Рішення № 44341968, 12.05.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/42/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2015 справа № 908/1437/15-г

за позовом міського комунального підприємства «ОСНОВАНІЄ» (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 29-А)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «МІСЬКІ КОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ» (69057, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 86)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційні комунальні системи" (69057, місто Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, буд. 92)

про визнання договору підписки № 23/8-1П від 23.08.2013 р. недійсним

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Пасова Т.Ф., довіреність № 305 від 02.01.2015 р., паспорт серії АВ № 415806 від 02.12.2002 р.; Брусняк Л.А., довіреність № 306 від 02.01.2015 р., паспорт серії СА № 056290 від 26.11.1995 р.;

від відповідача: Балика П.О., представник довіреність № б/н від 16.06.2014 р., паспорт серія СВ № 383309 від 12.04.2001 р.;

від третьої особи: Балика П.О., представник довіреність № 1 від 06.05.2015 р., паспорт серія СВ № 383309 від 12.04.2001 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 05.03.2015 року звернувся позивач - міське комунальне підприємство «ОСНОВАНІЄ» з позовною заявою до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «МІСЬКІ КОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ» (скорочено - ТОВ «МКС») про визнання договору підписки № 23/8-1П від 23.08.2013 р. недійсним.

Ухвалою суду від 10.03.2015 року порушено провадження у справі № 908/1437/15-г, присвоєно справі номер провадження 18/42/15, судове засідання призначене на 09 квітня 2015 р.; враховуючи необхідність надання додаткових документів в судовому засідання оголошувалася перерва до 22.04.2015 р. Ухвалою суду від 22.04.2015 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційні комунальні системи" (скорочено - ТОВ «ІКС»); строк вирішення спору продовжено; розгляд справи відкладено на 12.05.2015 р. Ухвалою суду від 24.04.2015 р., в порядку ст. 65, зобов'язано Державну службу інтелектуальної власності України надати певну інформацію. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними у справі матеріалами та закінчений 12.05.2015 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позов вмотивований тим, що МКП «ОСНОВАНІЄ» та ТОВ «МКС» 23.08.2013 р. уклали договір підписки № 23/8-1П на Пакет ПК «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013». Предметом договору є надання ТОВ «МКС» на платній основі, за абонентську плату, протягом дії договору МКП «ОСНОВАНІЄ» права користування узгодженого сторонами Пакету ПК, на який оформлено МКП «ОСНОВАНІЄ» підписку, зокрема, Пакету, що включає функціонал, який забезпечує формування, опрацювання, упорядкування та зберігання інформації БДА, за обумовленою цим договором та додатками до нього адресою підключення. Згідно розділу 1 договору "ПК" - Програмний комплекс «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013», забезпечений необхідним технічним устаткуванням, що має торгову марку «Інформаційні комунальні системи», «мінімальний пакет - це мінімальний набір функціоналів та інтерфейсів ПК, який за узгодженням сторін обирається Абонентом під час підписання цього Договору». Позивач за правовою природою визначив даний договір як договір комерційної концесії. Таким чином, ТОВ «МКС», як Генеральному Дистриб'ютору ПК та стороні по договору, повинно належати право (наділений правами) володіння, користування, розпорядження ПК з метою надання послуг. На момент укладання спірного договору ТОВ «МКС» не надало МКП «ОСНОВАНІЄ» доказів того, що товариство є правоволодільцем (має права або наділений правами) на використання, продаж або передачу Продукту - Програмного комплексу. Також не надано позивачу технічну та комерційну документацію, яка необхідна для здійснення ним прав. Враховуючи зазначене, керуючись статтями 202-204, 215, 227, 236, 1115, 1116, 1120 ЦК України, ст. 207 ГК України, представники позивача зазначали про відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у відповідача на момент укладення спірного договору та просили суд позов задовольнити, визнати договір підписки № 23/8-1П від 23.08.2013 р. недійсним.

Представник відповідача підтримав свої заперечення, які викладені у відзиві №23/03/15/1 від 23.03.2015 р. та поясненнях до відзиву № 09/04/15 від 09.04.2015 р. Заперечення вмотивовані необґрунтованістю позову з огляду на наступне: договір підписки № 23/8-1П від 23.08.2013 р. за своїм змістом є договором надання послуг, за яким МКП «ОСНОВАНІЄ» надається право користування узгодженим сторонами Пакетом ПК. Вказаний договір не містить умов щодо передачі комплексу прав на торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці тощо, а також ділової репутації і комерційного досвіду, та, відповідно, не містить умов щодо передачі будь-якої розробленої бізнес-системи. Ця обставина підтверджується рішенням господарського суду Запорізької області № 908/1298/14 про стягнення з МКС «ОСНОВАНІЄ» заборгованості за спірним договором, яке набрало законної сили. Виключні права володіння та користування ПК належать відповідачу на підставі дистриб'юторського контракту № 130801ГД від 01.08.2013 р. Враховуючи зазначене, відповідач вважав доводи позивача про укладання сторонами саме договору комерційної концесії та відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності у відповідача на момент укладення спірного договору хибними, у зв'язку з чим просив в позові відмовити.

