Рішення № 44322513, 15.05.2015, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/965/15-ц

Провадження № 2/0274/787/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.05.2015 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі головуючого судді: Зайцева А.В. з участю секретаря Рудакової А.В., розглянувши в судовому засіданні в м.Бердичів справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про про зобов'язання прийняти виконання боргового зобов'язання за договором позики, визнання права власності та виділ частки в натурі, за участю третьої особи - ОСОБА_3, що заявляє самостійні вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу зазначивши у позовній заяві про те, що 20.09.2011 р. вона позичила відповідачу ОСОБА_2 гроші в сумі еквівалентній 17 000 (сімнадцять тисяч) доларів США, строком на один рік, що було оформлено договором позики № 200911 від 20.09.2011 року і розпискою № 200911, у яких зазначено строк повернення боргу до 20.09.2012 р. Однак у зазначений термін зобов'язання боржником виконано не було. У вересні 2012 року відповідачка повідомила позивача, що не може повернути борг, через відсутність коштів, та знаючи про те, що позивач проводить ремонт свого будинку, запропонувала їй погасити заборгованість передачею в рахунок боргу будівельних матеріалів та/або виконання будівельних робіт на суму еквівалентну боргу. Позивачка прийняла пропозицію відповідачки, про що було відображено у додатку до договору № 200911 від 20.09.2011 р., відповідно до якого боржник взяла на себе зобов'язання у тримісячний строк погасити наявну заборгованість шляхом здійснення своїми силами і за свій рахунок закупівлю необхідних матеріалів і можливістю залучення до роботи третіх осіб капітального ремонту другого поверху належної їй будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Необхідні роботи боржник зобов'язався виконати до 15.12.2012 року. На підтвердження домовленості, відповідачка декілька разів з'являлася в будинку позивача у супроводі кількох осіб яких видавала за робітників, пообіцявши розпочати ремонтні роботи 01.10.2012 року, однак домовленості не виконала та ухилялася від контактів з позивачем. ЇЇ спроби та спроби її чоловіка вийти на зв'язок з відповідачкою, та відшукати її за місцем проживання результатів не дали. Згодом, у середині 2013 року боржниця сама зателефонувала позивачці і повідомила її про те, що вона придбала будівельні матеріали на суму що перевищує розмір боргу, і готова приступити до необхідних ремонтних робіт та завершити їх до кінця 2013 року. Вона ж відповіла згодою і запевнила, що буде готова оплатити вартість матеріалів та будівельних робіт. Однак, відповідачка жодних домовленостей не виконала та не повернула боргу. Оскільки, відповідачка не виконала свої зобов'язання за договором позики, ОСОБА_1 вважає можливим звернутися до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 17 000 (сімнадцять тисяч) доларів США заборгованості за договором позики в гривнях України, у еквівалентній сумі за комерційним банківським курсом.

Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_4 не визнала, надала до суду заперечення на позов, у яких підтвердила факт отримання нею позики у сумі еквівалентній 17 000 доларів США, однак заперечувала проти наявності боргу вказуючи на його погашення шляхом передачі позивачу будівельних матеріалів та виконанням будівельних робіт.

Крім того, відповідачка ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про зобов'язання прийняти виконання боргового зобов'язання за договором позики, визнання права власності на частку у житловому будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_1, та виділ її в натурі, посилаючись на те, що шляхом здійснення будівельних робіт і придбання необхідних для цього матеріалів, вона вклала у здійснення капітального ремонту будинку позивачів, суму власних коштів, еквівалентну 29 000,0 доларів США. Вказанною суммою коштів вона погасила відповідну заборгованість перед відповідачем на суму еквівалентну 17 000,00 доларів США, та в зв'язку з тим, що відповідачка не визнає цього, просить визнати за нею у якості компенсації надмірно витрачених на ремонт коштів у розмірі 12 000,0 доларів США, право власності на відповідну частку будинку АДРЕСА_1 в м.Одесі та виділу її в натурі.

У судовому засіданні, представник позивача за первісним позовом, ОСОБА_3, що діє за довіреністю, позов ОСОБА_1 підтримав, та заперечив проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 При цьому, просив суд залучити його до участі у справі в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору за зустрічним позовом, та подав до суду відповідну позовну заяву, якою просить визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1 в м.Одесі, вказуючи на те, що зазначена будівля розташована на земельній ділянці, що належить йому на праві власності і зведена ним спільно з дружиною позивачкою по справі ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, із дотриманням проектної документації, що підтверджується декларацією інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, про готовність об'єкту до експлуатації. Пояснив також, що його дружина позичила своїй знайомій ОСОБА_2 гроші в сумі еквівалентній 17 тис. доларів США, які остання зобов'язалася повернути через рік. Однак відповідачка не виконала домовленості, а потім під різними приводами ухилялася від його виконання, вводячи ОСОБА_1 в оману щодо намірів виконати зобов'язання передачею будівельних матеріалів та виконання ремонтних (будівельних) робіт. Зі свого боку, він вирішив покласти край безкінечним перемовинам між дружиною та відповідачкою, намагався особисто вирішити цей спір для чого приїздив до відповідачки, та після невдалої спроби особисто зустрітися з нею, наполягав на зверненні дружини до суду з позовом про стягнення боргу. А після того, як ОСОБА_5 заявила до його дружини зустрічні позовні вимоги якими оспорює права ОСОБА_3 і його дружини на нерухоме майно, звернувся до суду із самостійними вимогами про визнання за ним права власності на будинок.

Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилася, була повідомлена належним чином про час і місце слухання справи, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, в якій наполягала на задоволені її вимог та відмові у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з неї боргу, та вимог ОСОБА_3 про визнання права власності.

Заслухавши представника позивача за первісним позовом, який одночасно є третьою особою що заявляє самостійні вимоги, які не суперечать інтересам його довірителя ОСОБА_1., вивчивши та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Так, 20.09.2011 року позивач ОСОБА_1, позичила відповідачці ОСОБА_2 грошову суму в гривнях України, еквівалент якої на момент передачі грошей за комерційним банківським курсом становив 17 000 (сімнадцять тисяч) доларів США. Цей борг був оформлений договором позики № 200911 від 20 вересня 2011 року і розпискою № 200911, яку відповідач підписав також 20.09.2011 р. Відповідно до цих документів, відповідач повинен був повернути ОСОБА_1 борг до 20 вересня 2012 року.

15 вересня 2012 року між сторонами вказаного договору було оформлено додаток до договору № 200911 від 20.09.2011р. відповідно до якого, боржник взяв на себе зобов'язання у тримісячний строк погасити наявну заборгованість шляхом здійснення своїми силами і за свій рахунок (із закупівлею необхідних матеріалів і можливістю залучення до роботи третіх осіб) капітального ремонту другого поверху будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3.

Однак будь-яких робіт відповідно до зазначених вище домовленостей, відповідачка не виконала, і відповідно будь-яких витрат, пов'язаних з ремонтом або іншим поліпшенням будинку ОСОБА_3 не несла.

Відповідно до умов ст.1046 - 1047, 1049, 1050 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Правилами ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 4 ст.879 ЦК України встановлено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

За змістом ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 59, частин 1, 4 статті 60, частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, будь-яких належних доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень відповідач ОСОБА_2 суду не надала. Копії накладних та товарних чеків, що були додані до зустрічного позову ОСОБА_2, суд до уваги не бере, оскільки надані відповідачкою копії розрахункових документів, не є документами суворої звітності, і з них не вбачається що придбані за ними будівельні матеріали були використані чи могли бути використані під час ремонту будинку ОСОБА_3

В даному випадку належними і допустимими доказами виконання відповідачем робіт і передачі будівельних матеріалів у рахунок погашення боргу, має бути акт прийому-передачі виконаних ремонтних робіт і кошторис витрат з виконання ремонтних робіт, з підписанням яких сторони, пов'язували встановлення факту повернення відповідачем боргу, за договором № 200911 від 20.09.2011 р та доповнення до нього від 15.09.2012 р., або відповідна угода (розписка) про зарахування позивачем виконаних робіт у рахунок погашення боргу. Таким чином, суд приходить до висновку, що борг за договором № 200911 від 20.09.2011 року відповідачем ОСОБА_2 сплачено не було, та не виконано ремонтних робіт у рахунок погашення боргу. Відповідно не доведено факту виконання відповідачем ОСОБА_2 боргового зобов'язання про погашення боргу за договором позики, а тому наявні правові підстави до задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача боргу за договором позики, та відсутні правові підстави до задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання боргу погашеним та визнання права власності на частку будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з тим, земельна ділянка, на якій розташований будинок, щодо якого виник спір між сторонами, належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування від 21 жовтня 2010 року та державного акту про право власності на землю серії Р1 №455990 від 24.12.2001р., що також підтверджується витягом з з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності НОМЕР_1 от 18.06.2013 р. (Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ЕАС № 570880 от 18.06.2013 р).

Зведення будинку на земельній ділянці що належить ОСОБА_3 здійснювалося згідно із затвердженим проектом забудови, на підставі розпоряджень Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 582 від 26.06.2002 р. та № 819 від 19.08.2010р., затверджених управлінням архітектури і містобудування Одеської міської ради «Містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки розташованої в АДРЕСА_2» за № 136 від 21 вересня 2010 року и № 290/01-10/780/0 від 31.07.2012 року, та дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м.Одеси на виконання будівельних робіт № 505/02 від 23 липня 2002 року.

Закінчення будівництва та введення будинку в експлуатацію здійснювалося у встановленому законом порядку шляхом реєстрації в інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Декларації про готовність об'єкта по адресу 06509, м.Одеса, АДРЕСА_1, до експлуатації від 10.11.2014 року.

На даний час позивачем ОСОБА_3 здійснюється процедура оформлення Свідоцтва на право власності на зазначений житловий будинок.

Таким чином, позивачем ОСОБА_3 були дотримані всі вимоги чинного законодавства України в частині правил оформлення прав на земельну ділянку та її забудову, а побудований будинок належним чином введений в експлуатацію в якості закінченого будівництвом об'єкта нерухомості.

Однак, з урахуванням того, що відповідачем ОСОБА_2 заявлені вимоги про визнання права власності на частину будинку подружжя-позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3, позивачі вважають за необхідне вжити додаткових заходів, спрямованих на захист своїх прав.

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в нашій країні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ч.3 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За загальним правилом, установленим чинним законодавством, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК, ч. 1 ст. 3 ЦПК України, п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 N 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України».

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.331 ЦК України, ч.1, "Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. ч. 2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. ч. 3. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва".

Згідно ст.391 ЦУ України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.1 ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності".

Таким чином, діючі правові норми України виключають можливість протиправного позбавлення власника своєї власності під надуманими приводами, незалежно від статусу, повноважень і ділових зв'язків органів та осіб, зацікавлених у таких діях.

Разом з тим, з приводу зустрічних вимог ОСОБА_2 в частині визнання права власності на частку у житловому будинку позивачів ОСОБА_1. та ОСОБА_3 та виділення її в натурі, а також позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок, необхідно зазначити, що за наявності правових підстав до задоволення вказаних вимог необхідно враховувати наступне.

Згідно ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Згідно ч.2 ст.183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Згідно ч.1 ст. 188 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. Частина 2 цієї норми встановлює, що при переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок» № 7 від 04.10.1991г., житловий будинок визнається неподільною річчю, якщо окремі його частини не можуть відокремлено підлягати самостійному використанню.

Таким чином, право власності на житловий будинок поширюється на обидва поверхи цієї неподільної будови - всі складові її житлові, технічні, горищні та підвальні приміщення, що входять в загальну площу будинку, обмежену зовнішніми стінами і дахом. У зв'язку з цим у відповідача та будь-яких інших зацікавлених осіб, немає і не може бути законних підстав заперечувати або ставити під сумнів права позивачів на житловий будинок, розташований за адресою: м.Одесса, АДРЕСА_1.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним та його дружиною ОСОБА_1 права власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням зустрічних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на частку житлового будинку, повністю відповідають встановленому законом порядку захисту права власності, зокрема ст.ст. 391, 392 ГК Украины, та підлягають задоволеню в повному обсязі.

На підставі викладеного, ст. ст. 181-183, 188, 328, 330, 331, 391, 392, 879, 882, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212, 213 - 215 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі еквівалентній 17000 (сімнадцять тисяч) доларів США в розмірі 349673 гривень.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1, право власності на житловий будинок, загальною площею 518,1 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 права користування і розпорядження житловим будинком розташованим за адресою: АДРЕСА_1

Відмовити ОСОБА_2 у задоволені позову до ОСОБА_1 про зобов'язання прийняти виконання боргового зобов'язання за договором позики, визнання права власності на частку у житловому будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_1, та виділ її в натурі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3654.00 грн., на користь ОСОБА_1 3654.00 грн. судові витрати по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його оголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подавати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя: