Рішення № 44323975, 14.04.2015, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/1597/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

В складі: головуючого судді - Яценко В. В.

при секретарі Карпенко Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Лубнах цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_2 та до приватного виробничо-будівельного підприємства "Лубниспецмонтаж" про захист прав споживача, стягнення неустойки за продаж товару неналежної якості,-

В С Т А Н О В И В :

08 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (а.с.1 - 3) до приватного підприємця ОСОБА_2, про захист прав споживача та стягнення неустойки.

Заявою від 18 липня 2014 року (а.с.81 - 85) позивач збільшив свої позовні вимоги,і судом як співвідповідача було залучено приватне виробничо-будівельне підприємство "Лубниспецмонтаж", директором якого є ОСОБА_3 .

Ухвалою від 09 квітня 2015 року було задоволено заяву представника позивача про залишення вимоги про стягнення неустойки без розгляду на підставі ст.207 ч.1 п.5 ЦПК України.

Свої уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 05.12.2012 року між ним та СПД та ПП ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу будівельних матеріалів, а саме - тротуарної плитки. На виконання своїх зобов'язань він сплачував ОСОБА_2 кошти, в тому числі 05.12.2012 року ним було сплачено 10000 гривень, а 20.12.2012 року ще 5000 гривень. Ще значну суму коштів ним було сплачено за тротуарну плитку в касу другого відповідача, тобто ПВБП "Лубниспецмонтаж". Всі ці кошти передавалися позивачем та сплачувались протягом тривалого періоду, а всього ним відповідачам було сплачено 49000 гривень, при цьому квитанції про приймання коштів йому видали лише на загальну суму 30000 гривень, оскільки він перебував з директором ПВБП "Лубниспецмонтаж" ОСОБА_3 в дружніх відносинах. Після отримання всієї партії оплаченої плитки та її часткової укладки пройшов дощ, і переважна більшість плитки потріскалась, вишарувалась верхня її частина, деякі плитки фактично розсипались при найменшому на них навантаженні. Після його звернення з претензіями з цього приводу відповідачі забрали всю тротуарну плитку, в тому числі і демонтовану, натомість пообіцяли повернути йому всі кошти. Однак повернуто було лише 36340 гривень, в решті його вимог відповідачі безпідставно відмовили, що змусило його звертатись до суду.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позов підтримали, прохали його задовольнити, обґрунтовували позовні вимоги обставинами, викладеними у позовній заяві.

Представники відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в задоволенні позову прохали відмовити, пояснили, що тротуарну плитку ОСОБА_1 придбав саме на ту суму, на яку видано квитанції до касових ордерів. Плитка була якісною, оскільки жодних претензій ОСОБА_1 їм не направляв. Саму плитку після її повернення було реалізовано іншим покупцям, що свідчить про її якість та надуманість позовних вимог. Вважають, що дії ОСОБА_1 спрямовані на приниження їх ділової репутації шляхом поширення недостовірних відомостей. Нову ж плитку ОСОБА_1 придбав у їх конкурента на більш вигідних умовах.

У відповідності до вимог ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання :

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити…

З'ясувавши обставини справи на підставі доказів, поданих особами, які беруть участь у справі, суд вважає за необхідне позовні вимоги задоволити частково.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Суд також враховує висновки, покладені в основу рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно яких з огляду на приписи ч.3 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

Як зазначено в "Аналізі судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів", проведеному Верховним Судом України - при вирішенні спорів про захист прав споживача слід ураховувати, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі і за спричинену шкоду, лежить на продавцеві (виготівникові).

Судом встановлено, що між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачами - ОСОБА_2 як суб'єктом підприємницької діяльності та приватним виробничо-будівельним підприємством "Лубниспецмонтаж" протягом 2012-2013 років були укладені договори купівлі - продажу тротуарної плитки.

Вказане не заперечується сторонами та підтверджується квитанціями до приходних касових ордерів обох відповідачів. При цьому суд враховує, що обидва відповідача здійснювали свою господарську діяльність за однією адресою,що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку ОСОБА_2 (а.с.21) та Витягом з ЄДРПОУ ПВБП "Лубниспецмонтаж" (а.с.87), кошти від ОСОБА_1 за один і той же товар (партію тротуарної плитки) надходили до обох відповідачів, поверталась плитка також одночасно до обох відповідачів.