Представник третьої особи проти позову заперечив, свою правову позицію виклав у відзиві № 06-05/15-1 від 06.05.2015 р. Заперечення вмотивовані наявністю договірних правовідносин між ТОВ «ІКС» та СПД-ФОП Мінюк С.М., які регулюються умовами договору про передачу виключних прав № 1 від 30.04.2013 р., у відповідності до якого, СПД-ФОП Мінюк С.М. передав, а ТОВ «ІКС», починаючи з 30 квітня 2013 р., отримав виключні права на Програмний комплекс «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013». Зазначений договір зареєстрований в державному реєстрі договорів, які стосуються права автора на твір, за номером 2359 та видане відповідне рішення. Маючи виключні права на Програмний комплекс «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013», ТОВ «ІКС» 01.08.2013 р. уклало із ТОВ «МКС» дистриб'юторський контракт № 130801ГД (далі за текстом Контракт) з ексклюзивними правами Генерального Дистриб'ютора для здійснення діяльності на території України. Згідно умов цього Контракту, з урахуванням додаткових угод, Організація - ТОВ «ІКС» з 31.08.2013 р. надає Генеральному Дистриб'юторові - ТОВ «МКС» на період дії Контракту виключні права володіння та користування Програмним комплексом «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013» (далі за текстом ПК), на розпорядження правами користування Продуктом, зокрема, але не виключно, на передачу частини прав дистриб'ютора третім особам на функціонали ПК на території реалізації, на умовах, обумовлених у цьому контракті (пункт 2.1. Контракту). Відповідно до пункту 9.1. договору підписки №23/8-1П від 23.08.2013 р. він вступає в сілу з 31.08.2013 р. і діє до 30.12.2020 р. Звертав увагу суду, що договір підписки № 23/8-1П від 23.08.2013 р. є договором надання послуг, за яким МКП «ОСНОВАНІЄ» надається право користування узгодженого сторонами Пакету ПК, та право на продаж цих послуг третім особам від свого імені й за свій рахунок, але дотримуючись умов договору. Таким чином, цей договір містить в собі умови, що характерні для договорів про надання послуг (ст. 901 ЦК України). Також зазначав, що факт дійсності договору підписки №23/8-1П від 23.08.2013 р. встановлено судом під час розгляду справи № 908/1298/14, яке залишено в силі апеляційною та касаційною інстанцією. З урахуванням викладеного, зазначав, що твердження позивача, що спірний договір є договором комерційної концесії, є безпідставними, просив в позові відмовити.

Державна служба інтелектуальної власності України вимоги суду не виконала, витребувані судом інформацію та документи не надала, поважності причин невиконання суду не зазначила.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МКС» (підприємство, відповідач у справі) та міське комунальне підприємство «ОСНОВАНІЄ» (Абонент, позивач у справі) 23.08.2013 р. уклали договір підписки № 23/8-1П на Пакет ПК «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013» (надалі - договір).

В розділі 1 договору передбачені визначення і терміни, зокрема, «Договір» - правочин про надання права користування Пакетом ПК укладений між Підприємством та Абонентом на умовах Приєднання (ст. 634 ЦК України) в момент акцепту Абонентом умов, оформлений у подальшому у письмовій версії, або індивідуальний письмово укладений Договір підписки на ПК; ПК - Програмний комплекс «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013», забезпечених необхідним технічним устаткуванням, що має торгову марку «Інформаційні комунальні системи»; Пакет - набір функціоналів та Інтерфейсів ПК, що визначається Сторонами у Договорі, стосовно якого надається право користування обраним Пакетом ПК на час його дії, кратний звітному періоду і оплачується Абонентом на умовах визначених Договором.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що предметом цього договору є надання підприємством на платній основі, за абонентську плату, протягом дії договору абоненту права користування узгодженого сторонами Пакету ПК, на який оформлено Абонентом підписку, зокрема, Пакету, що включає функціонал, який забезпечує формування, опрацювання, упорядкування та зберігання інформації БДА, за обумовленою цим договором та додатками до нього адресою підключення.

Сторонами зазначено адресу підключення: 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 29-а (п. 2.4 договору).

Пунктом 3.3.1 договору встановлено, що при підписанні договору Абонент ознайомлений зі змістом та функціоналом Пакету ПК. Своїм підписом на договорі Абонент засвідчує, що йому зрозумілі і він згоден дотримуватися і виконувати всі умови, викладені в договорі протягом всього терміну дії договору.

