Постанова № 44343138, 19.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. Справа№ 911/600/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Степанець О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Притула Г.Ю. довіреність № 01/17-0397 від 19.02.15р.

від позивача - Чеботарьова І.Г. довіреність № 14-124 від 13.05.14р.

від відповідача - Іноземцева І.М. довіреність № 6-д від 12.01.15р.;

Семак О.М. довіреність № 4-д від 04.01.15р.

від прокуратури - Греськів І.В. посвідчення №002668 від 05.09.12р.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва

на рішення господарського суду Київської області від 01.04.2015 року

у справі №911/600/15 (Суддя: Ярема В.А.)

за позовом заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до публічного акціонерного товариства "Енергія"

про стягнення 2138978,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до ПАТ "Енергія" про стягнення 2138978,45 грн., з яких: 667325,60 грн. пені, 1241356,31 грн. інфляційних втрат та 230296,54 грн. 3% річних, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №13/2849-ТЕ-17 від 28.12.2012 р. (а.с. 6-11).

Рішенням господарського суду Київської області від 01.04.2015 року по справі №911/600/15 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Енергія" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 83297 (вісімдесят три тисячі двісті дев'яносто сім) грн. 47 коп. пені, 11547 (одинадцять тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 33 коп. інфляційних втрат, 47484 (сорок сім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 16 коп. 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Енергія" в доход Державного бюджету України 4512 (чотири тисячі п'ятсот дванадцять) грн. 53 коп. судового збору. (а.с. 136-146).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, заступник прокурора міста Києва звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні 491430,41 грн. пені, 1229693,24 грн. інфляційних витрат та 180252,95 грн. 3% річних, а також у зменшенні пені у розмірі 166594,94 грн. на 50% та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна" з ПАТ "Енергія" 491430,41 грн. пені, 1229693,24 грн. інфляційних витрат, 180252,95 грн. 3% річних, а також пеню в розмірі 166594,94 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом всупереч вимогам ст. 4-2 ГПК України надано перевагу доводам відповідача та невірно застосовано до спірних правовідносин вимоги ст. 230 ГК України, ст.ст. 610, 611, 617 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014р. № 30.

Згідно протоколу про автоматизований розподіл справи між суддями від 23.04.2015 року, справу №911/600/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий - Чорногуз М.Г., судді - Мальченко А.О., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2015 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 19 травня 2015 року.

15 травня 2015 року через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідача просить апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

19 травня 2015 року через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по суті апеляційної скарги.

В судовому засіданні 19 травня 2015 року представник прокуратури надав суду пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення господарського суду Київської області від 01.04.2015 року у справі №911/600/15 в частині відмови у стягненні, в решті рішення залишити без змін.

Представник Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в судовому засіданні 19 травня 2015 року надав суду пояснення, в яких просив задовольнити апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва, скасувати рішення господарського суду Київської області від 01.04.2015 року у справі №911/600/15 та винести нове, яким стягнути з ПАТ «Енергія» заборгованість у повному обсязі.

В судовому засіданні представник публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надав суду пояснення, в яких підтримує апеляційну скаргу.

Представники відповідача в цьому ж засіданні теж надали суду свої пояснення, в яких підтримали відзив на апеляційну скаргу, проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення господарського суду Київської області від 01.04.2015 року у справі №911/600/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

28 грудня 2012р. між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (далі-продавець) та ПАТ «Енергія» (далі-покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2849-ТЕ-17 (далі-договір), відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.(а.с.18-23).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині передачі газу до 30.06.2014р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

На виконання умов договору протягом січня-квітня, жовтня-грудня 2013 року продавець (позивач) поставив, а покупець (відповідач) прийняв природний газ загальною вартістю 14386208,33 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с.25-31).

Відповідач несвоєчасно сплатив вартість поставленого та здійснив остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням погоджених сторонами строків.(а.с.36-42).

Оскільки, товариство належним чином свої обов'язки за договором не виконало та порушило строки оплати придбаного товару, позивач просить суд стягнути 1241356,31 грн. інфляційних втрат, 230296,54 грн. 3 % річних та 667325,60 грн. пені. за період січня-квітня, жовтня-грудня 2013 року.

Відповідач не надав заперечень, щодо порядку та правильності розрахунку сум позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 655, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

З огляду наведеного, підписання відповідачем актів приймання-передачі природного газу за січень-квітень, жовтень-грудень 2013 року без будь-яких заперечень щодо обсягу поставленого газу свідчить про прийняття відповідачем цього газу та, відповідно, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі, у відповідності до п. 6.1 договору, до 14.02.2013, 14.03.2013, 14.04.2013, 14.05.2013, 14.11.2013, 14.12.2013, 14.01.2014 відповідно.

В порушення договірних положень, відповідач вартість газу, поставленого протягом, зокрема, січня-березня 2013 року, оплатив з порушенням погоджених сторонами строків, що свідчить про підставність вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення договірних зобов'язань.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В силу вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Беручи до уваги наведені нормативні приписи, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого газу у позивача виникає після спливу строку оплати, встановленого п. 6.1 договору, тобто з 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється частково/повністю в день, що передує дню проведення часткових/остаточних розрахунків відповідно.

Колегія суддів погоджується з наданим позивачем розміром та періодом нарахування пені, яка складає 667325,60 грн. пені.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, оскільки несвоєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за договором зумовлено скрутним фінансовим становищем товариства, що викликане значною заборгованістю споживачів відповідача з оплати послуг з теплопостачання, різницею в тарифах на послуги з теплопостачання внаслідок невідповідності фактичної вартості цих послуг тарифам, що затверджені в установленому порядку для відповідача, а також не відшкодуванням з Державного бюджету України різниці в тарифах.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено у ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення вищезазначеного клопотання відповідача та зменшення розміру пені, що підлягає стягненню на 50% до 83297,47 грн. в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, посилаючись на те, що основним споживачем теплової енергії (газу), що була поставлена відповідачу для виробництва теплової енергії, є населення, релігійні організації та національні творчі спілки і їх регіональні осередки, які не здійснювали своєчасних розрахунків за спожиті енергоносії.

Проте місцевий господарський суд не врахував докази, щодо збитковості ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та не дослідив, яку саме частку споживання природного газу було спожито населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками, а яку частину спожито комерційними підприємствами, які повинні нести відповідальність перед відповідачем за несвоєчасні розрахунки.

На підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність грошових коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі №3-28гс12

Відповідно до статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України : «Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.»

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо зменшення розміру пені, оскільки не враховано, що ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є суб'єктом господарювання державного сектору економіки і несе збитки за несвоєчасну сплату коштів постачальникам природного газу.

Також судом необґрунтовано відмовлено у стягненні 491430,41 грн. пені, 1229693,24 грн. інфляційних втрат та 180252,95 грн. 3 % річних, нарахованих на заборгованість по оплаті газу, поставленого протягом квітня, жовтня-грудня 2013 року, посилаючись на те, що заборгованість за вказані періоди була оплачена в порядку, передбаченому договорами про організацію взаєморозрахунків.

Між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Фінансовим управлінням виконкому Обухівської міськради, компанією та товариством 14.02.2014р. та 09.10.2014р. укладено договори № 220/30 (а.с.65-67), №718/30 (а.с.71-72) про організацію взаєморозрахунків, відповідно до ст.ст. 14, 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік.

Предметом вказаних договорів є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до ст.ст. 14, 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що виробляється, транспортується та постачається населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014р. № 30.

Разом з тим, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 р. № 30 з урахуванням змін, внесених постановою від 05.11.2014р. № 638, із суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, та енергопостачальниками або газодобувними підприємствами проводяться розрахунки з погашення кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії (з урахуванням пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду).

Отже, Кабінетом Міністрів України врегульовано можливість погашення заборгованості за спожиті енергоносії з урахуванням пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 667325,60 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з наданим позивачем розрахунком сум інфляційних втрат та 3% річних, вважає позовні вимоги про стягнення 1241356,31 грн. інфляційних втрат та 230296,54 грн. 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про те, що уклавши договори про організацію взаєморозрахунків №220/30 та №718/30, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ є безпідставним.

Оскільки нарахування пені, штрафних та фінансових санкцій було здійснено виключно на підставі фактичної сплати заборгованості відповідачем за спожиті енергоносії за умовами договору купівлі-продажу природного газу №13/2849-ТЕ-17 від 28.12.2012р., а не на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків №220/30 від 14.02.2014р. (а.с.64-66), №718/30 від 09.10.2014р.(а.с.71-72), позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем без поважних причин, не надано суду належні і допустимі докази в обґрунтування своїх тверджень, щодо винятковості випадку та підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з нього.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та невідповідність висновків викладених у рішення місцевого господарського суду, обставинам справи, а отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене колегія судів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга заступника прокурора міста Києва підлягає задоволенню, рішення господарського суду Київської області від 01.04.2015 року по справі №911/600/15 змінити в частині відмови позовних вимог та необхідно прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже судові витрати необхідно покласти на відповідача. А саме : за розгляд справи в суді першої інстанції - 42779 грн. 56 коп., а за розгляд справи в апеляційній інстанції - 19966 грн. 49 коп. /(2138978,45-142328,93):100 х 1/.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. п. 1, 3 ст. 104 та ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду Київської області від 01.04.2015 року по справі №911/600/15 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 01.04.2015 року по справі №911/600/15 змінити та викласти в наступній редакції :

«І. Позовні вимоги задовольнити.

ІІ. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергія" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, 1, ідентифікаційний код 1399556) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720): 2138978,45 грн., з яких: 667325,60 грн. пені, 1241356,31 грн. інфляційних втрат та 230296,54 грн. 3% річних.

ІІІ. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергія" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, 1, ідентифікаційний код 1399556) в доход Державного бюджету України 42 779 грн. 56 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.»

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергія" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, 1, ідентифікаційний код 1399556) в доход Державного бюджету України 19966 грн. 49 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду Київської області видати відповідні накази.

5. Справу №911/600/15 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук