Рішення № 44341911, 19.05.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "19" травня 2015 р. Справа № 906/457/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представника позивача: Язиков О.В.- директор

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Жива Нива"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Соя-М"

про стягнення 58510,19 грн.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 58510,19грн., з яких 40000,00грн. основного боргу, 9972,33грн. - проценти за користування коштами, 4149,04грн. - пеня, 332,05грн. - 3% річних, 4056,77грн.- інфляційні.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 31.03.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 22.04.2015р.

Ухвалою суду від 22.04.2015р. відкладено розгляд справи на 19.05.2015р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимог з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях (а.с. 39). Пояснив, що договір повортної фінансової допомоги укладено в усній формі, хоча сторони мали намір укласти договір № 1/09 від 16.09.2014 р. в письмовій формі.

Вважає, оскільки відповідачем здійснено часткове повернення отриманої фінансової допомоги, то своїми діями він підтвердив укладення договору № 1/09 від 16.09.2014р. в усній формі. Таким чином недійсним вважати такий договір немає підстав.

Представник позивача надав довідку про стан заборгованості відповідача на день розгляду справи в суді, яка становить 40000,00грн. (а.с. 40).

Щодо направлення вимоги відповідачу за адресою: м.Житомир вул. Кафердальна, буд. 5-А, офіс 120, представник позивача пояснив, що саме ця адреса відповідача була зазначена у витягу з ЄДР щодо ТОВ "Хмельове" (а.с. 41-42) та зауважив, що з 03.12.2014р. ТОВ "Хмельове" змінило назву на ТОВ "Агро Соя-М" (а..с 15,33-34).

Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, про причини його неявки суд не повідомив, письмового відзиву не надав.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи на подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що відповідач вимог суду не виконав, письмового відзиву не подав, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

16.09.2014р. та 25.09.2014р. ТОВ "Жива Нива" (позивач) згідно платіжних доручень № 162 та № 199 на розрахунковий рахунок ТОВ "Хмельове" перерахувало кошти на загальну суму 120000,00грн., призначенням платежу: фінансова допомога згідно договору № 1/09 від 16.09.2014 р. (а.с 19-22).

Листом від 03.12.2014р. ТОВ " Агро Соя-М" повідомило позивача про зміну назви ТОВ "Хмельове" на ТОВ "Агро Соя-М" з 03.12.2014 р. (а.с. 15).

Згідно спеціального витягу з ЄДРЮОФОП, який отримано за електронним запитом суду від 22.04.2015 р., ідентифікаційний код ТОВ "Агро Соя-М" (38908919) відповідає ідентифікаційному коду ТОВ "Хмельове" (а.с. 34-34).

06.11.2014р. відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача кошти в сумі 80000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15699 від 06.11.2014р. та банківською випискою (а.с. 25, 26).

Листом від 07.11.2014 р. відповідач виправив помилку, яку допустив при визначені призначення платежу, в платіжному дорученні № 15699 від 06.11.2014 р. та вказав, що правильним є призначення: повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору № 1/09 від 16.09.2014 р. без. ПДВ (а.с. 27).

14.11.2014р. позивач направив на адресу ТОВ "Хмельове" письмову вимогу про повернення фінансової допомоги в розмірі 120000,00грн. (а.с. 23).

Вищевказана вимога відповідачем залишена без відповіді та належного виконання.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань стало підставою для звернення позивача з позовом до суду з вимогою про стягнення 40000,00 грн. основного боргу, 9972,33грн. процентів за користування позикою, 4149,04 грн. пені, 332,05грн. 3% річних, 4056,77грн. інфляційних.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, враховуючи наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за платіжними дорученнями надав відповідачу кошти в сумі 120000,00 грн., відповідач в свою чергу вказані кошти отримав, та в подальшому частину таких коштів повернув позивачу.

Аналіз платіжних доручень позивача від 16.09.2014р.№ 162 та від 25.09.2014р. № 199, платіжного доручення відповідача № 15699 від 06.11.2014р. 06.11.2014р., а також його листа, який направлявся на адресу відповідача, дає підстави вважати, що між сторонами виникли правовідносини позики. (а.с. 19, 22 25-27).

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридича особа, - незалежно від суми.

У відповідності до ч.2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Норма ч.1 ст. 218 ЦК України передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Оскільки, норми чинного законодавства не містять прямої вказівки про недійсність договору позики, в разі недодержання сторонами письмової форми, тому підстави вважати договір недійсним відсутні.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки сторони письмово не визначили строк повернення отриманої фінансової допомоги, такий строк має бути визначений пред'явленою вимогою.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач направляв відповідачу вимогу (а.с. 23), в якій визначив строк для повернення фінансової допомоги в один день з моменту отримання.

Зазначена вимога направлена ТОВ "Хмельове" 14.11.2014 р. (а.с. 23, 24) за адресою: м.Житомир вул. Кафердальна, буд. 5-А, офіс 120, яка відповідає адресі, що містилась в ЄДРЮОФОП на вищевказану дату (а.с.41-42).

Таким чином, виходячи з нормативних строків пересилання поштових відправлень, які затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 р. (із змінами і доповненнями) та враховуючи, встановлений позивачем строк для повернення фінансової допомоги, кошти в сумі 40000,00 грн. відповідач повинен був повернути до 20.11.2014р. (14.11.2014р. + 3 дні на поштовий обіг + 1 день на пересилання рекомендованої письмової кореспонденції + 1 день для оплати).

Однак, кошти відповідач не повернув, на час розгляду справи заборгованість відповідача не змінилась і становить 40000,00 грн., що підтверджується довідкою позивача від 19.05.2015р. № 19/05 (а.с. 40).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже вимога про стягнення з відповідача неповернутої частини поворотної фінансової допомоги в розмірі 40000,00грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення 4149,04грн. пені, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконано грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Оскільки між сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиненого у письмовій формі, не укладено, вимога позивача про стягнення з відповідача 4149,04грн. пені є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування позикою в сумі 9972,33грн., то суд зазначає наступне.

Нормами статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як вже встановлено судом, договір позики сторонами не укладався в письмовій формі, а відтак й не передбачено розмір процентів за користування такою позикою, а також строк та порядок їх сплати.

Пунктом 14.1.257 Податкового кодексу України визначено поняття поворотної фінансової допомоги, за яким - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення 9972,33грн, процентів за користування позикою не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, є безпідставними, тому в їх задоволені суд також відмовляє.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 332,05грн. 3% річних та 4056,77 грн. інфляційних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовується за наявності порушення будь-якого грошового зобов'язання (п. 6.2 Постанови ВГСУ від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 Постанови № 14).

Як вбачається з розрахунку позивача, 3% річних нараховано за період з 14.12.2014р. по 24.03.2015р., тобто за період менший, аніж той, протягом якого мало місце прострочення платежу, що є правом позивача.

Таким чином, вимога в частині стягнення 332,05грн. 3% річних є правомірною та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 4056,77грн., слід вказати наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (п. 3.1 Постанови № 14).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому мала місце інфляція (абз. 3 п. 3.2. Постанови №14).

За даними розрахунку позивача, інфляційні нараховано за період з 14 грудня 2014р. по лютий 2015 року.

Перевіривши розрахунок інфляційних, суд дійшов висновку, що вони заявлені у відповідності до норм чинного законодавства, є правомірними, арифметично вірними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення на позов.

Відповідач позов за предметом та підставами не оспорив, доказів погашення заборгованості не надав, своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні не скористався.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають частковому задоволенню в сумі 44388,82 грн., з яких 40000,00грн. - основний борг, 332,05грн. - 3% річних, 4056,77 грн.- інфляційних.

В частині стягнення 9972,33 процентів за користування позики та 4149,04 грн. пені, суд відмовляє за безпідставністю позовних вимог.

В порядку ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Соя-М" (12304, Житомирська область, смт. Черняхів, Майдан Рад, буд.5, ідентифікаційний код 38908919)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Жива Нива" (13413, Житомирська область, Андрушівський район, с.Стара Котельня, вул. Андрушівська,9, ідентифікаційний код 36104813)

- 40000,00грн. основного боргу;

- 318,90грн. 3% річних;

- 4056,77грн. інфляційних;

- 1386,06грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 25.05.15

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2 відповідачу (рек. з повід.)