Відповідно до п. 9.1 договору договір вступає в силу з 31.08.2013 р. і діє до 31.12.2020 року. Якщо кожна сторона за 30 днів до закінчення терміну дії договору не оповістила іншу про бажання розірвати або переглянути договір, цей договір вважається продовженим на тих самих умовах на наступні 10 років.

Підставою заявлено позову є відсутність у відповідача, на момент укладення спірного договору, достатнього обсягу цивільної дієздатності (відсутність прав на ПК) для укладення договору комерційної концесії, внаслідок чого договір підписки № 23/8-1П від 23.08.2013 р. є недійсним.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями ст. 627 ЦК України врегульовано, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Положеннями ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини тощо.

Аналіз наведеної статті свідчить, що цивільні права та обов'язки виникають при настанні певного юридичного факту. На перше місце серед підстав цивільних прав та обов'язків ЦК України ставить договори як узгоджене волевиявлення всіх його учасників (сторін). Окрім договорів, підставами цивільних прав та обов'язків є й інші правочини.

За правилами ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності

Стаття 227 ЦК України передбачає, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

ТОВ «ІКС» (сторона-1, третя особа у справі) та СПД-ФОП Мінюк С.М. (сторона-2) 30.04.2013 р уклали договір про передачу виключних прав № 1, за умовами якого СПД-ФОП Мінюк С.М. зобов'язується передати ТОВ «ІКС» у власність виключні права на створений стороною-2 Програмний комплекс «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013», що складається в тому числі, але не виключно, з алгоритму структури даних, програмного коду, структури бази даних, супровідних та технічних документів, які є змістом Програмного комплексу «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013», виду та способу взаємодії з оперативною системою, спосіб зв'язку із базою даних, форми інтерфейсу(сів) користувача, які є формою Програмного комплексу «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013» (надалі - договір № 1).

Пунктом 2.3 договору № 1 встановлено, що мета та практичне призначення програмного забезпечення (ПЗ): систематизація, обчислення, здійснення нарахувань та контролю комунальних платежів.

Відповідно до пункту 5.3 договору № 1 сторона-2 передає стороні-1 виключні права на створену СУБД і Програму (ПЗ) в повному обсязі для використання їх будь-яким способом та в будь-якій формі, включаючи перераховані чинним законодавством та цим Договором.

Пункт 12 договору № 1 визначає, що договір з усіма додатками до нього вступає в силу з моменту підписання Сторонами, та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

На виконання умов договору № 1, 30.04.2013 р. сторонами підписаний акт приймання-передачі виключних прав, а саме сторона-2 передала, а сторона-1 прийняла дисковий накопичувач, що містить скомпільовану версію Програмний комплекс «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013».

Відповідно до Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756, договір № 1 від 30.04.2013 р. 25 грудня 2013 року зареєстрований в Державній службі інтелектуальної власності України в державному реєстрі договорів, які стосуються права автора на твір, за номером 2359 та видане відповідне рішення.

Виходячи з умов договору № 1 слідує, що ТОВ «ІКС» 30.04.2013 р. набуло виключні права на Програмний комплекс «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013» в повному обсязі для використання їх будь-яким способом та в будь-якій формі без територіальних обмежень. Реєстрація договору про передачу виключних прав № 1 в Державній службі інтелектуальної власності України не є обов'язковою умовою набрання чинності даним договором (чинність прав, наданих за договором), в силу приписів статей 11, 15, 33 ЗУ «Про авторське право та суміжні права», ст. 1114 ЦК України.

ТОВ «МКС» та ТОВ «ІКС» 01.08.2013 року уклали дистриб'юторський контракт №130801ГД з ексклюзивними правами генерального дистриб'ютора для здійснення діяльності на території України (надалі контракт).

Згідно умов цього контракту, в первісній редакції, ТОВ «ІКС» з 31.08.2013 р. надало генеральному дистриб'ютору - ТОВ «МКС» на період дії контракту виключні права володіння та користування Продуктом - Програмним комплексом «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013», на розпорядження правами користування Продуктом, зокрема, але не виключно, на передачу частини прав дистриб'ютора третім особам на функціонали ПК на території реалізації, на умовах, обумовлених у цьому контракті (пункт 2.1. Контракту).

При цьому, згідно до умов п. 7.2.2 контракту генеральний дистриб'ютор має право передавати за плату в користування третім особам Продукт або його частину, та пов'язанні з цим відповідні права на нього, здійснювати на власний розсуд продаж прав користування Продуктом.

Таким чином, здійснюючи аналіз спірного договору підписки та дистриб'юторського контракту, суд дійшов висновку, що станом на 31.08.2013 р. відповідач мав виключні права володіння та користування Продуктом - Програмним комплексом «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013», розпорядження правами користування ПК та права на передачу частини прав дистриб'ютора третім особам на функціонали ПК на території Запорізької області та м. Запоріжжя.

Відповідно до ст. 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Комерційна концесія полягає в тому, що один суб'єкт підприємницької діяльності (правоволоділець) за винагороду надає іншому суб'єктові підприємницької діяльності (користувачеві) право використовувати свої засоби індивідуалізації (комерційне (фірмове) позначення, торговельну марку (знак для товарів і послуг) тощо), передає йому «ноу-хау», комерційну інформацію, право на використання промислових зразків, корисних моделей, винаходів, творів тощо і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності.

Сферу використання комерційної концесії можна класифікувати за такими видами: 1) збутова (використовується виробником товару для побудови єдиної розгалуженої мережі, функціонування якої перебуває під його контролем); 2) торгова (торговельна організація відкриває мережу своїх магазинів, які юридично не є її структурними підрозділами, філіями або дочірніми підприємствами); 3) комерційна концесія у сфері обслуговування та надання послуг (типовим прикладом є мережа фірмових готелів, ресторанів або авторемонтних майстерень, а також аудиторських, юридичних, консалтингових фірм); 4) виробнича комерційна концесія (використовується виробником для розширення виробництва своїх товарів або їх просування на нові ринки).

Договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім (взаємним), відплатним і каузальним.

Положеннями ст. 1116 ЦК України передбачено, що предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Отже, предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Йдеться про виключні права на результати інтелектуальної діяльності і, насамперед, про ті з них, які спрямовані на індивідуалізацію продукції (робіт, послуг).

Право на використання об'єктів права інтелектуальної власності регулюється відповідними нормами книги четвертої ЦК та іншим законом. У даній статті вказується перелік об'єктів права інтелектуальної власності, який не є вичерпним (більш широкий перелік наведений у ст. 420 ЦК). У рамках комерційної концесії право на використання об'єктів права інтелектуальної власності, яке належить правоволодільцю, не уступається, а лише надається в користування. Правоволоділець залишається єдиним володарем цих прав.

Щодо комерційного досвіду, то відповідно до ст. 1120 ЦК правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії. Комерційний досвід включає в себе не тільки передачу вказаної документації, а й відповідне професійне навчання персоналу, періодичний інструктаж тощо.

Відповідно до ст. 201 ЦК ділова репутація відноситься до особистих немайнових благ, які є невідчужуваними. Тому передати право на використання ділової репутації неможливо. Виходячи зі змісту статті, можна зробити висновок, що законодавець мав на увазі ототожнення споживачем правоволодільця (його ділової репутації) і користувача.

Необхідно зазначити, що при визначенні предмета договору комерційної концесії йдеться не просто про виключні права, а про їх комплекс. Проте обов'язковий набір виключних прав, які підлягають передачі користувачеві, зазвичай законодавством не встановлюється. Однак для досягнення мети договору комерційної концесії виключні права передаються саме в комплексі, наявність яких і допомагає відрізняти договір комерційної концесії від інших суміжних видів договорів.

Здійснивши системний аналіз умов спірного договору та представлених сторонами спору матеріалів, суд спростовує доводи позивача стосовно того, що спірний договір є договором комерційної концесії, оскільки, виходячи з умов договору підписки, в ньому відсутні істотні умови, які є обов'язковими для такого виду правочинів, договір не містить посилань, що одна сторона надає іншій стороні - право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації для досягнення певного юридичного результату.

Суд дійшов такого висновку виходячи з того, що предметом спірного договору є надання права користування Пакетом ПК на умовах приєднання. Тобто позивач, укладаючи договір підписки, став абонентом (користувачем комп'ютерної програми) з певним набором функціоналів та інтерфейсів ПК, який (набір) обраний самим абонентом (прикладом подібних договорів є договори абонентів стільникового або стаціонарного зв'язку; договори надання абонентам послуг доступу до мережі Інтернет; абонентські договори з користувачами комп'ютерних програм типу «С-1», мобільного банкінгу, клієнт-банку, законодавчих баз тощо).

З викладеного слідує висновок, що доводи позивача про відсутність у відповідача достатнього обсягу цивільної дієздатності (відсутність прав на ПК) та введення відповідачем позивача в оману щодо свого права на укладення договору комерційної концесії, є помилковими, оскільки спірний договір, підписаний 23.08.2013 р., вступив в силу з 31.08.2013 р., тобто з часу надання ТОВ «МКС» виключних прав володіння та користування Продуктом - Програмним комплексом «Розрахунок комунальних платежів. М. Запоріжжя, 2013», розпорядження правами користування ПК та на передачу частини прав дистриб'ютора третім особам на функціонали ПК на території Запорізької області та м. Запоріжжя.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, тому у задоволенні позову з підстав, які викладені в позовній заяві, відмовляється.

Судовий збір покладається на позивача, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 19 травня 2015 р.