Рішення № 44325464, 13.05.2015, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14614/14-ц

Провадження № 2/752/644/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 травня 2015 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Мирошниченко О.В.

при секретарі Конельській А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на оформлення документів, які необхідні для реєстрації місця проживання малолітньої дитини, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю в квартирі АДРЕСА_1; надати дозвіл ОСОБА_1 на оформлення документів, необхідних для реєстрації малолітньої доньки ОСОБА_3 за будь-якою адресою свого місця проживання без згоди відповідача.

В ході розгляду цивільної справи позивач неодноразово збільшувала, зменшувала позовні вимоги та остаточно просила суд визначити місцем проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання її матері ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1; надати дозвіл ОСОБА_1 на оформлення документів, необхідних для реєстрації малолітньої доньки ОСОБА_3 за вказаною адресою свого місця проживання без згоди відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що після розірвання шлюбу з відповідачем проживають окремо один від одного, донька проживає разом з нею, але з метою уникнення звуження прав дитини та своїх прав як матері в майбутньому, звернулась до суду із зазначеним позовом.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та позивач додала, що відповідач ОСОБА_2 по теперішній час не намагався здійснити дії, які б свідчили про наміри останнього проживати з донькою. Однак у неї існують побоювання, що відповідач може їх вчинити в подальшому. Також зауважила на ту обставину, що прийняття судом саме такого рішення їй необхідно для усунення суперечок між нею та відповідачем, які настануть у майбутньому. Крім того, вказала на те, що відповідач добровільно не надає згоди на реєстрацію дитини за вказаною вище адресою, що порушує права дитини. Також, про наявність спору між батьком та матір'ю щодо місця проживання малолітньої дитини, на думку позивача, свідчить і факт звернення до суду із зустрічною позовною заявою про зобов'язання зареєструвати дитину.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, оскільки вважає, що позовні вимоги не ґрунтуються на нормах цивільного та сімейного законодавства щодо визначення та реєстрації місця проживання дитини. Вказував, що з приводу визначення місця проживання їхньої дитини спір відсутній, та ніколи не виникав, оскільки після розлучення він погодився щоб дитина проживала разом з матір'ю, вважає що це повністю відповідає інтересам дитини, підстав для розлучення дитини з матір'ю не вбачає. Разом з тим, позивачка чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, тому відповідач вимушений був звертатися як до органів опіки та піклування, а в подальшому до суду з приводу визначення способів його участі у вихованні дитини, встановлення графіку спілкування та усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Окрім того, відповідач посилався на відсутність доказів порушення права на реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_3, а саме позивачкою не надано суду відмов органів реєстрації у реєстрації місця проживання дитини, не доведено факту ухилення або відмови відповідача від надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини.

Представник органу опіки та піклування Печерського району м. Києва щодо заявленого позову пояснив наступне. На підставі звернення позивачки ОСОБА_1 органом опіки був наданий висновок про визначення місця проживання разом з матір'ю, при цьому наявність спору між сторонами не з'ясовувалася, відповідач не опитувався, оскільки на думку представника це не є обов'язковим. Підтвердив, що жодних заяв від відповідача про оспорювання, заперечення проживання його дитини разом з матір'ю, - не надходило. Відповідач звертався лише про встановлення графіку зустрічей з дитиною, яка проживає разом з матір'ю. Стосовно визначення місця проживання дитини за конкретною адресою заперечував, посилаючись на невідповідність вказаної вимоги нормам сімейного законодавства.

Представник органу опіки та піклування Голосіївського району м. Києва також частково заперечував щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з мотивів, що визначення місця проживання дитини за конкретною адресою суперечить діючому сімейному законодавству. Щодо наявності спору між батьками стосовно місця проживання, пояснив, що відповідач звертався до органу опіки лише про встановлення графіку зустрічей з дитиною, але його заява в зв'язку із зміною фактичного місця проживання дитини була в подальшому передана за територіальністю до органу опіки Печерського району м. Києва. З заявами про визначення місця проживання дитини разом з батьком, відповідач до органу опіки ніколи не звертався.

Вислухавши пояснення та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.

У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 06 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, про що складено актовий запис № 1045, що підтверджується даними свідоцтва про шлюбу серії НОМЕР_1, виданого 06.09.2009 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві, про що в книзі реєстрації народжень 16 грудня 2010 року зроблено відповідний запис за N 2146. Відповідно до даних свідоцтва, батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.05.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23.10.2014 року, розірвано шлюб, зареєстрований 06.06.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що дитина ОСОБА_3 з дати народження до жовтня 2014 року проживала АДРЕСА_5, в квартирі її батьків, сторін по справі. Після розлучення позивач ОСОБА_1 разом з дитиною переїхала в квартиру своїх батьків АДРЕСА_1, де мешкають по теперішній час, що підтверджується довідкою ТОВ «Рада 1» від 10.10.2014 року. Реєстрація місця проживання дитини - з моменту народження по теперішній час батьками не здійснювалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що предмет спору стосовно встановлення місця проживання малолітньої дитини відсутній, оскільки відповідач не заперечує та ніяким чином не чинить перешкоди, щоб спільна з позивачем донька проживала разом з нею. Навпаки, відповідач вважає, що дитині з матір'ю буде краще, будь-яких підстав для розлучення з матір'ю не вбачає.

