Рішення № 44332523, 15.05.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/1383/13-ц 15.05.2015 15.05.2015 15.05.2015

Провадження №22ц/784/1045/15 Головуючий у суді 1 інстанції - Савін О.І.

Категорія 59 Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 травня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Шпонарською О.Ю.,

з участю:

позивача - ОСОБА_3

представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» та ОСОБА_5 про визнання недійсним прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, -

в с т а н о в и л а :

19 червня 2013 року ОСОБА_3 пред'явив до ВДВС Южноукраїнського МУЮ, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» (далі ТОВ «Укрспецторг групп») та ОСОБА_5 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, його визнано винним та засуджено до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна.

Цим же вироком задоволено цивільний позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанк» в м. Миколаєві і ухвалено стягнути на користь потерпілої юридичної особи: з ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в солідарному порядку 464 386 гривень 48 копійок та, в такому ж порядку, з ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 505 202 гривні 07 копійок.

На виконання вироку в частині конфіскації та задоволення цивільного позову судом до ВДВС Южноукраїнського МУЮ були направлені виконавчі листи, а тим, на їх підставі, відкрито зведене виконавче провадження на загальну суму 972 458 гривень 90 копійок.

В ході цього провадження, посадовою особою виконавчої служби була описана та арештована належна йому квартира АДРЕСА_1, оціночною вартістю у 227 553 гривні.

Задля її реалізації, квартира була виставлена на прилюдні торги, які, за відповідним договором з ВДВС Южноукраїнського МУЮ, повинна була здійснювати Миколаївська філія товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп».

Проте, призначені на 22 лютого 2013 року, які були першими, а потім і другі торги, призначені на 04 квітня 2013 року, у зв'язку з відсутністю покупців, були визнані такими, що не відбулися.

При цьому, до других торгів була проведена переоцінка вартості квартири, внаслідок чого вона зменшилася в ціні на 10 %.

Після повторної переоцінки, вартість квартири зменшена ще на 40 %.

13 травня 2013 року були проведені треті торги, в результаті яких зазначене майно було продано за 113 776 гривень 50 копійок ОСОБА_5, який був єдиним учасником торгів, що відбулися.

Між тим, як на думку позивача, законних підстав для проведення торгів не було, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2013 року скасовані вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року та ухвала апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, а справу направлено на новий судовий розгляд суду 1 інстанції.

Крім того, прилюдні торги проведені із порушенням вимог чинного законодавства, а саме:

він не був належним чином повідомлений про результати проведення торгів; прилюдні торги організовані з порушенням вимог закону щодо належного повідомлення про продаж арештованого майна у засобах масової інформації; оцінка виставленого на продаж майна проведена неналежним чином; проведення торгів відбулось при наявності лише одного покупця.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив позов задовольнити.

21 серпня 2014 року він уточнив свій позов і остаточно просив:

визнати недійсними результати прилюдних торгів з продажу належної йому квартири АДРЕСА_2, проведені 13 травня 2013 року Миколаївською філією ТОВ «Укрспецторг групп», які затверджені протоколом № 15-0153/13(Н)-1 від 13 травня 2013 року та актом про проведення прилюдних торгів Миколаївською філією ТОВ «Укрспецторг групп» належної йому квартири; визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_3, затверджений 23 травня 2013 року начальником ВДВС Южноукраїнського МУЮ; визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів на зазначену квартиру, видане ОСОБА_5.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року позов ОСОБА_3 залишено без задоволення у зв'язку з його недоведеністю.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Скаргу обґрунтував невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи і порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційну скаргу слід задовольнити у повному обсязі, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому судовому рішенні суд 1 інстанції виходив з того, що у справі немає доказів підставам, які б давали йому можливість визнати торги недійсними, а тому у позові слід відмовити.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає помилковими, необґрунтованими й незаконними.

За Конституцією України, ст. 27 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів

Відповідно до статей 1,3 ЦК України, 1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу статей 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення міського суду ухвалено не у повній відповідності з виписаним вище, а тому є незаконним та необгрунтованим.

Відповідно до ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 316- 319, 321, 325, 328, 346 ЦК України, глави 4 ЖК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю, набутої в порядку, визначеному законом, не завдаючи при цьому шкоди правам, свободам та гідності інших громадян.

Право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений такого права, що гарантується державою.

Кожен має право на житло, що придбане у власність і ніхто не може бути примусово позбавлений такого права інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У разі порушення права особи на власність і, відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, особа має право звернутися до суду за його захистом.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для визнання торгів недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України позивачем зазначено недодержання державним виконавцем та ТОВ «Укрспецторг групп» при проведенні прилюдних торгів норм Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (надалі Закон № 606-ХІV) й Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №68/5 від 27.10.1999 року (далі - Тимчасове положення).

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, визначав Закон № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі - Інструкція № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Цим Законом визначено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхнє права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст.ст. 1, 2, 5, 7, 10, 11, 111, 85 Закону).

Разом із тим, аналіз положень Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року й Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року та пп. 5.11, 5.12 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Відповідно до положень указаних правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (п. 5.11 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Правила ж проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням.

Цим Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд. 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд. 4) і, по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд. 6).

Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, пп. 244, 245, 248 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року № 152/361, ст. 34 Закону України "Про нотаріат").

Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч.ч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 названого Кодексу).

Разом із тим слід зазначити, що, оскільки, виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 3 ст. 32, ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 57, ст. ст. 55, 85 Закону).

Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Оскільки, як убачається із заяви про перегляд судових рішень і матеріалів справи, підставами для пред'явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є як недодержання державним виконавцем вимог Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, так і недодержання спеціалізованою організацією - Миколаївська філія товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» - вимог Тимчасового положення, то при вирішенні позову про визнання прилюдних торгів недійсними суду необхідно було встановити такі факти: чи мало місце порушення вимог Тимчасового положення та інших норм при проведенні прилюдних торгів; чи вплинули ці порушення на результати торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати торгів.

Проте ці факти судом не встановлені. Зокрема, судом не встановлено, чи існували правові підстави для проведення самих торгів і чи дотримані спеціалізованою організацією - Миколаївська філія товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» - вимоги п. 3.11 Тимчасового положення про повідомлення боржника про час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна та чи відповідають вимогам пп. 4.9, 7.3 цього положення дії цієї організації по реалізації нерухомого майна за результатами прилюдних третіх торгів від 13 травня 2013 року, ураховуючи те, що прилюдні торги раніше призначалися на 22 лютого 2013 року й 04 квітня 2013 та двічі були визнані такими, що не відбулися.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2013 року скасовані вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, на виконання якого власне і проводилися оскаржувані торги, та ухвала апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, якою вирок було залишено без змін, а справу направлено на новий судовий розгляд суду 1 інстанції.

За такого, правових підстав для проведення торгів 13 травня 2013 року вже не існувало, а тому припинення права позивача на належну йому квартиру вже тільки з названої причини вважати правомірною не можна було і їх слід було визнавати недійсними.

Крім того, Миколаївська філія товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» реалізувала квартиру з третіх торгів за наявності тільки одного покупця, в той час, як за Типовим положенням (в редакції на час проведення торгів) мала право на проведення лише двох торгів і за наявності не менше двох учасників (п.п. 4.2, 4.7.).

Крім того, відповідачі не довели, що належним чином повідомили боржника про час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна, хоча за законом то є їх обов'язком.

Оскільки, ухвалюючи оскаржене рішення міський суд не врахував зазначених положень і не застосував до спірних правовідносин норми ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України та пп. 3.11, 4.12 Тимчасового положення, які підлягали застосуванню, і неправильно застосував норму ч. 1 ст. 16 ЦК України, унаслідок чого помилково дійшов протилежних висновків, ніж ті, які виписані вище, то таке рішення слід скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити, відповідно до меж заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» та ОСОБА_5 про визнання результату прилюдних торгів, акту реалізації предмета іпотеки та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсними - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним протокол № 15-0153/13(Н)-1 проведення прилюдних торгів по реалізації майна, яке належить ОСОБА_3, а саме, трикімнатної квартири АДРЕСА_4, затвердженого 13 травня 2013 року директором Миколаївської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп».

Визнати недійсним Акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, а саме, квартири АДРЕСА_4 від 23 травня 2013 року, затверджений у той же день начальником відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції.

Визнати недійсним свідоцтво про належність ОСОБА_5 на праві власності трикімнатної квартири АДРЕСА_4.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: