Рішення № 44331575, 20.05.2015, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 466/4206/14-ц

пр.№ 2/464/72/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2015 року

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого-судді Чорної С.З.

при секретарі Дзюба І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Балацька Вікторія Костянтинівна, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради в особі органу опіки та піклування про визнання недійсними довіреностей, -

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому з уточненням просять визнати недійсними довіреності, видані ними відповідачу ОСОБА_3 від 11 серпня 2007 р., посвідчені третьою особою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Балацькою В.К., зареєстровані в реєстрі за №3862 та за №3863 відповідно. В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що квартира АДРЕСА_1 належить їм на підставі договору купівлі-продажу. 11 серпня 2007 р. приватний нотаріус ЛМНО Балацька В.К. в реєстрі за №3862 та за №3863 посвідчила довіреності, видані ними на ОСОБА_3 щодо представлення їх інтересів при укладенні правочинів цивільно-правового характеру, а саме: договору поруки, іпотечного договору, як іпотекодавця - майнового поручителя, предметом яких є належна їм на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 та договорів про внесення змін та доповнень до вищезгаданих договорів, де вони відповідають за виконання позичальником ОСОБА_5 її зобов'язання перед кредитором - банком «Універсальний». Для чого вони надали право ОСОБА_3 підписувати від їх імені вищезгадані правочини, отримувати в органах державної реєстрації нерухомості та в органах нотаріату Львівської області та інших компетентних органах необхідні документи, витяги та довідки, подавати та отримувати від їх імені заяви та документи, розписуватись за них та виконувати всі інші дії, пов'язані з цими довіреностями. Пустомитівським районним судом Львівської області розглядається кримінальне провадження №12013150010000837 від 16.11.2013 р. по обвинуваченню ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інших за ст.ст.190 ч.4, 209 ч.1 та 2 КК України, в якому їх визнано потерпілими та цивільними позивачами. В процесі досудового розслідування встановлено, що в період 2004-2008 р.р. у містах Львові та Пустомити пастори та лідери релігійної організації «Посольство Боже» ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інші обвинувачені, діючи за попередньою змовою, використовуючи свою духовну владу на прихожанами своєї громади, а також методи психологічного впливу на них, які суперечать принципам свободи та віросповідання, всупереч нормам релігійної моралі, умисно розповсюджували серед прихожан організації «Посольство Боже» та «Нове покоління» завідомо неправдиву інформацію, створюючи у них хибне враження про те, що керівники «Посольства Божого» є досвідченими фахівцями в галузі економіки та фінансів і володіють професійними навиками у ефективному розумінні та примноженні грошових коштів прихожан. Пастори цих громад власноручно або через пасторів інших церков підшукували серед прихожан осіб, які беззаперечно довіряли своїм пасторам і які опинились у важких життєвих обставинах, використовували методи впливу на їх свідомість, позбавляючи їх здатності критично сприймати події, і у такий спосіб схиляли їх до укладання кредитних договорів та договорів іпотеки з рядом банківських установ м.Львова. Отримані у банках кредитні кошти члени організацій, перебуваючи під психологічним впливом, передавали пасторам «Посольства Божого», які розпоряджались цими коштами на свій розсуд і не мали наміру повертати їх ні банкам, ні прихожанам. Починаючи з 2007 р., пастори церкви «Посольство Боже» ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримували тісні стосунки з пасторами церкви «Нове покоління» ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (позивачі були членами цієї релігійної організації на той час). Пастор «Посольства Божого» ОСОБА_6 декілька разів проповідувала на зібраннях церкви «Нове покоління» на тему впливу церков протестантського напрямку на всі сфери життя суспільства, в т.