Як вбачається зі звернень відповідача ОСОБА_2 до органів опіки Голосіївського та Печерського районів, його позовної заяви, яка перебуває на розгляді у Печерському районному суді м. Києва, - відповідачем порушувалось виключно питання встановлення регламенту зустрічей та усунення перешкод у спілкуванні зі своєю малолітньою дитиною. При цьому в усіх зазначених заявах ОСОБА_2 особисто вказував, що після їх спільна дитина проживає разом з матір'ю, однак остання перешкоджає у його спілкуванні з дитиною.

ОСОБА_2 до органів опіки та піклування з приводу визначення місця проживання доньки разом з ним не звертався.

Про відсутність спору між сторонами також свідчить і лист № М-07 від 26.01.15 року Служби у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому зазначено, що ОСОБА_2 не вимагає визначення місця проживання дитини, що дало право комісії вважати, що між батьками з зазначеного питання немає спору.

До доводів позивача ОСОБА_1 про існування у відповідача в майбутньому намірів змінити місце поживання дитини, а також щодо того, що наявність спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини підтверджується фактом звернення відповідача до суду із зустрічною позовною заявою, суд ставиться критично з огляду на наступне.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження будь-якої протиправної поведінки батька малолітньої ОСОБА_3, яка могла б свідчити про його намір вирішити питання місця проживання дитини без згоди позивачки.

Вказуючи на існування у відповідача можливих намірів відібрати дитину, в той же час позивачка зазначила, що батько не цікавиться вихованням дитини, не спілкується з ним та ніколи не вчиняв спроб вжити заходи направлені не тільки на проживання малолітньої доньки разом з ним, а навіть на спілкування з нею.

Такі пояснення позивача суд вважає взаємовиключними, суперечливими та неузгодженими між собою, що свідчить про надуманість позовних вимог та відсутність спору між сторонами щодо місця проживання малолітньої.

Крім того, в силу положень ст. 31 ЦПК України подання зустрічного позову є процесуальним правом відповідача у справі.

Крім того, суд не може покласти в основу рішення припущення позивача щодо можливості ймовірного порушення її прав у майбутньому, оскільки згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням вказаних норм закону правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи і інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або ос порені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Таким чином, враховуючи, що в силу ст.ст. 3 ЦПК України, 15 ЦК України, судовому захисту підлягає порушене, невизнане, або оспорюване цивільне право особи, а з наведених вище підстав, позивачем не доведено факт порушення саме його цивільного права, яке б підлягало захисту судом, суд надходить до висновку про те, що в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини слід відмовити.

Також суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині надання дозволу ОСОБА_1 на оформлення документів, необхідних для реєстрації малолітньої доньки ОСОБА_3 за вказаною адресою свого місця проживання без згоди відповідача.

Відповідно до змісту ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до п. 2.3. наказу МВС України № 1077 від 22.11.2012 року «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів», місце проживання дітей, які не досягли 10 років, визначається за згодою батьків. При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним.

У ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В ході судового розгляду позивачем ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів, що право на реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_3 дійсно порушено, оскільки відсутні докази, які б свідчили про те, що до звернення до суду з даним позовом, тобто до 02 вересня 2014 року позивач мала реальний намір здійснити реєстрацію дитини, зверталась до відповідних органів реєстрації з відповідними заявами, та не має підтверджень, що їй у здійсненні реєстрації дитини було відмовлено саме з вини відповідача.

При цьому, суд критично оцінює надані позивачем лист, датований 02.04.2015 року, адресований відповідачу у справі ОСОБА_2 з пропозицією здійснити дії щодо реєстрації дитини, а також лист Печерського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві від 17.04.2015 року про неможливість зареєструвати малолітню ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, оскільки дії, направлені на звернення ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 та відповідних державних органів з приводу реєстрації малолітньої ОСОБА_3 вчинені в ході розгляду цивільної справи в перерві між судовими засіданнями лише у квітні 2015 року, та не є доказами наявності перешкод або відмови відповідача у вчиненні дій та наданні згоди на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини до моменту звернення ОСОБА_1 до суду за захистом свого права, тобто до 02.09.2014 року. Інших належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження обставин, на які посилається позивач у своєму позові, ОСОБА_1 суду не надала.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на оформлення документів, які необхідні для реєстрації місця проживання малолітньої дитини, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя