТ "Аграрний фонд" збитків у сумі 2 792 251,77 грн. є обґрунтованими і тому підлягають задоволенню.

Твердження апелянта про те, що він не повинен відшкодовувати збитки, оскільки позивач спершу повинен був звернутися з вимогою про повернення зерна відповідно до підпункту 4.1.8 пункту 4.1 Договору, не беруться судовою до уваги з огляду на те, що приписами Договору передбачено право, а не обов'язок ПАТ "Аграрний фонд" звернутися до відповідача з такою вимогою і, у свою чергу, обов'язок ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" повернути зерно.

Стосовно умов п.9.2 Договору, на який посилається апелянт і яким передбачено, що у разі неможливості вирішення суперечок і розбіжностей шляхом переговорів вони розглядатимуться в судовому порядку відповідного до чинного законодавства України, то слід зазначити, що ГПК України не містить приписів щодо обов'язкового досудового врегулювання спору.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 28 453,04 грн. та 3% річних у розмірі 10 098,00 грн. за період з 28.10.2014р. по 10.12.2014р., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, відповідно до вимоги від 28.10.2014р. №2719 позивач просив відповідача протягом 7 (семи) днів з моменту отримання вимоги сплатити на користь позивача грошові кошти у сумі 2 792 251,77 грн. Вказану вимогу було надіслано на адресу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 28.10.2014р.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, позивачем невірно визначено період прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки правильним періодом є з 05.11.2014р. (восьмий день після надіслання вимоги) по 10.12.2014р.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та три процента річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.11.2010 № 4/720.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, норми чинного законодавства України та перевіривши розрахунок суду першої інстанції, судова колегія вважає, що останнім правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 28 453,04 грн. інфляційних втрат та 8 262,01 грн. 3% річних.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.

Судом першої інстанції дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015р. у справі №910/29282/14 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 року у справі №910/29282/14 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/29282/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 25.05.2015р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді В.В. Куксов

Т.В. Ільєнок