Ухвала суду № 44324272, 21.05.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/2217/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1470/15Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді: Дряниці Ю.В.,

суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.,

при секретарі: Ткаченко Т.І.,

з участю: позивача ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людину «Україна» на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Кременчуцької філії Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В.,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Стягнуто з Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на користь ОСОБА_2 1787,50 грн. невиплаченої заробітної плати та 34 302,40 грн. середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку, а всього 36 089,90 грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят дев'ять грн. 90коп.).

Стягнуто із Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на користь держави судовий збір в сумі 360,90 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення місцевого суду скасувати в частині стягнення з ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на користь ОСОБА_2 1787,50 грн. невиплаченої заробітної плати та 34 302, 40 грн. середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку, а всього 36 089,90 грн., а в решті рішення залишити без змін.

При цьому апелянт посилався на порушення судом норм матеріального права та процесуального права. Вважає, що висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з підстав, визначених ст.308 ЦПК України.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Як вбачається з матеріалів справи 1 вересня 2005 року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду робітника з обслуговування споруд у Кременчуцьку філію Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на підставі наказу № 21-к від 1 вересня 2005 року. 14 лютого 2006 року він був звільнений з роботи за власним бажанням по статті 38 КЗпП України (наказ № 13-к від 14 лютого 2006 року), що засвідчується записами у трудовій книжці (а.с. 117, 118). Згідно штатного розкладу заробітня плата ОСОБА_2 складала 335,00 грн. на місяць.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 30 листопада 2006 року директора філії ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.41 КУпАП, за порушення встановленого законодавства про працю, невиплату працівникам заробітної плати.

Виходячи з розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_2 заборгованість за заявлений позивачем період з 15 лютого 2006 року по 26 серпня 2014 року за затримку сплати розрахунку становить 34 302,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 1 вересня 2005 року по 14 лютого 2006 року в сумі 1787,50 грн. та середнього заробітку за затримку виплати розрахунку за період з 15 лютого 2006 року по 26 серпня 2014 року в сумі 34 302,40 грн. суд виходив з того, що відповідач не надав належних доказів відсутності вищезазначеної заборгованості. Зазначив, що аудиторський висновок від 25 грудня 2007 року, на який посилається відповідач, не є безспірним та достатнім доказом відсутності такої заборгованості, так як суду достовірно не відомо чи були надані аудиторам бухгалтерські документи в повному обсязі. Водночас, належні докази на підтвердження відсутності такої заборгованості (відомості на виплату заробітної плати, видаткові касові ордери або платіжні доручення про перерахунок заробітної плати до банківської установи) відповідачем суду надані не були.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини справи, дав належну правову оцінку наданим доказам,вірно провів аналіз норм чинного законодавства, норм закріплених в Кодексі законів про працю України.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноваженим ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно до статті 117 Кодексу Законів України про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, що правовідносини між позивачем і Вищим навчальним закладом «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» носили цивільно-правовий характер, оскільки, про прийняття та про звільнення позивача з роботи видавалися накази директора філії ОСОБА_3 , томувиходячи зі змісту ст. 31,32 КЗпП, а також записів у трудовій книжці дані правовідносини слід вважати трудовими.

Також апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності у три місяці обґрунтовуючи тим, що початок перебігу цього строку слід обраховувати з моменту звернення ОСОБА_2 з претензією до директора філії ОСОБА_3 , а саме з 05.09.2007 року.

Колегія суддів вважає, що ці доводи не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, підстав для застосування строку позовної давності немає.

Висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка. Розгляд справи проведений з дотриманням принципузмагальності та диспозитивності, а оцінка доказів проведена відповідно до норм ст. 212 ЦПК України.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні спору по суті місцевим судом були вірно враховані та застосовані норми матеріального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 березня 2015 року - відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) Ю.В.Дряниця

Судді: (підпис) Т.О.Кривчун

(підпис) О.В.Чумак

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Ю.В.Дряниця