Ухвала суду № 44324539, 20.05.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Ковальчук Н.М., Максимчук З.М.,

секретар судового засідання Шептицька С.С., за участю представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Лозюка С.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Волочиськ-агро" на рішення Гощанського районного суду від 31 березня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю „Волочиськ-агро" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та невиплаченої заробітної плати,

В С Т А Н О В И Л А :

19 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернувся в Гощанський районний суд з позовом до ТзОВ „Волочиськ-агро", в якому вказував, що працював у відповідача заступником генерального директора (по тваринництву) по серпень 2014 року та отримував заробітну плату в розмірі від 18661,06 грн. до 20706 грн. В липні 2014 року його було звільнено із займаної посади, проте жодних документів, що стосуються звільнення: наказу про звільнення чи виписки з такого наказу, він не отримував, тому йому не відома точна дата й причина звільнення.

На даний час з ним не проведено розрахунки при звільненні та не видано трудової книжки.

Із цих підстав просив стягнути з відповідача на його користь 16540,62 грн. невиплаченої заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 85753,80 грн.

________________

Провадження № 22-ц/787/969/2015 Головуючий у 1 інстанції : Рудик Л.М.

Доповідач : Григоренко М.П.

В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь 11875,67 грн. невиплаченої заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з дня його звільнення і до 26 січня 2015 року, коли після звернення до суду із даним позовом йому було видано трудову книжку та виплачено розрахункові кошти в сумі 4664,95 грн.

Рішенням Гощанського районного суду від 31 березня 2015 року позов ОСОБА_3 - задоволено.

Стягнуто з ТзОВ „Волочиськ-агро" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку, в розмірі 117023,64 грн., оскільки на час ухвалення судового рішення всі розрахункові кошти позивачу вже були виплачені відповідачем.

Стягнуто з ТзОВ „Волочиськ-агро" на користь держави судовий збір в розмірі 1170,24 грн.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ТзОВ „Волочиськ-агро" покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Вказує, що з 03.01.2014 року ОСОБА_3 було прийнято на посаду заступника директора (по тваринництву) ТзОВ „Волочиськ-агро" з місячним посадовим окладом згідно штатного розпису Товариства, з випробувальним терміном три місяці, на підставі наказу № 13-к від 03.01.2014 року.

На даній посаді ОСОБА_3 працював з 03.01.2014 року по 07.07.2014 року включно, що підтверджується табелем робочого часу за липень 2014 року та довідкою про доходи й іншими документами, що містяться в матеріалах справи.

24.07.2014 року було видано наказ № 461-к про звільнення ОСОБА_3, яким його звільнено із посади заступника генерального директора (по тваринництву) 08.07.2014 року, за прогул без поважних причин (п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України), а бухгалтерії провести кінцевий розрахунок та виплатити компенсацію за 12 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки, за фактично відпрацьований період з 03.01.2014 року по 07.07.2014 року включно.

Зазначає, що 08.07.2014 року ОСОБА_3 вже не працював і цей день є днем звільнення, а вимог про розрахунок до ТзОВ „Волочиськ-агро" від нього не надходило, що було підтверджено самим позивачем у судовому засіданні, а тому вважає, що Товариство не мало законних підстав для виплати суми компенсації за частину невикористаної основної щорічної відпустки, за фактично відпрацьований період з 03.01.2014 року по 07.07.2014 року включно, у розмірі 4644,95 грн.

Також вказує, що у період з 03.01.2014 року по 23.07.2014 року ОСОБА_3 тимчасово проживав у м. Волочиськ, Хмельницької обл. (спочатку у санаторії „Райдуга", а згодом у готелі м. Волочиськ). У ксерокопії паспорта позивача зазначено його реєстрацію у АДРЕСА_1, однак не зазначено який саме район та область, і стоїть дата реєстрації 31.01.2005 року.

Вважає, що позивач створив штучну ситуацію, що унеможливило встановити його дійсного місця проживання й додатково підтверджує умисел на отримання фінансової вигоди від ТзОВ „Волочиськ-агро" .

Крім того, позивач з грудня 2007 року по листопад 2013 року перебував на посаді генерального директора ТОВ „АВТ „Мирне", у підпорядкуванні якого було понад 300 працівників, і йому було відомо про порядок прийому, звільнення працівників, а також про порядок надання відпусток.

Також позивач не оскаржував наказ про його звільнення з роботи.

Із цих підстав просить скасувати рішення Гощанського районного суду від 31 березня 2015 року та закрити провадження у справі за безпідставністю позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

В ході апеляційного розгляду справи представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, яку просив задовольнити.

При цьому, також зауважив, що відповідач не мав права проводити остаточний розрахунок із позивачем шляхом перерахуванням належних йому грошових коштів у зв'язку зі звільненням на картковий рахунок, оскільки останній будь-які заяви з даного приводу не подавав і, крім того, з моменту звільнення ОСОБА_3 з роботи будь-які операції по зарахуванню коштів на його заробітну картку не могли бути проведені, оскільки це передбачено пунктом 4.6 Генерального зарплатного договору, укладеного між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ТзОВ „Волочиськ-агро".

Представник позивача просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи на його користь із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, суд першої інстанції керувався ст. ст. 116, 117 КЗпП України та виходив із того, що в ході судового розгляду було встановлено факт затримки розрахунку відповідачем при звільненні позивача з роботи, хоча мав для цього реальну можливість, шляхом перерахування розрахункових коштів на зарплатний картковий рахунок останнього.

Даний висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам та ґрунтується на законі.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків оскаржуваного рішення.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Результат аналізу наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не звернення працівника до роботодавця із заявою про виплату належних йому сум не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України.

В ході апеляційного розгляду представник позивача пояснив, що його довіритель, напередодні видачі відповідачем наказом про звільнення його з роботи за прогул, подавав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням, але ця його заява задоволена не була і з ним не було проведено будь-якого розрахунку, хоча він звертався до відповідача з даного приводу відразу після звільнення неодноразово в усній формі, але йому в цьому було відмовлено.

В матеріалах справи (а.с. 30) дійсно міститься заява позивача від 23 липня 2014 року про його звільнення з роботи за власним бажанням, яку була подана відповідачу у встановленому порядку, що суперечить твердженню останнього про те, що ОСОБА_3 з 08 липня 2014 року на роботі взагалі не з'являвся і тому це виключало можливість проведення із ним остаточного розрахунку.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач мав реальну можливість провести розрахунок із позивачем у день видачі наказу про його звільнення з роботи, шляхом перерахування належних йому коштів на його зарплатний картковий рахунок.

Статтею 7 ЦК України передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватись звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

З огляду на те, що на даний час виплата заробітної плати працедавцем своїм працівникам найчастіше відбувається через відповідні банківські установи, що мало місце і в даному випадку, тому, на розсуд колегії суддів, ТзОВ „Волочиськ-агро" ніщо не заважало здійснити повний розрахунок із позивачем, шляхом перерахування всіх необхідних коштів на відкритий зарплатний рахунок ОСОБА_3 та не бути залежним від волі останнього і його розшукувати.

Посилання представника відповідача в ході апеляційного розгляду на пункт 4.6 Генерального зарплатного договору, укладеного між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ТзОВ „Волочиськ-агро", є недоречним, оскільки цим пунктом передбачено, що після звільнення працівника з роботи його картковий рахунок продовжує діяти, але лише втрачає статус зарплатного.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення Гощанського районного суду від 31 березня 2015 року підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Волочиськ-агро" відхилити.

Рішення Гощанського районного суду від 31 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційної інстанції.

Головуючий Григоренко М.П.

Судді : Ковальчук Н.М.

Максимчук З.М.