Рішення № 44323676, 18.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/212/15 Головуючий у І інстанції Журавський В.В.Провадження № 22-ц/780/2091/15 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Химинець Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору частково недійсним; розірвання кредитного договору, визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, стягнення пені за невиконання зобов'язання,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував наступним:

11 грудня 2007 року між ним та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір, згідно умов якого банк зобов'язався надати позивачу кредит в розмірі 80356,24 грн., з яких 53980,00 грн. для купівлі автомобіля, 34,00 грн. для сплати за реєстрацію предмету застави, 2752,98 грн. для сплати страхових платежів, 4318,40 грн. для сплати винагороди за надання фінансового інструменту та 19270,86 грн. для сплати додаткових страхових платежів у випадках, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 кредитного договору. При цьому сторонами було встановлено ануітетну форму погашення кредиту.

Хоча відсотки були розраховані на повну суму кредиту, зазначену в договорі, з передбаченої суми страхових платежів у розмірі 19270,86 грн., банком фактично було сплачено лише 9966,37 грн., залишок у сумі 9304,49 грн. фактично сплачено не було. На підставі наведеного позивач просив суд зобов'язати банк здійснити перерахунок нарахувань за кредитом, виходячи з розміру фактично сплачених сум.

Оскільки п. 4.2 договору передбачено пеню за невиконання банком обов'язку з видачі кредиту у розмірі 0,1 % від несвоєчасно виданої суми за кожен день прострочення, позивач з врахуванням терміну позовної давності за даним видом вимог вважає, що банк має сплатити пеню у розмірі 3396,14 грн.

Укладений між сторонами кредитний договір містить п.2.3.1, згідно якого банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом. 09 січня 2009 року набрав чинність Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Цим Законом був доповнений ЦК України статтею 1056-1, згідно з ч.2 якої банку заборонялось збільшувати розмір процентів в односторонньому порядку. Зважаючи на наведене, позивач просив суд визнати недійсним п.2.3.1 кредитного договору з 9 січня 2009 року, визнати дії відповідача щодо збільшення в односторонньому порядку розміру відсотків за користування кредитом неправомірними з 9 січня 2009 року, зобов'язати відповідача перерахувати розмір грошових коштів, сплачених позивачем, з урахуванням цієї обставини, а також розірвати кредитний договір.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для її вирішення, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Обґрунтував скаргу тим, що суд невірно дав оцінку доказам по справі, що призвело до неправильного вирішення справи.Зазначає, що є усі підстави для визнання недійсним підпункту 2.3.1 пункту 2 кредитного договору та розірвання даного договору, оскільки банк в порушення вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», Закону України «Про захист прав споживачів» та норм цивільного законодавства збільшив відсоткову ставку за користування кредитом до 21% річних. Судом першої інстанції не взято до уваги доводів позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду не в повній мірі відповідає наведеним вимогам.

Свою позицію щодо визнання недійсним п. 2.3.1 укладеного сторонами кредитного договору від 11.12.2007 року позивач обґрунтовував тим, що 09.01.2009 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким ЦК України було доповнено ст. 1056-1, за якою умова кредитних договорів щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. На підставі цього позивач просив суд визнати згаданий пункт договору недійсним з часу прийняття вказаного закону. Відмовляючи в задоволенні позову в даній частині, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений закон набрав чинності значно пізніше, ніж сторонами було укладеного кредитний договір загалом та вказаний пункт зокрема, відтак, оскільки закон не має зворотної дії у часі, а недійсність правочину встановлюється на час його вчинення, прийняття закону не може обґрунтовувати недійсність частини договору, що існувала задовго до цього. З такою позицією в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи її обґрунтованою і законною.

З аналізу п. 2.3.1 кредитного договору вбачається, що передбачене ним право банку змінювати розмір відсоткової ставки не може вважатися зміною ставки в односторонньому порядку в розумінні вищевказаного закону. Даним пунктом встановлена можливість зміни ставки за умови настання певних чітко визначених обставин на певний чітко визначений розмір. За таких умов мова йде не про односторонню (без будь-яких причин та підстав) зміну, а про застосування узгодженої сторонами ще при укладенні договору процедури за умови виникнення певних обставин. Позиція, що зміна відсоткової ставки за встановленою процедурою у разі настання передбачених договором певних обставин не вважається односторонньою зміною умов кредиту, була прийнята й законодавцем, який Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22.09.2009 року виклав ст. 1056-1 ЦК України в новій редакції з відображенням зазначених положень. Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги позивача визнати п. 2.3.1 кредитного договору недійсним, дії банку із збільшення відсоткової ставки на підставі даного пункту - незаконними, розірвати кредитний договір та здійснити перерахунок нарахувань за кредитом за початковою ставкою не ґрунтуються на положеннях закону та матеріалах справи, відтак не підлягають до задоволення. Таким чином рішення суду в даній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог щодо зобов'язання банку здійснити перерахунок нарахувань за кредитом у зв'язку з тією обставиною, що не усі передбачені договором страхові платежі фактично були ним здійснені. З такою позицією колегія суддів апеляційного суду погодитися не може. Як вбачається з умов кредитного договору, сума кредиту складається з декількох складових, зокрема й з 19270,86 грн. для сплати страхових платежів. На всю суму кредиту (в тому числі й на зазначену суму страхових платежів) на весь період кредиту були нараховані відсотки, які разом із сумою кредиту були включені до розрахунку розміру ануітетних платежів з погашення кредиту.

Як було встановлено в ході розгляду справи з листа ПАТ СК „Інгосстрах" від 25.07.2014 р., банком за термін дії договору страхування наземного транспорту від 11.12.2007 р. були здійснені наступні страхові платежі: 14.12.2007 р. - 2483,08 грн., 10.12.2008 р. - 2373,82 грн., 10.12.2009 р. - 2269,37 грн., 10.12.2010 р. - 2169,52 грн., 09.12.2011 р. - 2074,06 грн., а всього на суму 11369,85 грн.

За договором особистого страхування від 11.12.2007 р. банком були здійснені страхові платежі на загальну суму 1349,50 грн., а саме: 14.12.2007 р. - 269,90 грн., 10.12.2008 р. - 269,90 грн., 10.12.2009 р. - 269,90 грн., 10.12.2010 р. - 269,90 грн., 09.12.2011 р. - 269,90 грн.

З наведеного вбачається, що банком фактично були нараховані відсотки та розраховані платежі з повернення кредиту виходячи із сум, що фактично не були надані позивачу та сплачені страховій компанії.

Представник відповідача в ході розгляду справи зазначав, що при нарахуванні сум за спірним кредитом усі наведені обставини були враховані, нарахування здійснювалися лише за фактично наданими коштами. В той же час з цього приводу відповідачем не було надано до суду жодного належного доказу, хоча колегія суддів надавала представнику відповідача таку можливість.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Враховуючи той факт, що заперечення відповідача в даній частині залишилися недоведеними, відтак не можуть бути прийнятими судом, натомість позивачем було доведено обґрунтованість своєї позиції, колегія суддів вважає позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за спірним кредитним договором з урахуванням фактично сплачених страхових платежів ПАТ СК «Інгосстрах» такими, що підлягають до задоволення.

В той же час, з точки зору колегії суддів апеляційного суду, не є обґрунтованими та не підлягають до задоволення позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача передбаченої п. 4.2. кредитного договору пені за ненадання в повній мірі передбаченого договором кредиту (несплати страхових платежів) та розірвання у зв'язку з цим кредитного договору. З аналізу положень п. 4.2. договору вбачається, що даним пунктом передбачена відповідальність банку за невиконання умови з видачі у передбачений договором строк кредитних коштів відповідачу. Колегія вважає, що перерахування частинами у відповідності до встановлених договором умов страхових платежів на користь страхової компанії не може вважатися затримкою у видачі кредиту, а позивач при оформленні та видачі кредиту отримав усі кошти, які він очікував отримати для задоволення своїх потреб. За таких умов підстави для нарахування пені відсутні. З цих же обґрунтувань вимоги щодо розірвання кредитного договору через неповне виконання банком зобов'язання з видачі кредитних коштів також не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором з урахуванням фактично сплачених страхових платежів не відповідає обставинам справи і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2015 року в частині відмови у задоволенні позову щодо зобов'язання здійснити перерахунок суми заборгованості за кредитом з урахуванням фактично здійснених страхових платежів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Зобов'язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зробити перерахунок заборгованості за кредитним договором №DN81AR01170143 від 11 грудня 2007 року, укладеного з ОСОБА_2, з урахуванням фактично сплачених страхових платежів приватному акціонерному товариству страхова компанія «Інгосстрах». В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді