Рішення № 44332511, 19.05.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/3719/14-ц 19.05.2015 19.05.2015 19.05.2015

Провадження №22ц/784/884/15 Головуючий в першій інстанції Кокарєв В.В.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Довжук Т.С.,

суддів: Коломієць В.В., Шолох З.Л.,

при секретарі судового засідання Шпонарській О.Ю.,

без участі сторін,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

та

апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2015 року по справі за позовом

ОСОБА_6

до

ОСОБА_5 та ОСОБА_3,

про звернення стягнення на предмет іпотеки

та зустрічним позовом

ОСОБА_5 та ОСОБА_3

до

ОСОБА_6,

про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, стягнення збитків та компенсації моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

26 травня 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач зазначав, що 18 травня 2010 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики № б/н, відповідно до умов якого останній було надано у борг грошові кошти в сумі 79 259 грн., що на день укладання дорівнювало 10 000 доларів США, зі сплатою 6 % у місяць від суми позики в гривнях, що є еквівалентом 600 доларам США за курсом Нацбанку України, на строк до 18 травня 2011 року. Вказаний договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М. та зареєстрований за № 751. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики того ж числа між ним та відповідачами було укладено договір іпотеки, належної їм на праві спільної часткової власності (по ? частці кожному) квартири АДРЕСА_1 у м. Миколаєві. Згідно вказаного договору ціна предмету іпотеки становила 24 152 грн. Даний договір також був зареєстрований вказаним вище приватним нотаріусом за № 153/12 та одночасно накладено заборону відчуження предмету іпотеки. На даний час ОСОБА_5 свої зобов'язання по поверненню суми позики виконала не в повному обсязі, а тому виникла заборгованість у сумі 6 000 доларів США, що станом на 09 лютого 2015 року становить 138 783 грн. 48 коп. Крім того, договором позики обумовлено сплату штрафу у розмірі 10% від суми позики, що дорівнює 1 000 доларів США та еквівалентно 23 130 грн. 58 коп. Також, вважає що відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, він має право на стягнення 3% річних, що становить 9 136 грн. 90 коп. Загальна сума заборгованості дорівнює 171 050 грн. 96 коп.

Посилаючись на вказане та на порушення відповідачами вимог ст. 1046 ЦК України позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 у м. Миколаєві в рахунок стягнення заборгованості за договором позики із встановленням вартості предмету іпотеки незалежним суб'єктом оціночної діяльності на момент її реалізації шляхом проведення прилюдних торгів.

12 листопада 2014 року представник ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, стягнення 170 060 грн. матеріальних збитків та 5000 грн. компенсації моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог посилались на те, що ОСОБА_6 не має права на отримання відсотків за договором позики, оскільки не є фінансовою установою та на те, що вказані договори укладені у зв'язку з фінансовими труднощами, під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 у м. Миколаєві, яка належить ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, в рахунок задоволення вимог ОСОБА_6 в сумі 161 914 грн. 06 коп., які складаються з 138 783 грн. 48 коп. заборгованості за позикою (6000 доларів США) та 23 130 грн. 58 коп. штрафу, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за оцінкою, визначеною незалежним суб'єктом оціночної діяльності. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Також вирішено питання щодо стягнення судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позову в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції є незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позову в повному обсязі і задовольнити зустрічний позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції є незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтями 1047, 1048 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в суді першої інстанції 18 травня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_6 надав ОСОБА_5, а остання отримала у позику 79 259 грн., що було еквівалентно 10 000 доларів США зі сплатою 6 процентів в місяць від суми позики в гривнях, що еквівалентно 600 доларів США. та строком повернення не пізніше 18 травня 2011 року в гривнях в еквіваленті 10 000 дол. США за курсом НБУ на день повернення позики (а. с. 10 т. 1). Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М. та зареєстрований за № 751.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики того ж числа між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Савченко І.М. за № 153/12. За умовами вказаного договору, в забезпечення виконання боржником зобов'язань по поверненню позики, сплаті процентів та неустойки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 передали в іпотеку, належну їм на праві спільної часткової власності, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у м. Миколаєві (а.с. 11-13 т. 1).

Відповідно до п. 1.2 договору позики повернення позики частками не допускається.

Передбачені пунктами 1.2-1.5. договору позики, зобов'язання по сплаті процентів за період вказаний у договорі позики ОСОБА_5 виконала повністю, проте зобов'язання по поверненню суми позики не виконала, тому продовжувала сплачувати відсотки за користування позикою.