З акту здачі - прийняття робіт (а.с.6) вбачається, що всього у ОСОБА_1 було покладено, а потім демонтовано 177,5 кв.м. тротуарної плитки типу "кирпичик". При цьому і сторони, і свідок ОСОБА_8 пояснили суду та підтвердили, що було встановлено лише частину тротуарної плитки, а більша половина її залишилась упакована в палети та в такому ж стані повернута відповідачам.

Як пояснив позивач ОСОБА_1 та в судовому засіданні підтвердив свідок ОСОБА_8, після укладення частини тротуарної плитки пройшов дощ, і плитка в її верхній частині почала відшаровуватись та тріскатись. Позивач нігтями проводив по поверхні плиток - і вони руйнувались. Як стало потім зрозуміло, в плитках була тирса, яка під дією вологи після дощу почала руйнувати її зсередини.

На вимогу позивача відповідачі забрали всю плитку, пообіцявши повернути всі сплачені за неї кошти, проте з видаткового касового ордера б/н від 02 серпня 2014 року (а.с.22) вбачається, що СПД ОСОБА_2 видала ОСОБА_1 як повернення коштів за тротуарну плитку "кирпич" тридцять шість тисяч триста сорок гривень. При цьому суд враховує, що кошти фактично видавала не ОСОБА_2 і не її працівники, а працівники саме ПВБП "Лубниспецмонтаж" ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (відповідно директор та головний бухгалтер підприємства).

Судом на клопотання представника позивача призначались перевірки господарської діяльності відповідачів в частині їх взаємовідносин з позивачем, проте у СПД ОСОБА_2 така перевірка проведена не була взагалі, оскільки відповідачка під час розгляду справи скасувала свою державну реєстрацію як приватний підприємець, про що свідчить відповідний витяг (а.с.86).

Проте з наданих її представником оригіналу та копії книги обліку доходів та витрат ПП ОСОБА_2 за 2012 - 2013 роки вбачається, що кошти від позивача в розмірі 15000 гривень надходили, проте жодних записів про повернення від ОСОБА_1 товару чи про повернення нею коштів 02 серпня 2013 року в розмірі 36340 гривень всупереч вимогам чинного законодавства в цій книзі не відображено взагалі.

Проведеною перевіркою у відповідача - ПВБП "Лубниспецмонтаж" - виявлено, що кошти в розмірі 15000 гривень, що надійшли від ОСОБА_1, оприбутковані, проте в день їх надходження в касу підприємства вони негайно видавались працівникам підприємства, що підтверджується записами в касовій книзі підприємства.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Ст.9 того ж Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Всупереч вказаним вимогам відповідач - ПВБП "Лубниспецмонтаж" - не надало суду жодних документів як про продаж позивачу тротуарної плитки,її кількість , так і про її повернення.

Представником ПП ОСОБА_2 суду надано дві копії накладних (а.с.23), проте під час їх дослідження було встановлено і не заперечувалось сторонами, що жодного підпису ОСОБА_1 на них немає, тому суд не може визнати ці накладні належними та допустимими доказами по справі.

Крім того, з наданих накладних вбачається, що всю плитку ОСОБА_1 реалізувала саме ПП ОСОБА_2, що суперечить навіть тим доказам, які надано стороною відповідачів, і опосередковано свідчить про штучне створення відповідачами доказів по справі.

Жодних доказів того, що ОСОБА_1 будь-яким чином поширював про відповідачів завідомо неправдиву негативну інформацію, відповідачі також не надали. Звернення до них ОСОБА_1 з претензіями про якість продукції та про повернення коштів, як і звернення до суду з позовом є законним правом позивача, тому не може тлумачитись як поширення недостовірної інформації про відповідачів.

Крім того, відповідачами не надано доказів про те, що ОСОБА_1 придбав в подальшому плитку у їх конкурентів, як і про те, що повернута ОСОБА_1 плитка була в подальшому реалізована відповідачами іншим покупцям.

Пояснення позивача, покази свідка ОСОБА_8 та власне самі дії відповідачів по негайному прийняттю повернутої плитки та поверненню значної частини коштів позивачу надають суду підстави прийти до висновку про те, що придбана ОСОБА_1 плитка не відповідала встановленим стандартам якості, тобто була неякісною.

