Рішення № 44342226, 20.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2015Справа №910/9237/15

За позовом Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш»

до Міністерства оборони України

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України

про стягнення 3 055 546,61 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача Власов М.Г. - представник за довіреністю № 27/11-59Д від 10.03.15

від відповідача Глазунов М.Ю. - представник за довіреністю № 220/1003/д від 05.12.14

від третьої особи не з'явились

В судовому засіданні 20.05.2015, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості у розмірі 3 055 546,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір про закупівлю за державні кошти від 27.10.2014 р. № 342/2/10-Д-87, на підставі якого позивач як постачальник зобов'язався поставити відповідачу як замовнику вироби за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1). За доводами позивача сторонами підписано та затверджено Акт приймання поставлених Виробів №1 від 28.02.2015 на загальну суму 28 229 569,51 грн, який складено на підставі акту приймання майна військової частини А1912 від 17.01.2015 № 6, та Акт приймання поставлених Виробів № 2 від 28.02.2015 на загальну суму 2 169 414,57 грн., який складено на підставі акту приймання майна військової частини А3808 від 19.01.2015 № 1/1, що відповідно до п. 5.6. договору є підтвердженням виконання постачальником своїх зобов'язань за договором. Також позивач зазначає, що надано на затвердження відповідачу усі необхідні документи, що підтверджують фактичні витрати за договором для оплати та виставлено рахунок на оплату на загальну суму 3 055 546,61 грн. Проте, відповідачем вказаний рахунок не був оплачений, відтак у відповідача вини борг перед позивачем у сумі 3 055 546,61 грн, що також підтверджується Актом виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за поставлені Вироби за договором, підписаним та затвердженим сторонами договору 02.03.2015. З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялася претензія щодо сплати боргу. На вказану претензію відповідач зазначив про визнання боргу, однак остаточних розрахунків не провів, а тому позивач просить стягнути з відповідач заборгованість у розмірі 3 055 546,61 грн. в судовому процесі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2015 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 910/9237/15, розгляд справи призначено на 20.05.2015.

12.05.2015 через канцелярію суду відповідач відзив на позовну заяву з додатками. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що у порушення умов договору, постачальник фактично здійснив поставку продукції до військової частини А1912 (с.Івниця) 17.01.2015, до військової частини А3808 (м.Хмельницький) 19.01.2015. Акти приймання поставлених виробів на загальну суму 30,4 млн. грн. разом з документами, що підтверджують фактичні витрати постачальника за договором затверджено лише 28.02.2015.

Відтак, відповідно до п.5.6 договору постачальник в повному обсязі виконав свої зобов'язання перед замовником лише 28.02.2015. Враховуючи, що термін дії договору було визначено до 31.12.2014 поставку продукції здійснено лише в 2015 році, кредиторську заборгованість замовника за договором у зв'язку з її відсутністю не було обліковано та в органах державної казначейської служби не зареєстровано. Разом з тим, станом на 01.01.2015 в органах державної казначейської служби за централізованими розрахунками було обліковано дебіторську заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 27,3 млн. грн. Відповідно до статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" підстав для продовження терміну дії договору після 31.12.2014 не було. Відповідно до ч.4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень встановлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати з державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

А тому, за доводами відповідача заборгованість за поставлену продукцію в сумі 3 055 546,61 грн. є не бюджетною, остаточне проведення розрахунків з позивачем за договором укладеним в 2014 році за рахунок видатків, виділених відповідачу на 2015 рік не можливе.

З огляду на зазначене відповідач просить суд розглянути даний спір відповідно до вимог чинного законодавства.

У судове засідання 20.05.2015 представники сторін з'явились, представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача надав пояснення, що викладені у письмовому відзиві.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча про час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

27 жовтня 2014 року між Міністерством оборони України (надалі - замовник, відповідач) та Державною компанією «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (надалі - постачальник, позивач) було укладено договір № 342/2/10-Д-87 про закупівлю за державні кошти (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити у 2014 році замовнику вироби за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1), а замовник прийняти та оплатити такі вироби.

Відповідно до п. 1.4. договору підтвердженням виконання договору є Акт виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за поставлені вироби (додаток № 5 до договору).

Згідно з п.п.3.1, 3.2 договору ціна цього договору складає 30 599 999 грн. 28 коп. та включає також всі витрати постачальника, які пов'язані з поставкою Виробів (придбання, транспортні витрати, сплата митних зборів, банківські витрати, прибуток підприємства, тощо).

Відповідно до п. 3.4. договору замовник оплачує поставлені вироби, які передбачені специфікацією за договірною ціною, погодженою сторонами та зафіксованою у протоколі погодження договірної (фактичної) ціни виробів (додаток № 6).

Як свідчать матеріали справи сторонами затверджено додаток № 1 до договору яким визначено специфікація виробів, ціну та строки поставки.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що остаточні розрахунки здійснюються шляхом перерахування замовником на рахунок постачальника коштів протягом 5 (п'яти) банківських днів моменту поставки Виробів, їх приймання та отримання замовником рахунку.

У п.4.3 договору передбачено, що остаточні розрахунки здійснюються замовником на підставі Акту приймання поставлених Виробів, рахунків на оплату Виробів та фактичних витрат, наданих постачальником замовнику.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами укладалися додаткові угоди до договору щодо внесення змін до ціни договору та специфікації виробів.

27.02.2015 р. на виконання умов договору сторонами затверджено протокол договірної (фактичної) ціни виробів за договором.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, на виконання умов договору сторонами підписано та затверджено Акт приймання поставлених Виробів №1 від 28.02.2015 на загальну суму 28 229 569,51 грн, який складено на підставі акту приймання майна військової частини А1912 від 17.01.2015 № 6, та Акт приймання поставлених Виробів № 2 від 28.02.2015 на загальну суму 2 169 414,57 грн., який складено на підставі акту приймання майна військової частини А3808 від 19.01.2015 № 1/1.

Листом № 27/10-2229 від 03.03.2015 р. позивач направив на адресу відповідача документи для здійснення кінцевого розрахунку за поставлену продукцію за договором, а саме: акт виконаних умов та документальної звірки взаємних розрахунків за поставлені вироби за договором від 27.10.2014 р. № 342/2/10-Д-87 та рахунок на оплату № 27/16-3/442 від 02.03.2015. Вказаний лист був отриманий відповідачем 02.03.2015 р. за вх. № 5004 ЦРАУ.

Оскільки, відповідачем не було оплачено вказаний рахунок позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача борг у сумі 3 055 546,61 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити борг.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.4.3 договору, що остаточні розрахунки здійснюються замовником на підставі Акту приймання поставлених Виробів, рахунків на оплату Виробів та фактичних витрат, наданих постачальником замовнику.

Як свідчать матеріали справи позивач на виконання умов договору поставив відповідачу вироби, про що свідчать:

Акт приймання поставлених Виробів №1 від 28.02.2015 на загальну суму 28 229 569,51 грн, який складено на підставі акту приймання майна військової частини А1912 від 17.01.2015 № 6,

Акт приймання поставлених Виробів № 2 від 28.02.2015 на загальну суму 2 169 414,57 грн., який складено на підставі акту приймання майна військової частини А3808 від 19.01.2015 № 1/1.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем, що не заперечується останнім, акт виконаних умов та документальної звірки взаємних розрахунків за поставлені вироби за договором від 27.10.2014 р. № 342/2/10-Д-87 та рахунок на оплату № 27/16-3/442 від 02.03.2015.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 4.3. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були поставлені вироби, що підтверджується актами приймання поставлених Виробів, підписаними сторонами, копії яких містяться в матеріалах справи. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався з позивачем, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 3 055 546,61 грн.

Відповідачем не заперечується факт виконання позивачем зобов'язань за договором та існування боргу у сумі 3 055 546,61 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доводи відповідача в яких він посилається на відсутність бюджетного фінансування як на підставу для відмови в позові не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та зі справи «Бакалов проти України» від 30.11.04.

Аналогічної правової позиції Вищий господарський суд України висловлює у своєму інформаційному листі від 13.07.12. № 01-06/908/2012.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що замовник в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 3 055 546,61 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 36, ідентифікаційний код 14281072) грошові кошти у сумі 3 055 546 (три мільйони п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок шість) грн 61 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 61 110 (шістдесят одну тисячу сто десять) грн 93 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.05.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.