ч. на фінансову сферу. Пастори церкви «Посольство Боже» ОСОБА_6 та ОСОБА_7, впливаючи на свідомість прихожан «Нового покоління» та схиляючи їх до отримання кредитів у банках, діяли опосередковано через пастора їх церкви ОСОБА_3, який мав на той час величезний авторитет та довіру серед прихожан церкви «Нове покоління». Він активно переконував прихожан «Нового покоління» у вигідності отримання кредитів у банках м.Львова та вкладанні цих коштів у бізнес ОСОБА_7. У липня 2007р. пастор ОСОБА_3 запросив позивача та інших членів релігійної організації «Нове покоління» у церковний офіс і запропонував усім закласти квартири під взяття кредиту з подальшою передачею грошей пасторам ОСОБА_7. Як сказав пастор ОСОБА_3, через рік пастори ОСОБА_7 мали віддати їм гроші кредиту і прибуткові відсотки. 11 серпня 2007 р. вони надали пастору ОСОБА_3 спірні довіреності. 14 серпня 2007р. був укладений договір іпотеки, яким їх квартира за вищевказаною адресою була поставлена у заставу як гарантія повернення кредиту ОСОБА_5 банку «Банк Універсальний». При укладенні та підписанні цього договору іпотеки вони присутніми не були. Від їх імені згідно з довіреностями, виданими ними, діяв пастор ОСОБА_3, який і підписався в договорі в присутності приватного нотаріуса. Весною 2012 р. «Банк Універсальний» подав до них позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Пастор ОСОБА_3 сказав, що перед банком кожен відповідає сам за себе, тобто залишив їх, свої прихожан, яких він сам же втягнув у цю халепу, напризволяще. Відтак, пастори «Посольства Божого» ОСОБА_7 та пастор «Нового покоління» ОСОБА_3, зловживаючи їх довірою, ввели їх в оману стосовно обставин, а також вчинили на них психічний тиск. В результаті такого психічного тиску і обману вони надали довіреності пастору ОСОБА_3 і через його посередництво заставили їх квартиру як гарантію повернення кредиту, взятого ОСОБА_5 у ПАТ «Банк Універсальний». Спірні довіреності вважають недійсними з підстав ст.229 ЦК України, оскільки помилялись щодо таких обставин, які мають істотне значення: щодо фаховості та професіоналізму, а також безпеки інвестиційного заходу, заради якого надавалися довіреності пастору ОСОБА_3; щодо чесності самого пастора ОСОБА_3 і відсутності в нього корисливих мотивів. Вважають, що спірні довіреності слід також визнати недійсними з підстав, передбачених ст.231 ЦК України, а саме здійснення на них психічного тиску: стали жертвою нейролінгвістичного програмування («промивки мізків»), яке створив у церкві «Нове покоління» пастор ОСОБА_3; не змогли протистояти маніпуляціям (хитрощам) пастора ОСОБА_3, який зокрема, п'ять разів вмовляв їх погодитися на цей договір іпотеки. Крім того, враховуючи вимоги ст.ст.203, 224, 237, 238, 244, 402, 405, 1003 ЦК України, ст.177 СК України, ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осі і безпритульних дітей», ст.54 Закону України «Про нотаріат», вважають, що оскільки їх малолітній син ОСОБА_1, 2004р.н., мав майнове право і користування їх квартирою (у червні 2007р. знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з його реєстрацією за адресою: с.Куровичі Золочівського району Львівської області), то зміст правочинів, якими є довіреності, суперечать актам цивільного законодавства, так як в момент вчинення таких позивачі не мали дозволу органу опіки та піклування, а тому не могли уповноважити відповідача на вчинення від його імені правочинів щодо укладення іпотечного договору.