Згідно наданих копій розписок, ОСОБА_5 сплачувала проценти щомісячно по 600 доларів США та за період з 18 травня 2010 року до 17 жовтня 2012 року всього сплатила позивачу 16 200 доларів США процентів (а. с. 148-175 т. 1). Крім того, в рахунок погашення заборгованості по тілу позики ОСОБА_5 сплатила ОСОБА_6 20 жовтня 2012 року - 1200 доларів США, 04 липня 2013 року - 1000 доларів США, 08 вересня 2013 року - 1000 доларів США і 20 листопада 2013 року - 1 000 доларів США, а всього 4200 доларів США (а.с. 176-179 т. 1). Позивачем було прийнято часткове погашення, не зважаючи на п. 1.2 договору позики, та як вбачається з розписки залишок неповернутої позики становить суму еквівалентну 6 000 доларів США.

Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду України від 30 травня 2012 року (справа № 6-48цс12) зазначено, що право позикодавця, який не є ні юридичною особою, ні суб'єктом підприємницької діяльності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України, а не вказаним Законом.

Таким чином, суд першої інстанції, вірно прийшов до висновку про те, що ОСОБА_6 мав право на отримання процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказане є реалізацією принципу добросовісності у договірних правовідносинах.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Матеріалами справи підтверджується, що розмір предмету іпотеки не перевищує суму заборгованості за основним зобов'язанням.

Статтею 3 вказаного закону передбачено, що іпотека виникає на підставі договору. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Частина 1 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» передбачає право іпотекодержателя від свого імені на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

З п. 1.2 договору іпотеки вбачається, що предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 43,8 кв.м., а житловою 27,2 кв.м., та належить відповідачам на праві спільної часткової власності по ? частці (а.с. 11 т. 1). Іншого житла вони не мають.

З висновку ПМП «Осіріс» (суб'єкт оціночної діяльності) про вартість об'єкта оцінки та звіту з незалежної оцінки ринкової вартості спірної квартири вбачається, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 у м. Миколаєві станом на лютий 2015 року складає 404 540 грн. (а.с. 222-240).

Згідно п. 1.4, п. 6.2.2 іпотечного договору, сторони погодились, що вартість предмету іпотеки зазначеної в договорі є приблизною, а реалізація його буде здійснюватись за цінами, які реально склалися на ринку на момент його реалізації. При цьому, ціна продажу предмета іпотеки може бути встановлена за згодою сторін на підставі оцінки майна, що підготовлена незалежним суб'єктом оціночної діяльності (а.с. 121-123).

Як роз'яснено в п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Законом України «Про іпотеку» встановлено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав (ч. 3 ст. 39 цього Закону).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 отримала у позику від позивача 10 000 доларів США зі сплатою 6% у місяць, тобто під 72% річних. Починаючи з травня 2010 року по листопад 2013 року ОСОБА_5 повернула ОСОБА_6 20 400 доларів США.

Таким чином, колегія суддів вважає, що порушення ОСОБА_5 основного зобов'язання (залишок боргу 6 000 доларів США) не завдає збитків ОСОБА_6 та виходячи з принципу співмірності вартості предмета іпотеки, яка визначена відповідно до умов іпотечного договору (404 540 грн.), та наявної заборгованості (ціна позову - 171 050 грн. 96 коп.), в задоволенні позову необхідно відмовити.

Посилання в апеляційній скарзі представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 щодо фіктивної реєстрації ОСОБА_3 на зайняття підприємницькою діяльністю та те, що досудова вимога про усунення порушень умов договору позики ОСОБА_6 на її адресу не надсилалась спростовуються матеріалами справи.

Матеріалами справи підтверджується, що 24 березня 2014 року ОСОБА_6 надсилав на адресу ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень умов договору позики шляхом погашення заборгованості та попередження про можливість накладення стягнення на предмет іпотеки, яка останньою отримана 28 березня 2014 року (а.с. 17-19 т.1).

Частиною 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Що стосується висновків суду про відмову в задоволенні зустрічного позову, колегія суддів погоджується з даними висновками та вважає, що рішення суду в цій частині є законним і обґрунтованим.

Так, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з п. 23 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні договори позики та іпотеки були вчинені під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Справа в апеляційному порядку переглядалась за відсутністю сторін, які належним чином були повідомлені про час і місце її розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Клопотання щодо подовження строку розгляду справи від сторін не надходило (ч. 2 ст. 303-1 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині позову ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, а рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи, а тому відсутні підстави для його скасування в цій частині.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 з кожної по 809 грн. 57 коп. судового збору, скасувати.

В іншій частині зазначене рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча

Судді