Суд критично оцінює твердження відповідачів про те, що жодних гарантійних зобов'язань по якості плитки вони не надавали, оскільки ст.673 ЦК України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу. У разі відсутності в договорі купівлі - продажу умов щодо якості продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Порядок виготовлення, зберігання, маркування та інше бетонних виробів в Україні врегульовано положеннями державних стандартів та технічних умов. З 01 січня 2008 року введено в дію "ДСТУ Б В.2.7-145:2008 Будівельні матеріали. Вироби бетонні тротуарні неармовані. Технічні умови", згідно п.13.3 яких гарантійний термін експлуатації виробів складає п'ять років з дня влаштування покриття.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що істотний недолік - це недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: він взагалі не може бути усунутий; його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема на належну якість продукції.

Продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості (ч.1 ст.6 Закону України "Про захист прав споживачів").

У силу п.6 ч.1 ст.21 Закону України "Про захист прав споживачів" крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою.

Таким чином, вимоги позивача про припинення договорів купівлі - продажу тротуарної плитки, укладених між ним та відповідачами, є обгрунтованими.

Щодо стягнення з відповідачів 15000 гривень як повернення коштів, сплачених за тротуарну плитку, суд приходить до висновку про часткове задоволення, при цьому враховує, що відповідачі як суб'єкти господарювання не надали належних та допустимих доказів про отримання від ОСОБА_1 коштів саме в розмірі 30000 гривень. Більше того, самі відповідачі наполягають на поверненні позивачу 36340 гривень, що суперечить як наявним квитанціям до прибуткових касових ордерів, так і даним обліку обох відповідачів, а обов'язок по веденню такого обліку та складанню первинних документів покладено саме на відповідачів.

Жодних доказів того, що ПВБП "Лубниспецмонтаж" повернуло позивачу хоча б частину сплачених ним в касу підприємства коштів, суду не надано. Відповідачами суду так і не було надано договір про переведення боргу, який зі слів представника відповідачів було укладено між ПП ОСОБА_2 ПВБП "Лубниспецмонтаж", тому суд позбавлений можливості оцінити його як доказ та як правочин.

Позивач стверджує, що ним було сплачено 49000 гривень, і з врахуванням 36340 гривень, які йому було повернуто ПП ОСОБА_2, стягненню з ПВБП "Лубниспецмонтаж" підлягає 12660 гривень різниці між сплаченою та повернутою сумами.

При вирішенні питання про стягнення витрат на монтаж та подальший демонтаж тротуарної плитки, суд приходить до висновку про їх часткове задоволення.

При цьому суд враховує, що з наданих позивачем первинних документів (а.с.6 -9), оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, вбачається, що станом на 05 серпня 2013 року позивачем за монтаж та демонтаж тротуарної плитки придбаної у відповідачів і супутні роботи сплачено 12290 гривень. Решта ж витрат датовані кінцем серпня 2013 року, і безпосереднього зв'язку між цими витратами і монтажем/демонтажем тротуарної плитки, позивачем не надано.

Враховуючи, що і продаж тротуарної плитки, і її повернення здійснювалось обом відповідачам - витрати на її монтаж та демонтаж мають нести відповідачі в рівних частинах, що складає 12290 /2 = 6145 гривень.

Керуючись ст.ст.10,15, 60,88,118, 119, 212-214, 224-227 ЦПК України, ст. ст.698,709 ЦК України, ст. ст.4,6, 7, 8,21 Закону України "Про захист прав споживачів", Рішенням Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина, щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , ч.3 ст.42 Конституції України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Припинити договір купівлі-продажу тротуарної плитки, укладений між ПП Ручкою ОСОБА_10, як продавцем та ОСОБА_1, як покупцем.

Припинити договір купівлі-продажу тротуарної плитки, укладений між ПВБП "Лубниспецмонтаж", як продавцем та ОСОБА_1, як покупцем.

Стягнути з Приватного виробничо-будівельного підприємства "Лубниспецмонтаж" на користь ОСОБА_1, іпн - НОМЕР_1, - 12660 гривень, як повернення коштів, сплачених за тротуарну плитку, та 6145 гривень відшкодування витрат на демонтаж неякісної тротуарної плитки, а всього 18805 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2, іпн - НОМЕР_2, мешканки АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 витрати на демонтаж неякісної плитки в розмірі 6145 гривень.

В іншій частині позовних вимог залишити без задоволення.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10-ти днів з моменту проголошення чи отримання копії до Апеляційного суду Полтавської області.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду Яценко В. В.