У судовому засіданні позивачі та їх представник позов підтримали, просять задоволити та дали пояснення, аналогічні змісту позовної заяви.

Відповідач та його представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечили з підстав відсутності підстав для визнання довіреностей від 11 серпня 2007 р. недійсними та просять в позові відмовити.

Представник третьої особи Сихівської районної адміністрації ЛМР в особі органу опіки та піклування у судовому засіданні позов підтримав та просить задоволити.

Третя особа приватний нотаріус ЛМНО Балацька В.К. у судове засідання не з'явилась, надала суду заперечення, в яких просить в задоволенні позову відмовити за безпідставністю, просить справу слухати у її відсутності.

Представник третьої особи ПАТ «Універсал Банк» у судовому засіданні проти позову заперечив, просить в його задоволені відмовити за безпідставністю та необгрунтованістю вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу та показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дослідивши матеріали справи, з"ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, з врахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України.

Згідно зі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. При цьому дані докази повинні бути належними та допустимими, як це передбачено ст.ст.58-59 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.ст.1000, 1003 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Судом встановлено, що 11 серпня 2007 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Балацька В.К. в реєстрі за №3862 та за №3863 посвідчила довіреності, видані позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які розуміючи значення своїх дій та правові наслідки цього документу, діючи на підставі попередньої домовленості з повіреним, уповноважили відповідача ОСОБА_3 представляти їх інтереси при укладенні правочинів цивільно-правового характеру, а саме: договору поруки, іпотечного договору, як іпотекодавця - майнового поручителя, предметом яких є належна їм на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 та договорів про внесення змін та доповнень до вищезгаданих договорів, де вони відповідатимуть за виконання позичальником ОСОБА_5 її зобов'язання перед кредитором - банком «Універсальний». Для чого вони надали право ОСОБА_3 підписувати від їх імені вищезгадані правочини, отримувати в органах державної реєстрації нерухомості та в органах нотаріату Львівської області та інших компетентних органах необхідні документи, витяги та довідки, подавати та отримувати від їх імені заяви та документи, розписуватись за них та виконувати всі інші дії, пов'язані з цими довіреностями. Зміст ст.ст.203, 237-240, 244, 245, 247-250, 553-559, 1000 ЦК України позивачам роз'яснено. Довіреності видані строком на три роки і дійсні до 11 серпня 2010 р.

Так, при зверненні з позовом до суду позивачі просить визнати недійними згадані довіреності на підставі ст.ст.229, 231 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

У загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладених у ст.203 ЦК України, зазначено, що: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вичиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За умовами ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За роз'ясненнями, що містяться в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У ст.231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У згаданій вище постанові Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст.231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Таким чином, всупереч вимогам ст.ст.10, 60 ЦПК України з наданням належних та допустимих доказів, як цього вимагають положення ст.ст.58-59 ЦПК України, позивачами не доведено жодних підстав для визнання довіреностей від 11 серпня 2007 р. недійсними в порядку ст.ст.229, 231 ЦК України, тобто, що вони помилялися щодо обставин, які мають істотне значення, а також внаслідок психічного тиску з боку другої сторони. Крім цього, суд звертає увагу на те, що позивачами зазначено дві взаємовиключні підстави для визнання довіреностей недійсними, так як помилка при вчиненні виключає вчинення такого під впливом психічного насильства і навпаки.

При цьому, суд бере до уваги акт комплексної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи №1004 від 19 жовтня 2012 р., призначеної на підставі постанови слідчого у кримінальній справі, згідно з якою ОСОБА_1 психічним захворюванням, недоумством не страждав і не виявляв будь-яких тимчасових чи інших хворобливих розладів психічної діяльності в період 2004-2008 років, міг усвідомлювати значення і наслідки своїх дій та керувати ними. Інші наявні у справі докази не підтверджують зазначені позивачами обставини та не стосуються предмету доказування.

Крім того, рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 9 грудня 2013р. по справі №1319/1729/2012 по справі за позовом ПАТ «Банк Універсальний» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «Банк Універсальний» про визнання договору іпотеки недійсним встановлено, що при вчиненні договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 14 серпня 2007р., укладеного на підставі спірних довіреностей, встановлено, що неповнолітній син позивачів ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, майнових прав щодо даної квартири ніколи не мав, на момент укладення оспорюваного договору іпотеки (як і вчинення спірних довіреностей) зареєстрований не був, а тому дозвіл органу опіки та піклування законом не вимагається. Таким чином вимоги ст.ст.203, 224 ЦК України, ст.177 СК України, ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осі і безпритульних дітей» порушені не були. Крім того, суд приходить до висновку, що договір доручення за своєю суттю, оформлений письмовою довіреністю, не є таким, що свідчить про відмову від належних дитині майнових прав на житло.

Також, суд звертає увагу на спосіб захисту передбаченого права, зокрема на те, що цивільним законодавством передбачено визнання недійсними договорів, тобто договорів доручення в даному випадку, а не виданих на їх підставі письмових довіреностей.

За умовами ч.ч.1, 2 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Так, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що позивачем є особа, права якої порушено чи оспорюється, а відповідно відповідачем - особа, яка порушила його права.

На підставі наведеного, цивільне право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не порушено, а тому відсутні правові підстави для його захисту в судовому порядку при зверненні до суду з вимогами про визнання довіреностей від 11 серпня 2007 р. недійсними.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст.11 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позов є безпідставним та в задоволенні такого слід відмовити.

Також, згідно із ст.88 ЦПК України позивачеві не підлягають до присудження понесені ним судові витрати при подачі позову до суду у разі відмови судом у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст.ст.203, 215, 229, 231, 1000, 1003 ЦК України та керуючись ст.ст.1, 3, 10, 11, 57-60, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, с у д , -

в и р і ш и в :

в задоволені позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Балацька Вікторія Костянтинівна, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради в особі органу опіки та піклування про визнання недійсними довіреностей - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом 10 днів після його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом 10 днів з часу отримання його копії.

Головуючий: